Фінанси України та сусідніх держав - Карлін М.І. - 2.7. Основні шляхи розвитку фінансової системи Російської Федерації на перспективу

2.7.1. Оцінка макроекономічної політики

Починаючи з 2000 р. федеральний бюджет складався так, щоб бути профіцитним навіть за консервативних оцінок цін на нафту. Такий підхід забезпечив не тільки помітний профіцит бюджету, а і Його збалансованість незалежно від коливань цін на нафту. Імітаційні моделі показують, що федеральний бюджет був би збалансованим, навіть якби ціни на нафту залишалися на рівні 19 дол. за 1 барель нафти марки "Юралс" впродовж усього періоду. Справді, якби ціни на нафту впали до надзвичайно низького рівня, то дефіцит бюджету в такому випадку був би все одно відносно помірним і не перевищував би 2 % ВВП (див. табл. 2.16).

Таблиця 2.16. Федеральний бюджет і ціна на нафту, в % до ВВП

Показник

Роки

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

1

2

3

4

5

6

7

8

Реальні доходи (без ЕСП)(1)

10,8

9,2

12,8

15,5

17,8

17,2

16,7

Доходи за ціни на нафту марки "Юралс" 19 дол. за 1 барель (2)

12,6

10,4

13,2

14,1

16,2

15,3

15,0

Додаткові "нафтові" доходи(3) -(1)-(2)

-1,8

-1,2

-0,4

1.4

1,6

1,9

1,7

Реальний профіцит/ дефіцит бюджету (4)

-7,4

-5,0

-1,1

1,4

3,0

1,7

1,7

Профіцит/ дефіцит бюджету за середньої ціни на нафту марки "Юралс":

- 19 дол. за 1 барель

-5,6

-3,9

-0,7

0,0

1,4

-0,2

0,0

- 12 дол. за 1 барель

-6,0

-4,4

-1,9

-1,0

0,0

-2,1

-2,0

Реальний профіцит бюджету, у % від додаткових "нафтових" доходів =(4)/(3)

103

190

88

100

Уряд в основному подолав спокусу витратити додаткові доходи і спрямував значну їх частину на погашення зовнішнього боргу і створення резервів, зокрема Стабілізаційного фонду. Уряд також скористався сприятливою бюджетною ситуацією для проведення комплексної реформи податкової системи, а також низки інституційних реформ, щоб поліпшити процес розробки фінансової політики та управління державними витратами.

У сфері бюджетних витрат відбулися значні структурні скорочення: частка загальних державних витрат, включаючи витрати на всіх рівнях державного управління і соціальні фонди, в обсязі ВВП нині приблизно на 10 відсоткових пунктів нижче, ніж до кризи 1998 р., а відношення доходів до ВВП залишається приблизно на докризовому рівні; значно скоротилася заборгованість з виплати заробітної плати і пенсій. Таким чином, створення Федерального казначейства, реформа бюджетних відносин на федеральному рівні і обмеження загальних державних витрат сприяли підвищенню ефективності управління бюджетними коштами. Погашення боргу за рахунок профіциту бюджету і підвищення курсу рубля привели до різкого скорочення частки коштів, що витрачаються на обслуговування боргу, у ВВП. На федеральному рівні витрати на виплату відсотків зменшилися з 3,4 % ВВП у 1999 р. до 1,7 % в 2003 р. Нижчий рівень державних витрат дав змогу ослабити податкове навантаження на економіку, що стало додатковим стимулом для приватних інвестицій і споживання, а отже, для економічного зростання.

Розумна податково-бюджетна політика і зумовлений нею профіцит бюджету відіграли ключову роль у пожвавленні приватних інвестицій. Випуск нових державних облігацій у період після кризи 1998 р. був обмеженим, вони характеризувалися негативними реальними відсотковими ставками, що стимулювало продуктивніше використання приватного капіталу і зростання інвестицій.

Зниження рівня суверенного зовнішнього боргу разом з поліпшенням оцінок стану російської економіки сприяло тому, що потужні російські компанії стали у все більших масштабах залучати кредити іноземних банків і здійснювати запозичення на міжнародних ринках. Загальний обсяг зовнішніх боргових зобов'язань російських підприємств у 2000-2003 рр. зріс більше, ніж на 20 млрд дол. Хоча подібна тенденція пов'язана з певними системними ризиками, позитивною її ознакою є те, що російські банки вимушені кредитувати ширший круг корпоративних клієнтів, а також фізичних осіб.

На основі проведеного аналізу можна зробити висновок, що підтримання високих темпів економічного зростання в Росії багато в чому залежатиме від стійкості експорту.

Безперечно, з цілком зрозумілих причин для російських властей важлива більш диверсифікована структура експорту, але порівняльні переваги Росії пов'язані головним чином із видобутком природних ресурсів (перш за все вуглеводів) і виробництвом енергоємної продукції обробної промисловості, а також деяких інших товарів. Нині частка нафти, нафтопродуктів і газу в російському експорті перевищує 50 %. Навіть якщо Росія зможе різко збільшити експорт продукції з вищою доданою вартістю, її внесок у загальний приріст експорту найближчими роками залишатиметься невеликим порівняно з нинішньою низькою часткою в його структурі. Для подальшого нарощування експорту нафти і газу буде потрібно значне збільшення пропускної спроможності трубопровідних мереж і, рано чи пізно, освоєння нових нафтових родовищ. Тому податково-бюджетна і законодавча політика має всебічно стимулювати інвестиції в такі проекти. На сучасному етапі керівники російських нафтових компаній, ймовірно, вважають поточні умови оподаткування цілком відповідними для інвестицій у короткотермінові проекти і підвищення видобутку на діючих родовищах, але податковий режим може виявитися не таким стимулюючим, коли потрібно буде здійснювати великомасштабні початкові капіталовкладення в освоєння нових родовищ. У зв'язку з цим потрібно забезпечити дотримання встановленого відповідно до закону розподілу прав власності з тим, щоб суперечки з приводу прав на активи не позбавили галузь можливості залучати нові інвестиції. Останнє особливо важливо, оскільки саме приватні нафтові компанії зробили найбільший внесок в економічне зростання останніх років. Значне підвищення ролі держави в управлінні нафтовими компаніями, на думку експертів Росії, швидше за все погіршить фінансові і виробничі показники цього сектору.

Таким чином, на найближчі роки перед країною стоїть подвійне завдання. По-перше, оскільки перспективи економічною зростання, як і раніше, визначатимуться становищем ресурсних галузей, владі доведеться здійснювати політику їх подальшого розвитку, одночасно скорочуючи ризики, пов'язані з ресурсозалежним зростанням. По-друге, в цілях сприяння довготермінової диверсифікації російської економіки і ослаблення її залежності від видобувних галузей, органи державної влади повинні продовжувати проведення структурних реформ, покликаних створити сприятливі умови для інвестицій у нересурсні сектори.

2.7.1. Оцінка макроекономічної політики
2.7.2. Основні завдання бюджетної політики на 2006 р. і середньотермінову перспективу
2.7.3. Основні напрями податкової політики
2.7.4. Основні пріоритети бюджетних витрат
2.7.5. Удосконалення міжбюджетних відносин
2.7.6. Шляхи вдосконалення управління іноземним державним боргом перед Росією
Основні напрями врегулювання заборгованості іноземних держав перед Росією та її участь у Паризькому клубі
2.7.7. Етапи реформування фінансової системи Російської Федерації до 2025 р.
2.8. Деякі особливості фінансів підприємств
2.8.1. Фінанси державних підприємств (на прикладі ДП "Московський метрополітен")
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru