Банківські системи зарубіжних країн - Мельник П.В. -
19.2. Організаційна структура управління Міжнародного валютного фонду

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

Найвищий керівний орган МВФ - Рада керівників, в якій кожна країна (член Фонду) представлена управляючим і його заступником, урядами відповідних країн, що призначаються на п'ятирічний термін (це, як правило, міністри фінансів і керівники центральних банків). Рада керівників збирається один раз на рік та вирішує принципові питання (прийом і виключення країн-членів, переглядання часток у капіталі Фонду, вибори виконавчих директорів тощо). Рада керівників обирає зі свого складу голову.

Нинішній Статут МВФ передбачає, що Рада керівників може винести ухвалу про створення нового постійного органу управління - Ради на рівні міністрів країн-членів для спостереження за регулюванням і адаптацією світової валютної системи. Але він ще не створений, і тому його робочими органами, які готують для нього необхідні матеріали, є 2 комітети. Перший - заснований у 1974 році Тимчасовий комітет (повна назва - Тимчасовий комітет Ради керівників з питань міжнародної валютної системи) складається з 24 керівників МВФ, проводить засідання 2 рази на рік; звітує перед Радою керівників про роботу з регулювання міжнародної валютної системи, а також розробляє пропозиції про внесення поправок до Угоди про МВФ. Проте, на відміну від передбачуваної Ради, Тимчасовий комітет не має повноважень для ухвалення директивних рішень.

Другий - Комітет розвитку (повна назва - Об'єднаний міністерський комітет Рад керівників МВФ і МБРР з передачі реальних ресурсів країнам, що розвиваються) складається з 24 керівників від МВФ і МБРР, проводить консультації та інформує вказану Раду керівників з питань, які стосуються країн, що розвиваються. Він розробляє рекомендації про ширше застосування статистичних даних при складанні платіжних балансів, координує проведення базового статистичного обстеження портфельних інвестицій і здійснює дослідження з реєстрації потоків, пов'язаних з фінансовими коштами деривативного характеру.

Виконавчим органом є Директорат (Виконавча рада), що складається з 24 директорів, з яких 5 призначаються Великобританією, Німеччиною, США, Францією і Японією, 3 представляють одну з країн - Китай, Росію, Саудівську Аравію і 16 обираються від решти країн за географічною приналежністю.

Директорат несе відповідальність за ведення справ Фонду і працює в його штаб-квартирі у Вашингтоні. Директорат призначає директора, який очолює адміністративний апарат Фонду і відає поточними справами. За традицією, ним є європеєць. У керівних органах голоси визначаються відповідно до розміру квот. Кожна країна має 250 голосів плюс 1 голос на кожних 100 тис. одиниць СДР її квоти. Рішення ухвалюються простою більшістю (не менше половини) голосів, а з найбільш важливих питань - спеціальною більшістю (85 % голосів - стратегічного характеру, і 70 % - оперативного). Оскільки найбільшу кількість квот у МВФ мають провідні країни Заходу (США - 17,5; Японія - 6,3; Німеччина - 6,1; Великобританія і Франція - по 5,1; Італія - 3,3 %), а в цілому 25 економічно розвинених держав - 62,8 %, то ці країни контролюють і направляють його діяльність в своїх інтересах. Необхідно зазначити, що США, а також країни ЄС (30,3 %) можуть накладати вето на ключові рішення Фонду, оскільки їх ухвалення вимагає кваліфікованої більшості голосів (85 %). Роль інших країн в ухваленні рішень невелика, враховуючи їх незначні квоти (Росія - 3,0, Китай - 3,0, Україна - 0,69, Казахстан - 0,17 %).

19.3. Капітал Фонду і механізм залучення фінансових ресурсів

Статутний капітал МВФ утворюється з внесків держав-членів відповідно до встановленої для кожної країни квоти, яка визначається, виходячи з економічного потенціалу країни та її місця в світовій економіці і зовнішній торгівлі. Кожна країна має квоту, виражену в СДР. Квота країни-члена є найбільш важливим елементом її фінансових і організаційних відносин з Фондом. По-перше, квотою визначається кількість голосів у Фонді. По-друге, на розмірах квоти засновані масштаби доступу членів МВФ до фінансових ресурсів організації згідно зі встановленими лімітами. По-третє, квота визначає частку члена МВФ при розподілі СДР.

У Статуті не приводяться методи визначення квот членів МВФ. Водночас із самого початку розміри квот пов'язувалися, хоча і не на жорсткій основі, з такими економічними чинниками, як національний дохід і обсяг зовнішньої торгівлі та платежів. У межах Дев'ятого загального перегляду квот** був використаний набір з п'яти формул, узгоджений у процесі Восьмого загального перегляду, внаслідок чого були отримані так звані "розрахункові квоти", які є загальною мірою відносного положення країн-членів МВФ у світовій економіці. У цих формулах використовуються економічні дані з валового внутрішнього продукту (ВВП) держави, поточних операцій, коливань поточних надходжень і державних резервів.

При створенні Фонду його капітал становив 7,7 млрд дол. США. У подальші роки у зв'язку з прийомом нових членів і потребами у фінансових ресурсах, які постійно зростали, у засобах для надання допомоги країнам, які мали потребу, статутний капітал зростав кожні 5 років, а також коректувалися квоти країн відповідно до їх змінної ролі в світовій економіці. На сесії МВФ, що відбулася у 1997 р. у м. Сянгані (Гонконгу), було ухвалено рішення про підвищення капіталу Фонду на 45 %. Після схвалення цього рішення парламентами країн-членів (такий порядок прийнятий у Фонді) статутний капітал МВФ збільшений до 212 млрд СДР (297 млрд дол. США). Спочатку країни-члени повинні були сплачувати 25 % квот золотом, а решта 75 % - національною валютою. Починаючи з 1978 p., замість внесків золотом оплата у розмірі 22,7 % квоти проводиться резервними активами (СДР і конвертованою валютою) .

Статут МВФ передбачає, що на додаток до власного капіталу, що є головним джерелом фінансування його діяльності, Фонд має можливість використовувати також позичкові засоби в будь-якій валюті і з будь-якого джерела, тобто займати деяку офіційних органів, так і на приватному ринку позичкових капіталів.

**Робота над Дев'ятим загальним переглядом квот була розпочата в березні 1987 р. Оскільки до 31 березня 1988 р. цей процес не був завершений, Рада керуючих неодноразово збільшувала термін завершення відповідної роботи. 28 червня 1990 р. Рада керуючих прийняла резолюцію про збільшення загальної суми квот на 50 %.

До сьогодні МВФ отримував позички у казначейств і центральних банків країн-членів, а також Швейцарії, що не була до травня 1992 р. його членом, і у Банку міжнародних розрахунків (БМР). Щодо приватного грошового ринку, то до його послуг він поки що не вдавався. Для поповнення кредитних ресурсів МВФ використовує такі схеми:

- генеральна угода про позички;

- нові угоди про позички;

- запозичення засобів у держав-членів МВФ.

У 1962 р. Фонд підписав з 10 економічно розвиненими країнами (США, Німеччиною, Великобританією, Японією, Францією та ін.) Генеральну угоду про позички, яка передбачала надання поновлюваних кредитів Фонду. Ця угода спочатку була підписана на 4 роки, а потім пролонговувалася кожні 5 років. Ліміт кредиту спочатку був визначений у 6,5 млрд дол. США, а в 1983 p. збільшений до 17 млрд СДР (23,3 млрд дол. США). З метою подолання надзвичайних ситуацій у фінансовій сфері Виконавча рада (Директорат) МВФ розширила можливості Фонду по залученню позик, затвердив у 1997 р. Нові угоди про позички, відповідно до яких МВФ може залучати від 25 країн-учасниць цих угод фінансові ресурси на суму до 34 млрд СДР (близько 45 млрд дол. США). МВФ також вдається до отримання позик у центральних банків (зокрема, отримав ряд позик у національних банків Бельгії, Саудівської Аравії, Японії та інших країн). Отримані кошти Фонд, у свою чергу, надає на умовах кредиту на певний термін зі сплатою певного відсотку. Диференціювання джерел отримання додаткових кредитних ресурсів надає Фонду можливості фінансувати певні програми розвитку країн, які мають глобальне значення.

19.3. Капітал Фонду і механізм залучення фінансових ресурсів
19.4. Основні напрями кредитної діяльності Фонду
Завдання і запитання для самоконтролю
Розділ 20. Банк міжнародних розрахунків
20.1. Історія створення Банку міжнародних розрахунків
20.2. Організаційна структура Банку
20.3. Функції Банку міжнародних розрахунків
Завдання і запитання для самоконтролю
Розділ 21. Європейський банк реконструкції та розвитку
21.1. Мета створення та особливості діяльності ЄБРР
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru