Фінанси України та сусідніх держав - Карлін М.І. - 6.2. Наслідки фінансово-економічних реформ

Рівень ВВП, підрахований за паритетом купівельної спроможності, в 2004 р. дорівнював 149,3 млрд дол. США, за рік відбулося його зростання, порівняно з попереднім роком, на 3,9 %. У перерахунку на душу населення ВВП дорівнював 14,9 тис. дол. США на одну особу. У його структурі спостерігалося характерне для сучасної західної економіки переважання сектору послуг - 65,3 %; 31,4 % надходило з промисловості, 3,3 % - з сільського господарства. У 2005 р. експорт перевищив 65 млрд дол. США, причому основну частку експорту давала саме промисловість. Після входження до ЄС зовнішня торгівля збільшується на 16-17 % щорічно. Сума прямих іноземних інвестицій з початку переходу економіки соціалістичної Угорщини до ринкових відносин, тобто з 1989 по 2005 р., перевищила 23 млрд дол. США.

Останніми роками спостерігається стабільне зниження показників інфляції. її рівень зменшився з 14 % у 1998 р. до 7 % в 2004 р. Обсяг золотовалютних резервів на кінець 2004 р. становив 14,8 млрд дол. США.

Внесок фінансового сектору Угорщини у ВВП країни перевищує 21 %. В Угорщині працює 44 банки у вигляді акціонерних товариств, з них 30 - комерційні банки класичного типу, а решта - спеціалізовані банки, що надають один-два види послуг; два з цих банків - іпотечні, чотири - житлово-зберігаючі каси. Угорський Національний банк здійснює емісію грошей і відповідає за реалізацію загальнодержавної монетарної політики. Після масової приватизації значна частина банків Угорщини перейшла у власність іноземних компаній, що забезпечує відносну стабільність банківської системи і широкі можливості для її інтеграції до банківської системи ЄС.

У вересні 2005 р. уряд Угорщини вирішив відкласти запровадження єдиної європейської валюти в країні. Планувалося, що євро замінить форинт до 2010 р. За словами глави угорського уряду, хоча технічно прийняття євро 2010 р. залишається можливим, але цю дату переглянули вже до кінця 2005 р. Прем'єр зазначив, що необхідно було вивчити все те, що відповідало інтересам країни: запровадження євро за різкого скорочення дефіциту державного бюджету з усіма соціально-економічними наслідками або прийняття програми більш спокійної конвергенції. Дефіцит бюджету в 2005 р. перевищив 6 % від ВВП, тоді як для введення євро він не мав перевищувати 3 %.

Процес приватизації в Угорщині був схожий на роздержавлення власності у латиноамериканських країнах. У результаті був зроблений акцент на отримання максимально можливого прибутку державою від приватизації промислових об'єктів. Аналітики вважають важливим той факт, що ці кошти (разом з приходом реальних стратегічних інвесторів) були одержані країною на початку 1990-х років, що позитивно вплинуло на економічний розвиток країни в подальшому, дозволило успішніше використовувати можливості тогочасного світового економічного зростання в 1990-ті роки. Окрім Угорщини, це стосується також Аргентини, Бразилії, Мексики, і, частково, Туреччини.

Порівняно з іншими країнами Східної Європи в цілому Угорщина здійснювала приватизацію в сприятливіших економічних, політичних і соціальних умовах. До кінця 1980-х років угорська економіка і суспільство були вже готові до серйозних економічних перетворень. Вже в 1988 р. був прийнятий Закон про економічні асоціації, а згодом - кілька інших важливих законів: про перетворення державних підприємств, про іноземні інвестиції, про цінні папери і фондову біржу. Почали формуватися ринки праці, капіталу, товарів і послуг. До кінця 1980-х років 8/ населення Угорщини так чи інакше поряд з участю в соціалістичному виробництві були зайняті в різних формах приватної економіки: вже в ті роки приватний сектор забезпечував майже половину всіх пропонованих населенню послуг, третину роздрібного товарообігу, близько 15 % обсягу будівельних робіт. У 1989 р. було зроблено ще кілька важливих кроків для формування правової бази для приватизації, що мала відбутися. Зокрема, було створене Державне майнове агентство і прийнятий Закон про управління майном, що стосувався цього агентства, а також Закон про захист державної власності.

У 1991 р. парламент Угорщини затвердив нову економічну програму, відповідно до якої протягом року був завершений процес створення правових і основ ринкового господарства, прийняті основні закони, що регулюють зміни у відносинах власності, сформована система умов, необхідних для прискорення і послідовного забезпечення приватизації. У серпні 1991 р. набрав чинності Закон про концесії, який дав можливість заохочувати надходження іноземного капіталу в раніше недоступні для нього галузі. З цим Законом держава отримала право здавати в концесію терміном до 35 років залізниці, цивільні аеропорти, річкові канали, порти, автомагістралі, великі і малі системи комунального господарства, основні системи зв'язку" частотні канали, лінії електропередач і електростанції, пошту" засоби телерадіомовлення, право на розробку родовищ і видобуток корисних копалин, виробництво хімічних матеріалів.

У результаті за порівняно незначний термін (8-9 років" з 1987 по 1995 р.) країна пройшла відразу три етапи приватизації: спонтанної, централізованої та прискорення і завершення приватизації.

Стихійна, спонтанна приватизація почалася з моменту ухвалення Закону про економічні асоціації 1988 р. Вона стала можливою переважно за рахунок розвитку в Угорщині ще з 1985 р. такої форми самоврядування підприємств, як рада підприємства, половина членів якої призначалися директором підприємства. Ця рада була наділена значними правами з управління власністю, зокрема могла навіть розпродавати її за встановленою на свій розсуд ціною, змінювати форму організації підприємства тощо. Це зумовило виникнення корупції, оскільки за наявності таких повноважень у ради приватизація відбулася справді стихійно, за безцінь, в основному у вигляді захоплення приватними власниками державної власності. Процес стихійної приватизації підтверджує загальновідомий факт, що безособовий власник або власник, який захопив майно, незацікавлений, марнотратний, загалом поганий господар. У результаті держава вимушена була втрутитися і припинити безконтрольну та нераціональну приватизацію, що на першому етапі стала звичайним "розбазарюванням" державної власності. З цією метою і був прийнятий Закон про захист державного майна, створене Державне майнове агентство, яке спочатку підпорядковувалось парламенту Угорщини, а потім - уряду, і мало виконувати функції приватизації найбільших підприємств країни. У 1992 1993 рр. компетенція Агентства була обмежена, і було створено новий державний орган - Державне акціонерне товариство власності. Йому були передані права власника на все майно, що залишалося в руках держави, на тривалий час. Таким чином, був прискорений процес приватизації з одночасним посиленням державного втручання. До 1990-1991 рр. в Угорщині було приватизовано 25 % всієї державної власності, а до 1994 р. - 85 % майна. Третій етап процесу розпочався в 1995 р. із приватизації комунальних підприємств сфери послуг і системи банків Угорщини. З фінансового погляду приватизація в цій сфері була успішною і привела до значного зменшення зовнішньої заборгованості країни. Проте політика цього періоду значно критикувалася, оскільки контракти на придбання підприємств укладалися без урахування можливих негативних наслідків відносно цін, доступності товарів і послуг, забезпечення екологічних стандартів, вирішення соціальних питань. Основними завданнями приватизації в Угорщині були проголошені: створення економічно незалежних товаровиробників в особі приватних підприємців, різних господарських товариств, товариств та інших необхідних суб'єктів ринкового господарства; створення економічного середовища, яке б сприяло ефективнішому господарюванню об'єктів державної власності; погашення державного боргу і модернізація наявних фондів завдяки надходженню доходів від продажу державного майна під час приватизації.

Визначальною ж особливістю приватизації в Угорщині порівняно, наприклад, з іншими країнами соціалістичного блоку, став проголошений і чітко дотримуваний, закріплений законодавчо принцип проведення приватизації виключно на основі платності. У країні спочатку практично не розглядався варіант, за яким цей процес здійснювався у решті східноєвропейських держав, у тому числі й в Україні, коли власність надавалася переважно безкоштовно. Правда, при цьому Угорщина задовольнила вимоги тих, хто вимагав реституції. У 1991 р. за наполяганням партії, що представляла інтереси колишніх власників, які втратили своє майно в процесі націоналізації, парламентом Угорщини був прийнятий Закон про компенсації, а потім ще кілька додаткових законодавчих актів подібної тематики. Компенсація надавалася таким чином: після розгляду правомірності заявок заявникам видавалися так звані бони, які не можна було обміняти на гроші, але можна було вкласти в державне майно, що приватизується, в житло, земельні ділянки. Проте були визначені обмеження на розміри компенсації, зокрема її межа була встановлена на позначці 20 тис. євро. Загалом і в цілому загальна сума компенсацій угорських властей становила близько 390 млн євро.

Деякі особливості фінансово-економічного реформування сільського господарства.

Підчас реорганізації кооперативного сектору сільського господарства в Угорщині виявилася нестача фінансових ресурсів, що призвела до часткового скорочення виробництва продукції. Важливо з'ясувати причини такої ситуації, щоб не повторити подібних помилок в Україні.

У1990 р. за результатами перших вільних виборів до влади в Угорщині прийшов правоцентристський уряд, основою аграрної політики якого став пріоритетний розвиток одноосібного господарювання; всезагальне відновлення приватної власності на сільськогосподарські угіддя.

У результаті приватизація угідь призвела до формування нежиттєздатних одноосібних господарств. При цьому, незважаючи на те, що понад 45 % нових власників відразу віддали свої землі в оренду виробничим кооперативам, у 1994 р. абсолютна більшість з 1396 тис. одноосібних господарств мали угіддя у межах до 10 га, а тому не могли вести високотоварне виробництво сільськогосподарської продукції. У такому стані сільськогосподарський сектор перебував недовго. Частина одноосібних підприємств припинила свою діяльність. У результаті концентрації виробництва в одноосібному секторі сільського господарства в 1999 р. вже 263 тис. господарств із загальної кількості 960 тис. мали угіддя, площею понад 10 га кожне. Так, на 53 % усіх сільськогосподарських земель країни велося одноосібне господарювання.

За результатами третіх вільних виборів у 1998 р. до влади знову прийшов правоцентристський уряд. Партія молодих демократів утворила коаліцію з Партією незалежних дрібних селян та з партією "Угорський демократичний форум". Згідно з коаліційним договором, Партія незалежних дрібних селян отримала чотири міністерські портфелі. 19 грудня 2000 р. було прийнято Закон про оплату паїв "зовнішніх" пайовиків кооперативів, до того ж за початковою вартістю. Це призвело до банкрутства більше половини діючих кооперативів через відсутність у них коштів. Тому 11 квітня 2001 р. цей Закон було анульовано.

Курс правоцентристського уряду на всебічну підтримку одноосібного господарювання міг бути виправданий тільки за умови внесення значних інвестицій у сільське господарство країни. Тому спеціалісти очікували, що з 1 млн діючих одноосібних господарств зможуть залишитися конкурентоспроможними не більше як 300-400 тис, розміри землекористування яких відповідають вимогам ефективного товарного виробництва сільськогосподарської продукції. Якась частина одноосібників вестиме натуральне господарство для самоспоживання, що матиме позитивні соціальні наслідки, адже забезпечить зайнятість певного контингенту населення.

Щодо організаційних форм великого виробництва агропродукції, то виробничі кооперативи після розпаювання їхнього майна і передання всіх угідь у власність фізичних осіб втратили можливість планувати свою діяльність на тривалий термін. Господарські товариства різних видів могли почуватися вільніше. Слід звернути увагу на те, що результати приватизації землі в Угорщині, в тому числі й фінансові, неоднозначні. Кілька десятків державних господарств (більшість їх було реорганізовано в акціонерні товариства) і 1410 кооперативів, які обробляли 2400 тис. га сільськогосподарських угідь, зберегли переваги від ведення великого господарства і свій виробничий потенціал. Одноосібні господарства не виправдали покладених на них сподівань, що призвело до спаду виробництва сільськогосподарської продукції, погіршення їх фінансового стану, банкрутства частини з них.

Зазначені тенденції у розвитку цього сектору господарства, на думку експертів, не були враховані в Україні, що призвело до значного спаду нашої економіки у цій галузі.

На жаль, за перший рік членства в ЄС, угорське сільське господарство мало певні фінансові втрати, оскільки його продукція поступово стає неконкурентоспроможною на ринках Європи, що негативно позначилося на доходах сільських домогосподарств. Це необхідно врахувати і Україні на її шляху до ЄС.