Фінанси, гроші та кредит - Коваленко Д.І. -
Європейська валютна одиниця

Євро (EUR) - європейська валютна одиниця, функціонує в обігу з 1.01.1996р. в рамках Європейської валютної системи відповідно до положень Маастрихтської уго-Євро (€, Euro, Evpcb) - офіційна валюта 16 з 27 держав Європейського Союзу.

Вартісний еквівалент, курс щодо іноземних валют визначено за "кошиком" валют країни, які входять до Європейського союзу, як середню величину, залежно від вартості й частки валют, представлених в кошику.

Передісторія.

Перша Європейська колективна одиниця почала функціонувати з березня 1979 р. і мала назву - екю. Емісію екю почали здійснювати одночасно з початком функціонування європейської валютної системи (ЄВС). Ця валюта була забезпечена реальними активами країн-членів ЄВС. Кожна країна використала для цього 20 % фактичної величини своїх власних золотих і 20 % доларових резервів, а друга половина емісії забезпечується за рахунок внесків країн-учасниць у їхній національній валюті.

Як і СПЗ, вартісний паритет екю визначається на базі стандартного "кошика валют" країн - учасниць ЄВС: марка (ФРН) - 30,53 %; франк (Франція) - 19,43; фунт стерлінгів (Англія) 12,06; ліра (Італія) - 9,92; гульден (Голландія) - 9,54; франк (Бельгія, Люксембург) - 8,14; крона (Данія) - 2,52; фунт (Ірландія) - 1,12; драхма (Греція) - 0,77; песета (Іспанія) - 5,18; ескудо (Португалія) - 0,78 %.

Екю почала виконувати функції еталона вартості, міждержавного засобу валютного резервування, міжнародного засобу платежу, регулятора курсових коливань та виступало засобом міжурядових позик типу "своп".

Але екю не змогла повністю виконувати функції наднаціональної валюти, оскільки вона не існувала у вигляді банкнот, а це означало, що вона не була звичайним засобом розрахунків за межами центральних банків Європейського Союзу.

Зміна екю на євро відбулася після підписання європейськими країнами Маастрихтської угоди (Угода про Європейський Союз, 1991 р.), яка стала чинною після її ратифікації в 1993 р., а вже в 1999 р. країни-учасниці почали вводити єдину європейську валюту - євро.

У 1994 році у Франкфурті-на-Майні був заснований Європейський валютний інститут (Центральний банк ЄС, 1997 р.), в завдання якого входило керівництво проектом створення єдиної валюти і спостереження за економічними процесами в країнах-членах ЄС.

Для того щоб євро була введена в обіг, усі країни-члени валютного союзу повинні відповідати жорстким критеріям стабільності, закріпленим в Маастрихтських угодах:

o рівень інфляції в країні, що прагне приєднатися до валютного економічного союзу, може перевищувати показники трьох найбільш стабільних держав ЄС не більше ніж на 1,5 %;

o державна заборгованість може становити не більше ніж 60 % валового внутрішнього продукту (ВВП);

o дефіцит держбюджету не може перевищувати 3 % від ВВП;

o процентні ставки за банківськими кредитами можуть бути всього на 2 % вищими за показники трьох найбільш стабільних країн;

o кандидати на вступ до союзу не мають права протягом двох років за власною ініціативою проводити девальвацію національних грошових одиниць.

Уже на початку 1999 р. 11 країн Європи ввели євро як паралельну валюту (поруч з національною), а вже з 1 січня - серпня 2002 р. ця валюта почала використовуватися в безготівкових та готівкових розрахунках, стала єдиним платіжним засобом одинадцяти країн.

Зараз 16 країн Західної та Східної Європи перейшли на євро: Австрія, Бельгія, Італія, Ірландія, Іспанія, Люксембург, Голландія, Німеччина, Португалія, Франція, Фінляндія, Греція, Кіпр, Мальта, Словаччина, Словенія.

6.2. Валютний курс і способи його визначення
Методика визначення валютних курсів
6.3. Валютний ринок: суть та основи його функціонування
6.4. Валютна система та її розвиток
6.5. Формування валютної системи України
Тема 7. КІЛЬКІСНА ТЕОРІЯ ГРОШЕЙ І СУЧАСНИЙ МОНЕТАРИЗМ
7.1. Металістична теорія грошей
7.2. Номіналістична теорія грошей
7.3. Кількісна теорія грошей
Кембриджський варіант кількісної теорії грошей