Фінансовий ринок - Шелудько В.М. -
15.2. Ресурси комерційного банку

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

Ресурси комерційного банку, як і ресурси будь-якого суб'єкта господарювання, складаються з власних коштів (власного капіталу) та коштів, наданих у тимчасове користування за певну плату. Останні називають залученими коштами або зобов'язаннями банку. Вони складаються з депозитних вкладів різного типу та недепозитних залучень. Депозитні вклади часто називають основними депозитами або залученими коштами банку. Недепозитні залучення називають фондами, придбаними на грошовому ринку, або запозиченими коштами банку. На відміну від інших підприємницьких структур залучені ресурси банку значно перевищують його власні фінансові ресурси, що багато в чому визначає специфіку діяльності банку.

Власний капітал банку — це спеціально створені фонди та резерви, які використовуються банком протягом усього періоду його функціонування і призначені для поглинання можливих збитків та забезпечення економічної стабільності банку. Капітал дає змогу банку не тільки покривати можливі збитки, що виникають внаслідок підприємницьких та портфельних ризиків, а й максимізувати доходи акціонерів.

Банківський капітал виконує три основні функції: захисну, оперативну та регулюючу. Крім того, капітал дає можливість банку залучати на ринку додаткові фінансові ресурси, забезпечувати ліквідність та знижувати ризики.

Захисна функція капіталу банку полягає в збереженні платоспроможності банку та забезпеченні інтересів акціонерів і вкладників у разі ліквідації банку. Хоча більша частина збитків банку покривається за рахунок поточних доходів банку, а не за рахунок капіталу, капітал таки відіграє роль захисної "подушки". Він дає можливість банку зберегти платоспроможність та продовжити свою діяльність навіть тоді, коли банк зазнав значних втрат, які не можуть покрити поточні доходи.

Оперативна функція капіталу має велике значення па початковому етапі функціонування банку, коли за рахунок власного капіталу здійснюється придбання приміщень, обладнання тощо. В подальшій діяльності банку оперативна функція капіталу не має такого визначального значення, як захисна чи регулююча.

Регулююча функція капіталу є уособленням державної політики в сфері банківської діяльності, яка в першу чергу направлена на захист інтересів вкладників та забезпечення стабільності банківської системи в цілому.

Капітал банку є достатнім, якщо він забезпечує надійність, фінансову стійкість банку та дає можливість поглинути ризики і зберегти платоспроможність у складній ситуації. Банк, що вкладає кошти в більш ризикові активи, повинен мати більший розмір власного капіталу, щоб у разі потреби поглинути відповідні ризики. Оскільки різні банки приймають на себе різні за рівнем ризики, достатній для успішної діяльності розмір власпого капіталу має визначатись з огляду на ризиковість активних та позабалансових операцій банку. Саме адекватний якості активів капітал може забезпечити банку вчасне виконання зобов'язань перед вкладниками, кредиторами та акціонерами.

Достатній рівень капіталу дає змогу реалізувати більш гнучкі та агресивні стратегії, долати труднощі, тоді як низький — значно звужує можливості банківського менеджменту.

У 1988 р. в Базелі під егідою Базельського комітету з банківського регулювання та нагляду було укладено угоду про міжнародну уніфікацію розрахунку капіталу та стандартів капіталу, згідно з якою були введені нормативи достатності (адекватності) банківського капіталу. Хоча Базельська угода і мала неформальний характер, нормативи достатності капіталу, визначені нею, були взяті за основу для розрахунку показників достатності капіталу в багатьох країнах, у тому числі і в Україні.

Згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" при обчисленні нормативів власний капітал банку поділяється на основний (1-го рівня) і додатковий (2-го рівня).

Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерві, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банків-ських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів.

Додатковий капітал складається із нерозкритих резервів, результатів переоцінки основних засобів та цінних паперів, що відображались у балансі за вартістю придбання, гібридних капітальних інструментів та субординованого боргу.

Гібридні капітальні інструменти є незабезпеченими зобов'язаннями, які не можуть бути погашені за ініціативою власника, можуть брати участь у покритті збитків і дають можливість відстрочення про-цептних платежів, якщо рівень прибутковості банку не дає змоги здійснити такі виплати.

Субординований борг — це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів. Сума таких коштів, включених до капіталу, не може перевищувати 50% розміру основного капіталу. Загальна сума капіталу, яка береться в розрахунок при обчисленні нормативів, називається регулятивним капіталом. Вона часто відрізняється від загальної суми банківського капіталу, що показується у фінансовій звітності.

Капітал банку вважається достатнім, якщо виконуються нормативи достатності капіталу (див. 15.6). При цьому загальна сума додаткового капіталу не перевищує розмір основного капіталу.

Залучені кошти банку можна класифікувати за різними ознаками (рис. 15.1). За терміном залучення вони поділяються на кошти до запитання та залучені на певний термін: короткострокові, се* редньо- та довгострокові. За економічною природою всі залучені кошти банку (зобов'язання) поділяють на дві основні категорії: депозити та недепозитні залучені кошти. За джерелами походження це можуть бути кошти фізичних і юридичних осіб, підприємств, фінансових інститутів, інших комерційних банків, центрального банку, бюджетні кошти тощо. Залежно від умов залучення вкладникам може сплачуватись фіксований чи плаваючий процент. Кошти можуть вилучатись їх власниками за різними схемами: без попереднього повідомлення, з попереднім повідомленням, через визначений чи невизначений термін, частками чи в повпому обсязі.

Рис. 15.1. Ресурси комерційного банку

За багатьма видами залучених ресурсів банк має здійснювати резервування коштів у вигляді обов'язкових резервів у центральному банку, з тим щоб захистити вкладників від можливих втрат, ризику ліквідності та кредитного ризику. Для захисту вкладників від кредитного ризику призначепа також система страхування депозитів, що існує в багатьох країнах.

Депозити, залучені банком, поділяють на депозити до запитання, строкові депозити та ощадні вклади.

Депозити до запитання — це кошти, які можуть бути вилучені з банку в будь-який момент. Вони становлять до 30% залучених ресурсів банку і визначають необхідний для підтримки ліквідності розмір високоліквідних активів. Чим більша частка таких зобов'язань у портфелі банку, тим більшим має бути обсяг ліквідних активів, щоб банк міг своєчасно розрахуватись з вкладниками. До депозитів до запитання відносять залишки на розрахункових та поточних рахунках юридичних осіб, на кореспондентських рахунках інших банків, кошти бюджетів різних рівнів та кошти позабюджетних фопдів. Для власників таких рахунків вони є дуже ліквідними, для банку кошти до запитання є одпим із джерел ризику ліквідності. Власники рахунків сплачують банку комісійні за користування рахунками. Банк, у свою чергу, за користування коштами клієнтів може сплачувати їм деякий процент. За коштами до запитання банку потрібно створювати значні резерви і тримати їх на відповідних рахунках у центральному банку.

Строкові депозити — грошові кошти, внесені до банку на визначений термін, за якими сплачується визначений дохід. При достроковому вилученні коштів банк сплачує власнику депозиту понижений дохід. На таких вкладах обіг коштів відбувається досить повільно. Норми обов'язкового резервування — низькі.

Ощадні вклади можуть мати або не мати фіксованого терміну, але кошти на більшості з пих також не обертаються дуже швидко, оскільки такі вклади призначені для зберігання вільних коштів і отримання доходу за ними.

Строкові депозити та ощадні вклади є найбільш стабільною частиною залучених коштів.

Різновидами строкових депозитів виступають депозитні та ощадні сертифікати, які є письмовим свідоцтвом банку про внесення грошових коштів і про право власника на отримання доходу та отримання коштів по закінченні визначеного терміну. При вилученні коштів раніше обумовленого терміну банк сплачує власникам депозитів понижений дохід.

До недепозитних залучених ресурсів, які часто називають запозиченими ресурсами, відпосять кредити, надані іншими банками та центральним банком, комерційні цінні папери, облігації, інші боргові зобов'язання, позики та інші залучення на національному та міжнародному грошових ринках.

Кредити, надані іншими банками та центральним банком, мають більшу вартість, ніж основні депозити, і використовуються банками для забезпечення термінових потреб у ліквідності або коли можливості щодо залучення коштів юридичних та фізичних осіб обмежені. Такі кредити, як правило, надаються на короткий термін. При цьому вопи можуть набирати вигляду угод про продаж цінних паперів з подальшим викупом (угод "репо"), які полягають у продажу банком цінних паперів контрагенту з зобов'язанням здійснити їх викуп через визначений термін за наперед обумовленою ціною. Ціна викупу цінних паперів в угоді "репо" встановлюється менпюю за їх ринкову вартість на певну величину, що характеризує процент за надану з допомогою цінних паперів позичку.

Власний капітал банку, що па початку інвестується в основпі засоби та нематеріальні активи, в подальшій діяльності банку використовується разом із залученими фінансовими ресурсами для ведення активних операцій. Банки, що мають високі показники достатності капіталу (більш капіталізовані банки), можуть більшою мірою залучати кошти грошового ринку, ніж банки з недостатньою капіталізацією. Останні мають здійснювати фінансування переважно за рахунок основних депозитів як менш ризикових і більш дешевих та стабільних джерел фінансування. Таку саму стратегію повинні проводити і банки, що мають значний обсяг позик. Чим вищий рівень ризику за портфелем кредитів, тим меншою мірою банк має розраховувати на кошти грошового ринку, оскільки це зпачно підвищує ризик ліквідності. Диверсифікація портфеля кредитів дає змогу збільшити залежність банку від коштів грошового ринку.

Структура пасивів відображає специфіку пасивних операцій банку. Специфіка активних операцій банку знаходить відображення у відповідній структурі доходів та активів банку.

15.3. Активи комерційного банку
15.4. Доходи та витрати банку
15.5. Фінансова звітність банку
15.6. Фінансовий аналіз діяльпості банку
15.7. Управління фінансами в банках
15.8. Управління банківськими ризиками
15.9. Регулювання банківської діяльності
Розділ 16. ІНВЕСТИЦІЙНІ КОМПАНІЇ
16.1. Інститути спільного інвестування
16.2. Типи інвестиційних компаній
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru