Загальне документознавство - Палеха Ю.І. - Зображувальний запис інформації

Первісна людина кам'яного віку вважалась "талановитим маляром". У печерах Іспанії, на схилах гір Швеції, на кам'янистих берегах р. Лени в Сибіру чи в горах Кавказу, або ж у багатьох інших місцях вона залишила безліч малюнків тварин, зображень цілих сцен полювання. І нині, більш як 20 тисяч років потому, деякі з них вражають сучасників своєю влучністю вираження й реальністю.

Безсумнівно, вже тоді люди робили перші кроки до винайдення оптимального способу письма й наносили зображення не для розваги чи з естетичних потреб, а, перш за все, для того, щоб передати зміст побаченого або запам'ятати якусь незвичайну подію. До наших днів піктографічне письмо збереглося в деяких сибірських народностей, ескімосів Півночі, жителів Центральної Америки та Ісландії.

Наскельні малюнки спочатку виконували комунікативну та мнемонічну функції - для передавання інформації від покоління до покоління. Виконували вони також роль "навчальних посібників", рахункових і календарних засобів. З часом, як зазначає Є.О. Плешкевич, вони стали виконувати функції наскельного живопису й були доповнені релігійною та естетичною функцією [61]. Ці протодокументи призначались "вищим силам", які немов би мали забезпечити успіх того чи іншого суспільного заходу (полювання тощо).

Зображення окремої тварини або стада тварин являло собою об'єкт, необхідний для подальшого існування людської спільноти (сім'ї, роду племені), а от його реалістичність, на думку проф. С.Г.Кулешова, повинна була сприяти комунікаційним зв'язкам з божеством. Зображення, як правило, доповнювали різні знаки, які начебто були зв'язуючою ланкою між зображенням і символом божества [37].

Багаторазове повторення зображень, наслідування ним призвело до їх все більшої схематичності й подальшого формування певних петрогліфів, піктограм.

Піктографія є праматір'ю двох слів, запозичених з лат. мови (намальований) і грец. grapho (писати). Піктографія - є першоосновою більшості сучасних систем письма, генеалогія, яких так чи інакше починається від примітивних піктограм - тих знаків і малюнків, що збереглися з часів палеоліту. Споріднення нашого письма з малярством доводиться етимологією самого слова "письмо" (й дотепер мистецтво малювання фарбами ми називаємо "живописом").

Разом із тим первісна людина не тільки малювала зображення, але й вирізувала чи вишкрябувала їх на камені, дереві, кістках тварин. Латинське слово scnibere, німецьке schreiben, англійське write, що нині означають "писати"" в первісному значенні було "вирізувати".

В основу піктографічного письма покладено принцип істотно відмінний від узвичаєного фонетичного (логографічного) письма. Воно (письмо) оперує не буквами, з яких складаються слова, а малюнками (піктограмами), кожен з яких графічно зображує не окремий звук чи його склад, а конкретний предмет або явище, сутність чого-небудь чи якусь певну життєву ситуацію.

Піктографія не вимагає від особи, що сприймає, якоїсь особливої освіченості. Більш того, вона може бути зрозуміла людям, які спілкуються різними мовами, оскільки викликає у свідомості певні узвичаєні образи та картини. Завдяки конкретності вираження думок, простоті й наочності це письмо застосовується як засіб передачі інформації й у наші часи.

Так, воно досить широко вживається в художній літературі для дітей дошкільного віку, карикатурах "без слів", емблемах заголовків ділових листів, у торговій рекламі, на вивісках магазинів, зображеннях дорожніх знаків тощо.

Однак піктографічне письмо мало свої недоліки. Його примітивна конкретність не дозволяла передати складний зміст, особливо абстрактні поняття.

На основі піктографічного письма виникає ідеографічне (від грець, "idea" - поняття та "grapho" - пишу), в якому графічні знаки мають стійку суворо визначену форму та передають уже окремі слова, тобто звукову мову.

Воно виникло приблизно за 2200 років до н.е. як система фігурних знаків, що означають певне поняття. Спочатку ідеографічне письмо розповсюдилось у долині Інду, на Криті й Греції (2000-1200 р. до н.е.), а в 1300 р. до н.е. - у Китаї.

Значно пізніше і також зовсім незалежно з'явилися системи письма майя й ацтеків (країни Центральної Америки і Мексики), у яких переважав піктографічний початок.

Якщо китайське ієрогліфічне письмо вживається і сьогодні майже в тому ж вигляді, що й тисячі років тому, то єгипетську ієрогліфічну писемність і шумерський клинопис мало хто міг розібрати вже в І ст. до н.е. Ключ до цієї системи знаків був загублений значно раніше.

Виникнення логографічного письма, як перших систем знаків силабічного, складового, в якому кожен графічний знак передає послідовність звуків, означаючи склад, пов'язане з тими змінами в матеріальному виробництві, на основі яких серед руїн первісного ладу складалися ранні класові суспільства й держави. Керування державою вимагало дотримання певних закономірностей та упорядкованості у створенні писемної документації. Перші системи логографічного письма з'явились на Древньому Сході - у долині Нілу (Єгипті) чи Месопотамії (Шумері). Там вже в 3500-3000 р. до н.е. виникли перші рабовласницькі держави.

Сам факт незалежного винаходу піктографічних, ієрогліфічних та логографічних систем письма в різних частинах світу доводить, що воно має тісний зв'язок з певним рівнем розвитку суспільного виробництва, державності й культури народу.

Логографічне письмо стало необхідним і закономірним етапом розвитку від примітивних первісних типів і форм подачі письмових знаків до нинішньої вдосконаленої фонетичної системи, що виникла у 2 тис. до н.е. як буквенно-звукова (алфавітна). У цій системі кожний графічний знак, як правило, передає окремий звук.

Найдревнішим видом абеткової системи документування, як вважають дослідники, є фінікійське письмо, яке, починаючи з IX ст. до н.е., швидко розповсюдилось серед народів Середземномор'я. Від фінікійців алфавіт приходить до греків (к. 403 р. до н.е.). На основі грецького алфавіту виникає латинське письмо, що стало основою для більшості західних алфавітів та безпосередньо слов'янського. Створення слов'янської абетки в другій половині IX ст. пов'язане з іменами відомих просвітників Кирила і Мефодія. Древнє слов'янське письмо мало два графічних різновиди - кирилицю та глаголицю. Кириличне письмо проіснувало без суттєвих змін до реформ Петра І початку ХУГО ст. та радянських реформ 1917-1918рр.