Фінансова система України - Карлін M.I. -
12.6. Завдання та основні функції державних органів з регулювання ринків фінансових послуг

Нині у всьому світі відбувається взаємне проникнення капі­талів — банків, страхових компаній, пенсійних фондів. У цих умовах розрізнений нагляд за кожним окремо взятим фінансовим закладом втрачає ефективність. Більшість розвинутих країн уже прийняла рішення про об'єднання наглядових функцій, наприклад, у Великій Британії 12 наглядових органів об'єднуються в єдиний.

Саме тому основними принципами закону України визначена інтеграція фінансового нагляду в єдиному органі й незалежність цього наглядового органу від виконавчої влади. Держава має бути впевнена в тому, що компанії, які працюють як фінансові посередники, є фінансово здоровими. Особливу увагу слід приділити компаніям, які залучають гроші від фізичних осіб і надають послуги населенню. Саме на цьому і повинен сконцентруватися нагляд.

Отже, в Україні передбачається створення ефективної систе­ми державного регулювання ринків фінансових послуг. Із цією метою (ст. 21 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг") повноваження з державного регулювання фінансових ринків і закладів надають­ся таким структурам:

- Національному банку України (ринок банківських послуг і нагляд за комерційними банками);

- Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ринок цінних паперів та похідних цінних паперів і, власне, фондів компанії);

- Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг — спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг (інші ринки фінансових послуг і небанківські фінансові заклади — кредитні заклади, страхові компанії, ломбарди, пенсійні та інвестиційні фонди і т. ін.).

Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом. Проблема створення ефективної системи регулювання діяльності небанківських фінансових установ і нагляду за нею є досить гострою. Нині ця система має фрагментарний характер і не є завершеною ні у функціональному, ні в організаційному аспектах.

З огляду на зростаючі вимоги ринку до нових фінансових інструментів та установ, а також з урахуванням численних законодавчих ініціатив щодо розробки нових, часто неузгоджених законодавчих актів про створення небанківських фінансових установ та регулювання їх діяльності, Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" пропонує прозорий та цілісний підхід, який допоможе усунути правові негаразди та забезпечити створення ефективної системи регулювання і нагляду за діяльністю як окремих видів небанківських фінансових установ, так і сектору в цілому.

Статтею 22 Закону "Про фінансові послуги та державне регу­лювання ринків фінансових послуг" окреслено структуру цілісної системи регулювання та нагляду за діяльністю фінансових установ та визначено механізм взаємодії та інформаційного обміну окремими державними органами, що входять до її складу:

- Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг зобов'язані співпрацювати, а за допомогою засобів зв'язку, що дають змогу фіксувати інформацію, своєчасно повідомляти одне одному про будь-які спостереження та висновки, необхідні для виконання покладених на них обов'язків;

- Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг мають право на доступ до інформаційних баз одне одного, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг;

- голова державного органу, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг, або уповноважена ним особа беруть участь у роботах інших органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.

Закон передбачає наявність спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та визначає функціональні й організаційні засади здійснення цим органом функцій регулювання діяльності небанківських фінансових установ та нагляду за нею. Чинне законодав­ство визначає організаційно-правові засади діяльності уповноваженого органу, його основні функції та повноваження, організаційну структуру, інструментарій регулювання та нагляду, можливості застосування механізмів саморегулювання учасниками ринків фінансових послуг тощо.

Згідно із Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг " та Положенням про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг від 4 квітня 2003 р. — центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом у сфері регулювання ринків фінансових послуг є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, яка працює за колегіальним принципом.

Конституцією України передбачено, що право на утворення міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (з відповідним визначенням сфери діяльності утворюваних органів) має виключно тільки Президент України (п. 15 ст. 106).

Передумовами, які зумовлюють оптимальність створення уповноваженого органу, згідно з концепцією інтегрованої системи регулювання та нагляду за діяльністю всіх видів небанківських фінансових установ, є:

- забезпечення єдиної цілісної політики державного регулювання діяльності (небанківського фінансового сектору) та нагляду за нею, що надзвичайно важливо у зв'язку зі значною взаємопов'язаною та інтегрованістю діяльності різних видів небанківських фінансових установ;

- забезпечення належної політичної ваги й оперативності ініціювання та прийняття рішень у галузі законодавчої ініціативи, створення підзаконної нормативної бази, формування та реалізація стратегії розвитку сектору;

- уникнення створення кількох автономних органів для кожного виду діючих небанківських фінансових установ (а також тих, які можуть виникнути в майбутньому), оскільки це невиправдано і майже нереально, зважаючи на обсяг необхідних бюджетних асигнувань та кількість підготовлених кадрів порівняно із сучасним рівнем розвитку більшості видів небанківських фінансових установ. Тому досить максимально викоистати ефект економії за рахунок зростання масштабів діяльності;

- вирішення проблеми неконтрольованості та непрозорості діяльності неорганізованого та "тіньового" фінансового ринку, який не підпадає під регулювання і нагляд будь-якого зі спеціалізованих на окремому легалізованому виді небанківських фінансових установ органів і залишається сьогодні поза увагою держави;

- забезпечення функціонування єдиного центру стратегічного аналізу, оперативного моніторингу та законодавчої ініціативи в питаннях, пов'язаних із розвитком небанківського фінансового сектору;

- створення надійної інституційної основи для узгоджених оперативних дій під час системних криз на фінансових ринках та уникнення існування "нічийних" позавідомчих зон у сфері регулювання і нагляду за діяльністю фінансових установ і ринків;

- забезпечення належних умов для здійснення ефективного нагляду за діяльністю фінансових конгломератів або фінансових груп;

- уникнення конфлікту відомчих інтересів у процесі здійснення регулювання та нагляду у галузі монетарної або фіскальної політики і розвитку небанківських фінансових установ;

- забезпечення проведення власної та незалежної кадрової і бюджетної політики в рамках системи регулювання та нагляду за небанківськими фінансовими установами;

- створення умов для впровадження функціонально нових засад здійснення нагляду та недопущення успадкування новою системою старих інституційних та методологічних проблем і недоліків.

Концентрація нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ в одному органі за умови невмілого керівництва або значного політичного тиску може підірвати якість нагляду та розвиток сектору небанківських фінансових установ. Крім того, є небезпека погіршення якості нагляду та виникнення поверховості регулювання діяльності окремих небанківських фінансових установ, а також утрати гнучкості та оперативності нагляду внаслідок збільшення обсягу операцій та кількості небанківських фінансових установ, що підлягають нагляду.

Проте, враховуючи світові тенденції, нинішні реалії України та необхідність підготовки і реалізації довгострокової стратегії розвитку фінансового сектору, варіант створення єдиного незалежного органу регулювання та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ є найоптимальнішим і найперспективнішим. Цей варіант також створює передумови для реформування в майбутньому системи регулювання та нагляду за діяльністю фінансового сектору, у тому числі за умови прийняття відповідних стратегічних рішень, інтеграції в одному органі наглядових функцій за діяльністю банків та небанківських фінансових установ шляхом об'єднання Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, ДКЦПФР та виділених зі складу Національного банку України департаментів, які відповідають за банківський нагляд, реєстрацію і ліцензування банків, їх реорганізацію і ліквідацію, інспектування та моніторинг.

Основними завданнями Комісії у межах її повноважень є:

- проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері надання фінансових послуг;

- розроблення і реалізація стратегії розвитку ринків фінан­сових послуг;

- здійснення державного регулювання надання фінансових послуг і додержання законодавства в цій сфері та нагляду за цим;

- захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування заходів впливу з метою запобігання порушенням законодавства на ринках фінансових послуг та їх припинення;

- узагальнення практики застосування законодавства України з питань функціонування ринків фінансових послуг, розроб­лення і внесення пропозицій щодо його вдосконалення;

- запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг;

- сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Комісія відповідно до покладених на неї завдань та у межах своєї компетенції:

§ як учасник планового процесу в системі державного управління:

2. бере участь у формуванні Програми діяльності Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію;

3. бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік;

§ як організуюча ланка управління на ринку фінансових послуг:

у частині кадрової політики:

- визначає професійні вимоги до керівників, головних бухгалтерів фінансових установ та може вимагати звільнення осіб, які не відповідають цим посадам;

- установлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які можуть займатися актуарними розрахунками, видає їм відповідні свідоцтва та здійснює організаційно-методичне забезпечення проведення актуарних розрахунків;

- проводить і координує в установленому порядку навчання , підготовку та перепідготовку кадрів, установлює у визначених законом випадках кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять діяльність на ринках фінансових послуг, здійснює організацію нарад, семінарів, конференцій із питань надання фінансових послуг;

у частині встановлення вимог до учасників ринку фінансо­вих послуг:

- установлює критерії та нормативи щодо ліквідності, капіталу та платоспроможності, прибутковості, якості активів та ризиковості операцій, якості систем управління та управлінського персоналу, додержання правил надання фінансових послуг;

- визначає порядок формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю;

- визначає у передбачених законом випадках порядок створення, формування і використання резервних та інших фондів фінансових установ;

- установлює додаткові вимоги до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам, якщо це не врегульовано законом;

- затверджує положення про централізовані страхові резервні фонди;

- встановлює обсяги страхових зобов'язань залежно від видів договорів страхування життя, а також мінімальні строки дії договорів страхування життя;

- встановлює за погодженням із Національним банком України розміри кредитів, порядок та умови їх видачі страхувальникам, які уклали договори страхування життя;

у частині реєстраційної політики:

- здійснює реєстрацію фінансових установ та веде Державний реєстр фінансових установ;

- здійснює реєстрацію та веде реєстр саморегулівних організацій;

- визначає порядок ведення та веде реєстр аудиторів, яким надається право на проведення аудиторських перевірок фінансових установ;

- веде Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків);

- визначає порядок реєстрації і веде державний реєстр страхових та перестрахових брокерів, видає свідоцтва про внесення страхових та перестрахових брокерів до цього реєстру;

- реєструє при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування правила страхування для такого виду, прийняті страховиком, а також зміни та/або доповнення до цих правил;

- здійснює державну реєстрацію кредитних спілок та об'єднаних кредитних спілок, видає їм свідоцтво про державну реєстрацію за формою, встановленою Комісією, визначає засоби масової інформації, в яких кредитна спілка розміщує дані про її державну реєстрацію;

- приймає нормативно-правові акти щодо особливостей створення, державної реєстрації, ліцензування та діяльності об'єднаної кредитної спілки;

у частині ліцензування:

- здійснює в установленому порядку ліцензування діяльності фінансових установ, затверджує ліцензійні умови провадження діяльності з надання фінансових послуг і порядок контролю за їх додержанням;

- установлює плату за реєстрацію документів і видачу ліцензій;

- здійснює ліцензування діяльності тимчасової адміністрації фінансової установи та призначає її керівника;

- у частині визначення видів фінансових послуг та їх характеристик:

- дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг;

- установлює обмеження на суміщення надання певних видів фінансових послуг;

- установлює перелік посередницьких послуг у страхуванні та перестрахуванні;

- визначає характеристики та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування;

у частині інформаційної політики:

- надає інформацію за запитами юридичних осіб;

- оприлюднює в офіційних засобах масової інформації основні положення свого щорічного звіту;

- установлює вимоги до програмного забезпечення та спеціального технічного обладнання фінансових установ, пов'язаних із наданням фінансових послуг;

- установлює правила підготовки, надання та обробки даних про діяльність фінансових установ у розрізі напрямів нагляду;

- здійснює контроль за достовірністю інформації, що надається учасниками ринків фінансових послуг;

§ як методологічний і аналітичний орган: у частині облікової політики:

- розробляє відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку методичні рекомендації щодо їх застосування під час ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності у фінансових установах;

- установлює порядок розкриття інформації та складання звітності учасниками ринків фінансових послуг відповідно до законодавства України;

- визначає порядок та умови ведення персоніфікованого (індивідуального) обліку договорів страхування життя;

- погоджує встановлення Моторним (транспортним) страховим бюро єдиного зразка страхових свідоцтв (полісів, сертифікатів), які є формою договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

- аналізує стан та тенденції розвитку ринків фінансових послуг в Україні, здійснює моніторинг руху капіталу в Україну та за її межі через ринки фінансових послуг, розробляє та подає в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодавства;

як контролюючий орган:

- здійснює згідно із законами України державне регулювання і нагляд за діяльністю страхових компаній та страхових брокерів, установ накопичувального пенсійного забезпечення, довірчих товариств, кредитних спілок, лізингових та факторингових компаній, кредитно-гарантійних установ, ломбардів, інших учасників ринків фінансових послуг (крім банків, професійних учасників фондового ринку, інститутів спільного інвестування в частині їх діяльності на фондовому ринку, фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій, Державного казначейства України та державних цільових фондів);

- установлює, порядок та умови застосування заходів впливу згідно з законом;

- надсилає матеріали в правоохоронні органи стосовно фактів правопорушень, які стали відомі під час проведення перевірок;

- надсилає фінансовим установам і саморегулівним організаціям обов'язкові до виконання розпорядження щодо усунення порушень законодавства про фінансові послуги та вимагає надання необхідних документів;

- звертається до суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням законодавства України про фінансові послуги;

- надсилає матеріали в органи Антимонопольного комітету України у разі виявлення порушень антимонопольного законодавства;

- проводить самостійно чи разом з іншими уповноважени­ми органами виїзні та безвиїзні перевірки діяльності фінансових установ;

- проводить із метою співпраці та координації своєї діяльності спільно з Національним банком України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку оперативні наради не рідше одного разу на квартал або частіше на вимогу одного з керівників цих органів.

Запитання і завдання для самоперевірки

2. Які завдання і функції покладено на Міністерство фінансів України?

3. Які права має Міністерство фінансів України?

4. Яка організаційна структура системи Міністерства фінансів України?

5. Які завдання покладені на Державний департамент фінансового моніторингу?

6. Які функції Державного казначейства України?

7. Яка структура органів Державного казначейства?

8. Які функції має низова ланка Державного казначейства?

9. Які функції контрольно-ревізійного управління?

10. Які функції виконує Державна комісія з цінних паперів і

11. фондового ринку?

12. З якою метою створена Державна комісія з регулювання

ринків фінансових послуг?

Розділ 13. ПРОБЛЕМИ І ШЛЯХИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
13.1. Фінансова безпека країни та проблеми її забезпечення в Україні
13.2. Основні напрями забезпечення фінансової безпеки України
ВИКОРИСТАНА І РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
ПІСЛЯМОВА
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
Глава 1. ЦІЛІ, ЗАВДАННІ І СУТНІСТЬ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
1.1. Фінанси, їх роль і функції в процесі суспільного відтворення
1.2. Сутність, мета і завдання фінансового менеджменту