Фінансовий ринок - Шелудько В.М. -
15.3. Активи комерційного банку

Активи комерційного банку поділяють на чотири основні категорії: готівка та прирівняні до неї кошти, цінні папери, кредити, основні засоби та інші активи. Як і структура пасивів, структура активів банку значною мірою обумовлюється економічною ситуацією в країні, репутацією банку, стратегією, яку він намагається реалізувати на ринку, та специфікою менеджменту. В цілому структура банківських активів така. Готівка та прирівняні до неї високо ліквідні активи становлять 5—10% загальної суми активів; інвестиції в цінні папери — 5—25%; кредитний портфель — 50—80% усіх активів. Частка основних засобів у загальній сумі активів незначна і стаповить 3—6%.

Готівку та інші високоліквідпі активи називають первинними резервами банку і використовують насамперед для забезпечення потреб у готівці при вилученні депозитів чи наданні позик. До цієї категорії активів належать готівка, банківські метали, кошти на кор-рахупках у інших банках (рахунки "постро") та в центральному банку, готівка в процесі інкасації, резерви в центральному банку. Банки намагаються тримати обсяг найліквідніших активів на мінімальному рівні для забезпечення потреб у ліквідних коштах і вимог центрального банку, оскільки такі активи, як правило, неприбуткові або приносять незначний дохід.

Цінні папери банку поділяють на ліквідні цінні папери, призначені для перепродажу, та інвестиційні цінні папери, що придбаваються банком для подальшого володіння ними. Ліквідні цінні папери називають вторинними резервами і використовують переважно для отримання доходу від їх перепродажу та для забезпечення ліквідності банку. При формуванні портфеля ліквідних цінних паперів банки часто надають перевагу державним борговим зобов'язанням як найменш ризиковим та найбільш ліквідним. Інвестиційні цінні папери призначаються для отримання доходу від володіння ними і є менш ліквідними і більш прибутковими, ніж цінні папери, що призначені для перепродажу.

Кредитний портфель банку становить більшу частину активів і приносить більшу частину доходу банківській установі. Кредити банку є тими активами, ринкова вартість яких найважче піддається оцінюванню. Неправильне визначення ринкової вартості кредитів та якості кредитного портфеля призводить до формування резервів, неадекватних реальній якості кредитів і до завищення або заниження величини власного капіталу банку. Визначення ринкової вартості активів банку полегшують сек'юритизація та розвиток вторинного ринку кредитів. Відповідно полегшується і визначення реальної величини власного капіталу банку.

З метою кращої оцінки діяльності банку кредити, що надаються банком, поділяють на:

• короткострокові кредити терміном до 180 днів для фінансування торгівлі;

• короткострокові кредити для фінансування товарно-матеріальних запасів та дебіторської заборгованості терміном до одного року;

• середньострокові позики для фінансування капітальних вкладень в обладнання та устаткування;

• довгострокові кредити, забезпечені нерухомістю. Короткострокові кредити терміном до 180 днів поділяють також

на кредити до 1 міс, від 1 до 3 міс. та від 3 до 6 міс.

Основні засоби та інші активи — група активів, що становить незначну за обсягом, але важливу групу активів банку. Основні засоби: будівлі, споруди, обладнання є необхідними передумовами для ведення банківської діяльності. Так само необхідними і важливими для успішної діяльності банку є інші матеріальні та нематеріальні активи: ліцензії, системи обробки, збереження та захисту інформації, системи автоматизації бухгалтерського обліку та ін.

Крім поділу на основні групи, активи банку поділяють за рівнем дохідності, ступенем ліквідності та за ступенем ризику. Такий поділ с важливим як сам по собі, так і для визначення основних показників діяльності банку — ліквідності, адекватності капіталу та тих, що характеризують якість активів.

Найбільш ліквідними активами банку є готівка та прирівняні до неї кошти. Менш ліквідними активами виступають ліквідні цінні папери та короткострокові кредити, надані іншим банкам. Саме ці групи активів входять до первинних та вторинних резервів банку і визначають рівень його ліквідності. Ще нижчий рівень ліквідності мають інвестиційний та кредитний портфелі банку. Найменш ліквідними вважають основні засоби та нематеріальні активи. Причому нематеріальні активи банку як активи, що часто мають нульову ринкову вартість, як правило, не враховуються при оцінюванні чистих активів та власного капіталу банку.

Поділ активів за ступенем ризику здійснюють для того, щоб банк міг сформувати достатній за величиною власний капітал та резерви на покриття можливих втрат за ризиковими активами. Формування власного капіталу та резервів без урахування ступеня ризику активів може призвести у разі надлишкових резервів до неефективного використання ресурсів банку, у разі недостатніх резервів — до втрат, які банк не зможе поглинути, та до банкрутства. Для активів різного ступеня ризику встановлюються коефіцієнти ризику від 0 для безризикових активів до 1 для активів з максимальним ступенем ризику. Як правило, виділяють п'ять груп активів з коефіцієнтами ризику 0; 0,05; 0,2; 0,5 та 1. Класифікація активів за ступенем ризику різна для банків, які функціонують у різних економічних умовах та різному законодавчому оточенні. Так, у країнах з розвиненою ринковою економікою вкладення в загальнодержавні боргові зобов'язання, як правило, мають коефіцієнт ризику 0. У країнах з перехідною економікою вкладення в державпі боргові зобов'язання можуть вважатись безризиковими чи ризиковими залежно від ситуації на національному фінансовому ринку. Ступені ризику активів вітчизняних банків встановлюються згідно з Інструкцією про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків.

При поділі активів за ступенем ризику кредити підлягають окремій класифікації. Класифікація кредитів за ступенем ризику використовується для визначення необхідного розміру резервів, які треба сформувати для забезпечення втрат за позиками та для визначення зважених за ризиком активів. Активи, зважені за ступенем ризику (Ар), розраховуються як сума активів однакового рівня ризику (Л() помпожепих на відповідні коефіцієнти ризику (п():

Зваження активів за ступенем ризику використовується для оцінювання показників достатності капіталу та якості активів банку.

Майже за всіма групами активів банком створюються відповідні резерви на покриття можливих втрат. Особливої уваги заслуговує ме-хапізм формування резервів на покриття можливих втрат за позиками. Створення резервів, пропорційних можливим втратам за позиками, з одного боку дає можливість банку зберегти фінансову стійкість при невиконанні зобов'язань позичальниками, а з другого — є визнанням незадовільної якості кредитного портфеля. Банки, які формують недостатні резерви, неправильно відображають своє фінансове становище, а саме завищують свої активи та власний капітал. Банки, які створюють надлишкові резерви, занижують свої активи та власний капітал.

Згідно з Положенням про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків вітчизняні комерційні банки мають здійснювати формування:

• загального резерву за рахунок прибутку, що залишається після оподаткування;

• спеціального резерву за рахунок збільшення калових витрат (у визначеному розмірі) чи за рахунок прибутку, що залишається після оподаткування.

Резерви створюються для відшкодування можливих втрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів. Розмір резерву визначається відповідно до загальної суми усіх кредитів, класифіковапих за ступенем ризику і з урахуванням коефіцієнтів ризику. При визначенні рівня резервування комерційний банк враховує клас позичальника та етап погашеппя ним кредитної заборгованості.

Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентів за нею вважається:

• добрим, якщо заборгованість за кредитом та проценти за ним сплачуються у встановлені терміни;

• слабким, якщо прострочена заборгованість за кредитом та проценти за ним становлять не більш як 90 днів;

• недостатнім, якщо прострочена заборгованість за кредитом та проценти за ним стаповлять понад 90 днів.

Визначення класу позичальника здійснюється на основі оцінки фінансового стану позичальника та оцінки перспектив його розвитку. Згідно з результатами аналізу фінансового становища встановлено п'ять класів позичальників (табл. 15.1).

На основі класифікації позичальників та стану погашення заборгованості здійснюється класифікація кредитів (табл. 15.2). Кредити поділяються па стапдартпі, під контролем, субстандартпі, сумнівні та безнадійні.

Таблиця 15.1. Класифікація позичальників

Клас

Опис позичальника

А

Фінансова діяльність дужо добра і дас змогу погашати основну суму кредиту та процентів за нею у встаповлепі терміни. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі здійснюватиметься па такому самому високому рівні

Б

Фінансова діяльність добра або дуже добра, але пемас можливості підтримувати її па цьому рівні протягом тривалого часу

В

Фінансова діяльпість задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення

Г

Фінансова діяльпість погана і спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу

д

Фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума кредиту, ні проценти за нею не можуть бути сплачені

Таблиця 16.2. Класифікація кредитів

Клас позичальника

Погашення заборгованості

Добре

Слабке

Нсдостатпє

Л

Стандартний

Під контролем

Субстандартний

Б

Під контролем

Су бстаи д а ртний

Сумнівний

В

Субстандартний

Сумнівний

Безнадійний

Г

Сумнівний

Безнадійний

и

д

Безнадійний

Безнадійний

_її

На основі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів (табл. 15.3). Резерв має бути сформований у повпому обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву. При визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним позичальником окремо зменшується на вартість застави та окремих видів гарантій, визначених законодавством.

Таблиця 15.3. Рівні резервування

Кредити

Рівень резерву, %

Стандартні

2

Під контролем

5

Субстандартпі

20

Сумнівні

50

Безнадійні

100

Комерційний банк формує резерви під всі категорії заборгованостей за кредитами щомісяця. При цьому резерви використовують лише на погашення безнадійної кредитпої заборгованості за основним боргом.

15.4. Доходи та витрати банку
15.5. Фінансова звітність банку
15.6. Фінансовий аналіз діяльпості банку
15.7. Управління фінансами в банках
15.8. Управління банківськими ризиками
15.9. Регулювання банківської діяльності
Розділ 16. ІНВЕСТИЦІЙНІ КОМПАНІЇ
16.1. Інститути спільного інвестування
16.2. Типи інвестиційних компаній
16.3. Оспови функціонування інвестиційних фондів