Фінансова система України - Карлін M.I. - 1.3. Державні фінанси — основа фінансової системи України
Для виконання своїх функцій держава використовує частину фінансових ресурсів суспільства, за допомогою яких формуються державні фінанси.
Державні фінанси — центральна підсистема фінансової системи держави, за допомогою якої здійснюється вплив держави на соціально-економічний розвиток країни.
Основою державних фінансів є бюджет, дохідна частина якого формується з податкових надходжень та позичкових ресурсів, а видаткова — використовується на утримання бюджетних установ, оборону країни, допомогу малозабезпеченим верствам населення тощо. В Україні бюджетна система складається з державного та місцевих бюджетів. Місцевими визнаються:
бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування. До бюджетів місцевого самоврядування належать бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань. Місце бюджетних ресурсів у зведеному балансі фінансових ресурсів України показано в табл. 1.1.
Таблиця 1.1. Зведений баланс фінансових ресурсів України, млн. грн.
| Показник | 2003 р. | 2004 р. | 2005 р. | 2006 р. |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
| Ресурси бюджетів | 66 600 | 70 558 | 85 148 | 100 757 |
| Ресурси підприємств та організацій | 34 708 | 40 707 | 45 943 | 52 116 |
| 3 них:
Прибуток (після сплати податку) | 17101 | 18 997 | 21440 | 24 321 |
| Амортизаційні відрахування | 17607 | 21510 | 24503 | 27795 |
| Ресурси фондів, без коштів, що спрямовуються до державного бюджету (Пенсійний фонд. Фонд соціального страхування, Фонд приватизації) | 20 883 | 20 880 | 21 750 | 21 750 |
| Довгострокові кредитні ресурси в розвиток народного господарства, надані банками України | 12 215 | 13 569 | 15 314 | 17372 |
| Кошти іноземних інвесторів для розвитку народного господарства України | 5 502 | 5 722 | 5 963 | 6 261 |
| Кредити міжнародних фінансових організацій та кредити, отримані на двосторонній основі | 11880 | 13 750 | 15 680 | 17100 |
| Всього доходів | 151 788 | 165 186 | 189 798 | 215 356 |
| Видатки бюджетів | 68 600 | 71 916 | 82 086 | 96 588 |
| Видатки підприємств та організацій | 34 708 | 40 707 | 45 943 | 52116 |
| 3 них:Кошти, що залишаються в розпорядженні підприємств (прибуток після сплати податку та амортизаційні відpaxування) | 34 708 | 40 707 | 45 943 | 52116 |
| Видатки фондів, без коштів, що спрямовуються до державного бюджету (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд приватизації) | 20 883 | 20 880 | 21 750 | 21 750 |
| Видатки на реалізацію національних програм розвитку народного господарства за рахунок довгострокових кредитів банківської системи України | 12 215 | 13 569 | 15 314 | 17 372 |
| Кошти іноземних інвесторів для розвитку народного господарства України | 5 502 | 5 722 | 5 963 | 6 261 |
| Кредити міжнародних фінансових організацій та кредити, отримані на двосторонній основі | 11880 | 13 750 | 15 680 | 17100 |
| Всього видатків | 153 788 | 166 544 | 186 736 | 211187 |
| Перебільшення (нестача) фінансових ресурсів | (2000) | (1358) | 3 062 | 4 169 |
| Перебільшення (нестача) фінансових ресурсів, % до ВВП | (0,8) | (0,5) | 1,0 | 1,2 |
Джерело: Пасічник Ю.В. Бюджетний потенціал економічного зростання в Україні. — К.: ТОВ "Юго-Восток, ЛТД", 2005. — С. 587—588.
Державні фінанси — головна ланка фінансової системи України, яка охоплює близько 80 % усіх фінансових ресурсів і містить різноманітні фінансові інститути, за допомогою яких держава здійснює свою діяльність. Відносно структури державних фінансів у вчених-фінансистів України ще немає одностайності, але більшість погоджується із включенням до них у тій чи іншій формі таких елементів: 1) сукупність усіх бюджетів держави; 2) централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; 3) фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форми власності; 4) державний кредит; 5) державне особисте і майнове страхування.
Ресурси, які перебувають у розпорядженні держави, значно більші в країнах із трансформаційною економікою, ніж у розвинутих країнах, що свідчить про їх недостатньо ефективне функціонування (табл. 1.2).
Тому Україні, як й іншим країнам із трансформаційною економікою, потрібно зменшувати перерозподільчі процеси на користь збільшення фінансових ресурсів недержавного сектору, що сприятиме розвиткові економіки. Це вимагає розробки нового бюджетного механізму, який би враховував економічну ситуацію, що склалася у світі та в Україні на початку XXI ст.
Бюджетний механізм — це сукупність певних видів бюджетних відносин, специфічних методів мобілізації та використання бюджетних коштів.
У 2003 р. було чотири основних бюджетоутворюючих податки, частка яких становила майже 82 % від усіх надходжень до консолідованого бюджету, зокрема: 1) податок на додану вартість (ПДВ) — 23 %; 2) податок на прибуток підприємств — 24; 3) податок із доходів фізичних осіб — 25; 4) акцизний збір — 10 %.
Також значні суми від фонду заробітної плати (окремо від податкових) сплачуються роботодавцями на соціальний захист (до чотирьох соціальних фондів). Хоча їх вважають відрахуваннями на соціальний захист, насправді це податки на заробітну плату, які становлять майже 38 % від загального фонду заробітної плати. Це змушує роботодавців приховувати справжній розмір заробітної плати від контролюючих органів.
Реформування податкової системи мають супроводжувати ефективні структурні заходи, спрямовані на вироблення необхідної результативної політики доходів, зменшення податкового тиску на приватний сектор економіки, вдосконалення принципів оподаткування, щоб збільшити доходи бюджету.
У галузі видатків бюджету важливими напрямами формування нового бюджетного механізму в країнах із трансформаційною економікою, в тому числі в Україні, мають стати: раціоналізація мережі закладів і установ, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, для підвищення рівня та якості суспільних послуг, що надаються громадянам; виконання в повному обсязі цільових програм соціально-економічного та гуманітарного розвитку; підвищення ефективності використання бюджетних коштів, які виділяються на фінансування суспільних благ (на оборону країни, підвищення правопорядку, освіту, охорону здоров'я, культуру і мистецтво, благоустрій тощо).
Таблиця 1.2. Основні показники соціально-економічного розвитку України
| Показник | 1995 р. | 1996 р. | 1997 р. | 1998 р. | 1999 р. | 2000 р. | 2001 р. | 2002 р. | 2003 р. |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 |
| 1. Валовий внутрішнійпродукт | номінальний, млн.. грн. | 54 516 | 81519 | 313 365 | 102 593 | 130 442 | 170070 | 204190 | 225 810 | 263 28 |
| реальний, % до попереднього року | 87,8 | 90,8 | 97,0 | 98,1 | 99,8 | 105,9 | 109,2 | 105,2 | 109,3 |
| 2. Зведений бюджет | Доходи,млн.. грн. | 20689,9 | ЗО 218,7 | 28112,0 | 28915,8 | 32 876,4 | 49117,9 | 54 934,6 | 61954,3 | 75 165,4 |
| Видатки, млн.. грн. | 24302,8 | 34182,8 | 34 312,7 | 31195,6 | 34 820,9 | 48148,6 | 55 528,0 | 60 318,9 | 75 655,3 |
| У % до ВВП | Доходи | 38,0 | 37,0 | 30,1 | 28,2 | 25,2 | 28,9 | 26,9 | 27,4 | 28,5 |
| Видатки | 44,6 | 41,9 | 36,7 | 30,4 | 26,7 | 28,3 | 27,2 | 26,7 | 28,7 |
| 3. Індекс споживчих цін, грудень поточного року до грудня попереднього року, % | 281,7 | 139,7 | 110,1 | 120,4 | 119,2 | 125,8 | 106,1 | 99,4 | 108,2 |
Центральне місце в науці про державні фінанси посідає вивчення процесу прийняття "бюджетних" рішень. Будь-якому процесові прийняття спільного бюджету загрожує проблема фрирайдера (або "безбілетного пасажира"). Що це означає? У кожного індивіда завжди є стимули ухилятися від участі в процесі колективного фінансування суспільних благ і користуватися ними безплатно. Чим більше осіб бере участь у такому фінансуванні, тим чіткіше виражений цей стимул, оскільки фактична пропозиція суспільного блага навряд чи залежить від того, чи буде окремий індивід користуватися ним з іншими. Водночас усе відбувається навпаки, якщо суспільні блага споживає лише один індивід. У разі виходу окремого індивіда зі складу групи, що скооперувалася, пропозиція суспільного блага може або цілком зникнути, або істотно скоротитись. Оскільки всі індивіди перебувають в однаковому становищі, є стимули для проведення переговорів про розмір добровільних внесків для фінансування витрат із надання суспільного блага в бажаному обсязі. Внаслідок проведення переговорів у малих групах спостерігається тенденція до досягнення ефективної пропозиції суспільних благ. У великих групах це навряд чи здійсненне. Тому в бюджетному процесі доцільною є відмова від принципу одностайності й перехід до правила "простої" більшості.
Правило простої більшості означає, що щонайменше 0,5 п + 1 з п-го числа громадян повинні віддати свої голоси за проект, аби він був ухвалений.
Державна політика пов'язана як із бюджетними, так і позабюджетними витратами, які необхідно аналізувати. Для цього використовують квоти, що обмежують втручання держави в ринково-економічні процеси: 1) (норми) реальних витрат держави (PQ); 2) загальних витрат (gQ); 3) податків (зборів) держави (AQ); 4) сукупних доходів держави (EQ). Для ФРН у 1994 р. ці квоти у ВВП відповідно становили (%): PQ — 20; gQ — 47; AQ — 45; EQ — 52. Розглянуті державні квоти стосуються переважно лише сфери державного бюджету й позабюджетних фондів. Сукупна квота державної активності охоплює широке коло об'єктів. Це не тільки результати господарської діяльності державних підприємств, а й сукупна заново створена цими
підприємствами вартість. При цьому треба враховувати, що у більшості випадків ВВП вимірюється на базі поточних ринкових цін, а частку державного сектору у ньому оцінюють відповідно до витрат на надання суспільних благ. На цій основі визначають названі вище квоти держави у народногосподарському балансі, які залежать від показників видаткової й дохідної частин державного бюджету. Вони можуть прийматись як показники, що характеризують обсяг державної активності. Якщо громадяни не задоволені обсягами державного сектору, то мають право змінити чинні правила прийняття рішень шляхом використання механізму суспільного вибору. Значний внесок у теорію суспільного вибору зробив відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки Дж. Б'юкенен.
Поряд із групами, об'єднаними інтересами, на зростання державних витрат у постсоціалістичних країнах суттєво впливає державна бюрократія. Це пояснюється тим, що користуючись своєю монопольною владою, бюрократія має можливість споживати більше суспільних благ, ніж приватне підприємство, яке надає такі послуги, що і бюрократичний апарат. Подібне становище вигідне передусім для управлінської ланки бюрократії, оскільки приносить їй владу, прибутки та пошану. Причому бюрократії властива спроможність пересуватися — збільшувати обсяг контрольованих нею коштів. У зв'язку з цим бюрократія з року в рік намагається реалізувати свої прогресуючі бюджетні запити, що потрібно враховувати в Україні.
Які методи обмеження зростання державних витрат використовуються сьогодні? В сучасній фінансовій науці склався консенсус стосовно того, що самими лише зверненнями до політиків із вимогами про скорочення державних видатків мети досягти неможливо, оскільки політики мають практично необмежені повноваження в бюджетних питаннях і водночас не зацікавлені в скороченні державних витрат. Радикальні зміни в цій сфері можуть відбутися лише у вигляді суттєвого обмеження їхньої бюджетної компетенції, що тепер і відбувається в розвинутих країнах. Заходи щодо обмеження зростання державних витрат можна згрупувати за такими двома ознаками: кількісні фіскальні обмеження й обмеження щодо порядку прийняття фіскальних рішень. За кількісних фіскальних обмежень державним інституціям, відповідальним за прийняття політичних рішень у фіскальній сфері, не дозволяється переходити за встановлений граничний рівень оподаткування (наприклад, за рівень податкової квоти у ВВП). Процедурні фіскальні обмеження полягають у регламентації порядку прийняття рішень у сфері оподаткування. З цією метою використовують різноманітні методи оподаткування, головним з яких є поєднання рішень про доходи і видатки, обґрунтоване К. Вікселлем (Швеція). Відповідно до цього підходу рішення про державні витрати мають ухвалюватися тільки за наявності реального джерела їхнього покриття.
Непоганою ідеєю було б упровадження в Україні спрощеної системи оподаткування для всіх підприємств, а не тільки для малого бізнесу. Введення спрощеного оподаткування зі сплатою єдиного податку вже неодноразово обговорювали в Україні. Півтора року тому, відразу після обрання Ю. Тимошенко на посаду прем'єр-міністра, такий пункт містився у програмі дій її уряду, але, на жаль, такої системи не запровадили. Наприкінці 2005 р. це питання знову обговорювали в уряді Ю. Єханурова і знову єдиного податку для всіх підприємств введено не було.
Із 26 країн колишнього соціалістичного табору 18 уже мають систему єдиного податку, наприклад, Естонія, Литва, Словаччина, Болгарія, Угорщина, Румунія, Вірменія, Грузія. Цікаво, що єдиний податок введено саме в країнах із перехідними економіками. У15 з цих 26 країн цю систему вже введено в дію. До країн із перехідними економіками спрощена система оподаткування діяла, зокрема, в Ізраїлі (з середини 1980-х років). Країни з перехідними економіками почали впроваджувати єдиний податок у себе років десять тому, і дотепер більшість із них уже працюють зі спрощеною системою оподаткування.
Досвід найуспішніших реформаторів, таких як Грузія, Румунія та ін., показує, що реформи треба здійснювати паралельно в трьох основних напрямах. Перший — це сплата податків. При цьому насамперед треба зменшити і податковий, і адміністративний тягар, який несуть підприємства при сплаті податків. Другим напрямом є сфера ліцензування підприємницької діяльності, що фактично зводиться до скорочення переліку видів діяльності, які підлягають ліцензуванню, і до спрощення процедур отримання ліцензій і дозволів. Важливо зазначити, в Україні вже займаються цим, і досить успішно-1 третій — вступ України до COT: спрощення умов для експорту продукції, тобто все, що стосується перегляду процедур або зміни рівня витрат для експортерів.
Ці три напрями є найважливішими, оскільки вони найбільше пов'язані зі створенням нових робочих місць у приватних компаніях і насамперед на малих підприємствах.
У 17 з 18 країн із перехідною економікою, за винятком Румунії, яка тільки недавно впровадила єдиний податок, загальна сума надходжень до державного бюджету від сплати податків насправді збільшилася, і дуже істотно. Наприклад, у Грузії єдиний податок було введено два роки тому і, по суті, за цей період до сьогодні сума надходжень до бюджету від сплати податку на прибуток підприємств становить 300 %.
Така система оподаткування сприяє виходу підприємств із тіні. Саме це є найважливішою причиною, чому в країнах колишнього соціалістичного табору такі зміни в оподаткуванні мають дуже позитивний результат. Коли уряд зменшує ставку податку, велика кількість бізнесменів, які працюють у тіньовій економіці, переходять в офіційну економіку. Дуже багато людей вважають за краще перейти з неофіційної економіки в офіційну, оскільки менша ставка податку на прибуток не є для них такою болісною. Іноді уряди таких країн, як Україна, дивляться на країни Західної Європи, наприклад, на ту саму Німеччину, де розмови про необхідність запровадження єдиного податку тривають давно. Однак якщо послухати німецького консультанта з питань економіки, то він, швидше за все, відмовлятиме від руху в цьому напрямі, бо свого часу введення спрощеної системи оподаткування в Німеччині такого позитивного ефекту не дало. Це пояснюється дуже просто. У Німеччині сектор тіньової економіки дуже малий. Якщо там знизити ставку податку, то такого значного зростання доходів до бюджету, яке було б можливе в Україні, уряд не отримує. Але в країнах із перехідними економіками можна отримати дивовижно позитивні результати.
У країнах із трансформаційною економікою, в тому числі в Україні, доходи державного бюджету мають збільшуватися не за рахунок посилення податкового навантаження на економіку, а шляхом глибокої лібералізації податкового законодавства, розширення бази оподаткування, створення сприятливих умов для розвитку виробництва, малого і середнього бізнесу, скорочення тіньової економіки. Одночасно необхідно передбачити можливості стимулювання економічної, інноваційної та інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання незалежно від того, до якої галузі вони належать, а також звільнення від оподаткування доходів громадян, що інвестуються в цінні папери. Прогнози розвитку державних фінансів України наведено в табл.1.3.
Розглянувши еволюцію теорії економічного зростання, можна зробити висновок, що багато проблем суспільного розвитку України не вирішувалися належним чином, тому що не було поєднання відповідної теорії, стадій розвитку, врахування особливостей України, зокрема ментальних проявів. У сучасних реаліях України необхідно визначити, що основою економічного зростання, генеруючим чинником, координуючим важелем має бути бюджетний потенціал, і вся історія економічних теорій, концепцій переконливо підтверджує, що в трансформаційних періодах розвитку суспільства у держави є вагомий національний ресурс — бюджетний потенціал.
1.4. Необхідність і проблеми розробки тендерних бюджетів в Україні
Розділ 2. ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ УКРАЇНИ, ЙОГО ФУНКЦІЇ І СТРУКТУРА
2.1. Суть та функції державного бюджету
2.2. Доходи державного бюджету
2.3. Видатки Державного бюджету України
РОЗДІЛ 3. ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ
3.1. Загальні основи фінансування соціальної сфери
3.2. Фінансування охорони здоров'я
3.3. Фінансування освіти
3.4. Фінансування бюджетних наукових установ