Фінансова система України - Карлін M.I. -
10.2. Інвестиції в Україні: проблеми і шляхи їх вирішення

Усупереч необхідності розв'язання інвестиційних проблем, які накопичилися в Україні впродовж останніх років, чи не най­більших втрат (після зміни у 2005 р. політичної еліти) Україна зазнала саме в інвестиційній сфері. Очікувалося, що нормаліза­ція та впорядкування економічної діяльності (зокрема, ліквіда­ція чи обмеження пільг і спеціальних умов діяльності, спрощен­ня регуляторної системи, більша прозорість під час прийняття рішень), у тому числі у зв'язку з необхідністю вступу країни до COT, істотно знизять інвестиційні ризики та сприятимуть висо­кому припливу інвестиційних ресурсів уже в перший рік діяль­ності нової влади. Проте низка інституційних провалів (невре­гульованість і політизація прав власності, підвищення ризиків інвестування внаслідок оголошених намірів переглянути ре­зультати приватизаційних конкурсів, висока соціалізація бю­джету) призвели до відмови міжнародних і вітчизняних інвес­торів вкладати ресурси в українську економіку.

Утримуваний останніми роками в Україні рівень інвестицій — 20—22 % ВВП — не може вважатися задовільним, оскільки неспроможний забезпечити довгострокову високу позитивну економічну динаміку.

Хоча в 2005 р. відбулося значне збільшення припливу інвес­тиційних капіталів в Україну (іноземні інвестори вклали майже 7,9 млрд. дол. США), загальний обсяг нагромаджених інвестицій на початок поточного року становив 350 дол. на одну особу, але це було на порядок менше, ніж у країнах — нових членах ЄС.

Власні інвестиції в основний капітал у першому кварталі 2006 р. в Україні становили 16,5 млрд. грн. проти 12,6 млрд. у 2005 р. Але найпримітніше те, що темп їх зростання у 2006 р. був уп'ятеро вищий, ніж рік тому. Прямі іноземні інвестиції за перші п'ять місяців 2006 р. досягли 1,85 млрд. дол. США, що вчетверо перевищує показник січня — травня 2005 р. Як пока­зують розрахунки, в Україні додатковий 1 % економічного зро­стання "асоціюється" з 1 млрд. дол. зовнішніх надходжень. Утім, експерти поки що не дають прогнозів щодо впливу такого по­мітного зростання інвестицій на економіку. За таких вражаю­чих фінансових надходжень (зростання в рази) прогнозні темпи ВВП усе ще залишаються на рівні 2,8 %.

Експерти називають такі основні ризики інвестора в Украї­ні. Надмірне втручання держави в економічну діяльність, у ре­зультаті чого високими залишаються регулятивні бар'єри. Бю­рократизація та корумпованість державного апарату, переваж­но декларативний характер боротьби з корупцією (у досліджен­нях Світового банку стверджується, що витрати, пов'язані з не­надійністю інфраструктури, проблемами з виконанням дого­вірних зобов'язань, злочинністю, корупцією та державним ре­гулюванням, можуть становити понад 25 % обсягів продажу, більш ніж утричі перевищуючи суму податків, сплачених фір­мою в звичайному порядку). Україна програє своїм конкурен­там на ринку інвестицій не стільки за рівнем податкового на­вантаження, скільки внаслідок нестабільності податкового законодавства, непередбачуваності його змін і складнощів у адмініструванні. Слабкість і політична заангажованість судової системи, її залежність від виконавчої влади ставлять під сумнів можливість ефективного захисту приватної власності.

Інвестиційний досвід країн Центральної та Східної Європи, згідно з дослідженнями кандидата економічних наук В. Юрчишина, свідчить:

- активна політика залучення ПП сприяє нарощуванню ек­спорту та збільшенню виробництва продукції з високою дода­ною вартістю; спеціальні поступки й пільги іноземним інвесто­рам розбалансовують інвестиційне середовище та погіршують умови формування прозорої інвестиційної політики;

- ліберальні зовнішня торгівля та інвестиційний режим є найважливішими умовами залучення ПП, причому вплив дру­гого чинника (ліберальний режим для припливу капіталів) — домінуючий;

- приватизація великих державних підприємств за участю зовнішніх інвесторів хоча й потребує більше часу та зусиль, про­те є найефективнішим способом залучення ресурсів, спрямова­них на реформування і розвиток;

- приплив інвестицій, що супроводжується економічним зростанням, у свою чергу, стає чинником подальшого інвести­ційного розширення;

- якщо спочатку чинником високої привабливості для ПП ставали приватизаційні процеси, то надалі, за умови, що обсяги і структура ПП досягають певної "критичної маси" (частки й значущості офіційних інвесторів у національній економіці), інвестиційний процес успішно триває вже без особливої прив'яз­ки до приватизації — насамперед через ринок капіталів, інте­грацію в багатонаціональні мережі тощо;

- приватизація стратегічних підприємств, включаючи сек­тор послуг (банки, страхування і телекомунікації), із повним допуском зовнішніх інвесторів створює середовище, яке стиму­лює приплив ПП також до інших секторів економіки з одночас­ним поліпшенням зовнішньоторговельного балансу;

- активна позиція регіональної влади, її зацікавленість у поширенні приватизаційних процесів і формуванні інституту приватного власника, а також її (влади) готовність до співробіт­ництва з інвестором є вагомим сприятливим чинником інвести­ційного розвитку.

Відкритість економіки країни до потоків (інвестиційних) ка­піталів стає домінуючою тенденцією у формуванні сучасних світогосподарських зв'язків і сприяє прискоренню інтеграційних про­цесів.) Водночас такі потоки далеко не завжди позитивно впли­вають на валютну позицію і валютну політику країни. З іншого боку, спроби домогтися "керованості" валютних процесів чи по­ставити бар'єри на шляхах потоків капіталів часто призводять до неефективності валютної й торговельної політики і, крім того, до формування середовища, сприятливого для корупції.

Невідповідність між динамікою експорту/імпорту і рухом валютних потоків в останні роки в Україні виявилася настільки великою, що НБУ починаючи з 2004 р. у своєму платіжному балансі ввів спеціальну статтю — "Недоотримана виручка від експорту товарів і послуг і оплата за непоставлений імпорт, а також платежі за фіктивними операціями з цінними паперами". За цією статтею у 2004 р. з України було виведено понад 6,9 млрд. дол. Зауважимо, що водночас, відповідно до рахунку "іншого короткострокового капіталу", у тому ж 2004 р. з України було вивезено 3,4 млрд. дол. (хоча, звичайно, не можна стверджува­ти, що всі ресурси за зазначеними статтями мають "недобросо­вісний" характер).

Тенденція відпливу капіталу тривала й у 2005 p., хоч, якщо говорити про дві названі вище складові, в менших обсягах (3,5 млрд. і 3,3 млрд. дол. відповідно). Проте ці втрати дуже від­чутні для валютної позиції країни.

Сьогодні в Україні дебатується питання впровадження так зва­ного таргетування інфляції — визначення цільових показників інфляції та їхнього досягнення переважно інструментами моне­тарної політики. Проте за умов дедалі зростаючої відкритості української економіки й бажання забезпечити низький рівень інфляції та зберегти курсову стабільність гривні (реалізувати в Україні де-факто режим фіксованого курсу, який відіграв пози­тивну роль у попередні роки в процесі макроекономічної стабілі­зації), на думку фахівців, уже досить проблематично.

Тому, як вважають деякі експерти, не "управління" валют­ним курсом необхідне сьогодні Україні, а подальше відкриття країни для ПП, які цілком зможуть забезпечити як балансуван­ня платіжного балансу, так і наповнення валютних резервів (а з ними — забезпечення стійкості гривні).

10.3. Недержавні пенсійні фонди в Україні
Розділ 11. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ В УКРАЇНІ
11.1. Зміни у фінансах домогосподарств під час реформування економіки
11.2. Особливості фінансів домогосподарств у різних регіонах України
Розділ 12. ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ СИСТЕМОЮ УКРАЇНИ
12.1. Функції Міністерства фінансів України та його підрозділів
12.2. Функції Державного казначейства України
12.3. Податкова служба України, її функції
12.4. Функції державної контрольно-ревізійної служби
12.5. Державне регулювання фінансового ринку України