Фінанси, гроші та кредит - Коваленко Д.І. -
Попит на гроші

Грошовий ринок, як і будь-який інший, існує і функціонує для досягнення певного балансу між попитом і пропозицією на всі фінансові інструменти цього ринку і насамперед на гроші. Саме тому необхідно вивчати такі важливі категорії цього ринку, як попит та пропозиція грошей.

Попит на гроші

Попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент часу. (Це бажання економічного суб'єкта мати певну частину свого портфеля активів - багатства - в ліквідній формі).

Попит на гроші (МШ) формується з таких складових:

- попит на гроші як засоби обігу (діловий, операційний або попит на гроші для здійснення угод);

- попит на гроші як засоби збереження вартості (попит на гроші як активи, попит на запасну вартість або спекулятивний попит).

Попит на гроші відрізняється від попиту на інші товари. Гроші бажані не задля самих себе, а для того, щоб купувати необхідні товари.

Грішми володіють і накопичують їх у формі багатства через їхню представницьку вартість. Але зберігання грошей на "руках" як форми багатства тривалий час повинно бути обмеженим, оскільки їхній власник втрачає можливість отримувати відсоткові доходи й дивіденди. Тому попит на гроші зумовлений потребою здійснювати трансакційні операції і бажанням володіти активами в майбутньому, тобто утримувати їх як засіб накопичення вартості.

У працях Дж. М. Кейнса представлено спрощене тлумачення суті попиту на гроші як попит на одну з альтернативних форм багатства. Для простоти аналізу у кейнсіанський моделі попиту: Ц = /(М, В), представлено лише два компоненти. Особа може зберігати своє багатство у формі або грошей (М), або облігацій (В). При цьому гроші визначаються як актив, що використовується лише у функції засобу обігу. Йдеться про трансакційні гроші, які не приносять доходу, а облігації мають ставку, забезпечуючи їхньому власникові фіксований дохід у вигляді відсотка.

Розглядаючи попит на гроші як на одну з форм попиту на багатство, його можна представити у широкому плані такою формулою:

де попит індивіда на гроші (МБ) розглядається як функція від норми відсотка на гроші:

- розміщені в строкових депозитах (гМ2);

- норми відсотка з облігацій (гВ);

- ринкової норми доходу на акції (гЕ);

- дохід від іншої форми багатства (ЦПі), в яку індивід інвестував грошові заощадження.

У цілому попит на гроші формується як:

o попит на гроші для операцій (трансакційний попит);

o для накопичення купівельної спроможності (попит на гроші як на актив),

що зумовлено виконанням грошима двох основоположних функцій: як засобу платежу та засобу нагромадження.

Трансакційний (операційний) попит на гроші - це попит на гроші для обслуговування усіх видів угод в економіці. Зв'язок між сумою грошей і загальним обсягом операцій в економіці відображений у рівнянні кількісної теорії грошей, яке є макроекономічним рівнянням обміну (воно ґрунтується на метрологічних засадах рівняння І. Фішера):

де М - кількість грошей в обігу; V - швидкість обігу грошей; Р - рівень цін;

У - обсяг випуску у реальному вираженні;

Р У - цінова оцінка випущеної продукції, що задає попит на гроші для операцій; М -V - кількість грошей, які мають бути сплачені при купівлі виробленої продукції.

Із рівняння обміну випливає рівняння попиту на гроші:

Рівняння показує, що трансакційний попит на гроші залежить від таких факторів, як абсолютний рівень цін, рівень реального доходу, швидкість обігу грошей. Підвищення цін і зростання реального обсягу виробництва підвищують попит на гроші, зростання швидкості обігу грошей, навпаки, зменшує трансакційний попит. Якщо швидкість обігу грошей та рівень обсягу випуску у реальному вираженні стабільні, то кількість грошей, необхідних для обслуговування угод в економіці, змінюється пропорційно рівню цін.

Відома й інша форма запису кількісного рівняння обміну, так зване кембриджське рівняння:

де М - кількість грошей, грошових одиниць, що становлять касовий залишок грошей у суб'єктів економічного життя;

Р - середня ціна одиниці виробленої продукції;

( - загальна величина виробництва продукції у фізичному виразі за певний період;

& - коефіцієнт заощадження ("кембриджський", "коефіцієнт Маршалла"), який визначає співвідношення між номінальними доходами і тією часткою грошей, що складає касові залишки (частина річного доходу, яку суб'єкти зберігають у ліквідній формі). Він за своєю величиною і значенням дорівнює зворотному значенню показника (V), а саме & = 1/V.

Отже, сукупний попит на гроші для операцій відображає ту кількість грошей, яку економічні суб'єкти хотіли б мати для фінансування ділових операцій. З економічної точки зору, доцільніше розглядати реальний (скоригований на рівень інфляції) попит на гроші, який визначається з урахуванням їхньої купівельної спроможності - реальної вартості грошей. Реальні грошові залишки, або реальні грошові запаси, вимірюють той обсяг товарів та послуг, який можна придбати за певну номінальну кількість грошей М/Р. Величина М/Р отримала назву "реальних грошових запасів (М/Р)".

Проста функція трансакційного попиту пропорційна реальному доходові, або кількості виробленої продукції має такий вигляд:

Реальний попит на гроші (скоригований на інфляцію) позитивно пов'язаний із рівнем економічної активності. Якщо зростає реальний дохід, а отже, і обсяг запланованих та непередбачених операцій, то підвищується реальний попит на гроші, і навпаки. Оскільки операційний попит на гроші залежить від рівня реального ВВП і не залежить від відсоткової ставки, його зображено у вигляді вертикальної лінії (рис. 3.6).

На графіку (див. рис. 3.6), зокрема, показано, як змінюється трансакційний попит на гроші під впливом зміни ВВП. зростання ВВП збільшує попит на гроші (грошові залишки зростають +k) і зсуває лінію попиту праворуч (MD2), і навпаки, зменшення ВВП зсуває лінію попиту на гроші ліворуч (MD1) , тобто попит зменшується.

Трансакційний попит на гроші

Рис. 3.6. Трансакційний попит на гроші

Попит на гроші як актив - кількість грошей, яку економічні агенти прагнуть зберігати у формі заощаджень, тобто це бажана кількість фінансових активів у грошовій формі. Перевагою володіння грошима є їхня ліквідність. Недоліком володіння грошима як активом порівняно з іншими фінансовими активами (в нашому випадку - облігаціями) є те, що гроші не дають доходу у вигляді відсотка. Володіючи грошима, доводиться жертвувати доходом у вигляді номінальної відсоткової ставки.

Номінальна відсоткова ставка - ставка відсотка, виражена в грошах за поточним курсом (без поправки на інфляцію). Номінальна відсоткова ставка являє собою альтернативні витрати або альтернативну вартість зберігання грошей. Чим вища відсоткова ставка, тим більше потенційного доходу втрачає економічний агент, який накопичує гроші. Зростання відсоткової ставки змушує економічних агентів перерозподіляти портфель активів - змінювати його структуру: зменшувати запас грошей і, відповідно, збільшувати запас облігацій. Тому підвищення відсоткової ставки зменшує попит на гроші або створює спекулятивний попит на гроші.

Спекулятивний попит на гроші пов'язаний із заощадженнями економічних суб'єктів, які (заощадження) зберігаються як запаси цінностей. Іншими словами, спекулятивний попит на гроші пов'язаний з функцією збереження цінностей.

Економічні суб'єкти можуть зберігати свої заощадження у формі готівки або у формі інших активів (облігацій, акцій, депозитних вкладів, нерухомість, золото тощо).

Спекулятивний попит на гроші - це певний резерв грошей, за допомогою якого економічні суб'єкти прагнуть застрахувати себе від можливих втрат у результаті коливань ринкової кон'юнктури та відображає обернену залежність величини попиту на реальні грошові залишки з боку активів від динаміки номінальної ставки відсотка:

Графічна інтерпретація даної залежності подана на рис. 3.7, де і - відсоткова ставка за облігаціями, акціями та іншими активами.

На рис. 3.7. зображено ситуацію, коли збільшення відсоткової ставки за цінними паперами (акціями, облігаціями, депозитними сертифікатами, казначейськими білетами) чи іншими активами (нерухомість, золото, дорогоцінні каміння) зменшує спекулятивний попит на гроші:

Графік функції попиту на гроші як актив

Рис. 3.7. Графік функції попиту на гроші як актив

Реальну альтернативну вартість зберігання грошей визначає реальна ставка відсотка (г) - номінальна відсоткова ставка, що скоригована на рівень інфляції. Ця корекція ведеться відносно очікуваного темпу інфляції, оскільки фактичний майбутній рівень її невідомий.

З урахуванням очікуваної інфляції, функція попиту на гроші як на актив може бути записана так:

Якщо реальна відсоткова ставка спадає, то реальний попит на гроші зростає, тому що зменшується реальна альтернативна вартість зберігання грошей.

Чим вищий очікуваний темп інфляції, тим нижчим буде рівень реального попиту на гроші, оскільки лише в цьому випадку зменшується зумовлена інфляцією втрата купівельної спроможності грошей.

Пропозиція грошей та механізм її формування
3.3. Характеристика облікового ринку та його особливості
3.4. Характеристика та операції міжбанківського ринку
Тема 4. ГРОШОВІ СИСТЕМИ
4.1. Поняття та елементи грошової системи
4.2. Еволюція грошових систем
4.3. Форми безготівкових розрахунків
4.4. Створення грошової системи України
Тема 5. ІНФЛЯЦІЯ ТА ГРОШОВІ РЕФОРМИ
5.1. Інфляція: її сутність, причини, види й типи
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru