Фінансовий ринок - Шелудько В.М. -
21.1. Основи функціонування міжнародного фінансового ринку

21.1. Основи функціонування міжнародного фінансового ринку

Характерною ознакою міжнародного фінансового ринку є те, що операції на ньому, як правило, не підпадають під регулювання будь-якої однієї країни. Учасниками міжнародного фінансового ринку виступають уряди, центральні банки, фінансові інститути, великі промислові корпорації, фізичні особи окремих держав, а також міжнародні організації, міжнародні фінансові інститути, наднаціональні корпорації.

Вкладниками на міжнародному ринку є підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, іпституційні інвестори, приватні особи, державні фінансові установи. Всі вони при цьому ставлять різні цілі і мають різні можливості залежно від регулювання відповідних національних ринків. Центральні банки та державні фінансові установи розміщують на міжнародному ринку свої валютні резерви. Підприємства використовують тимчасово вільні грошові кошти для отримання доходу. Фінансові посередники вкладають кошти на міжнародному ринку для підтримання ліквідності, страхування від валютного та процентного ризиків, а також з метою отримання спекулятивного прибутку.

Позичальниками па міжнародному ринку виступають великі багатонаціональні корпорації, державні та приватні підприємства, центральні й комерційні банки, уряди та державні фінансові установи. При цьому більша частина всіх кредитно-депозитних операцій сконцентрована на міжбанківському ринку, тобто учасниками таких операцій є винятково банки, а більшу частину позичальників останніми роками становлять резиденти промислово розвинених країн. Це стало наслідком неплатоспроможності країн "третього світу", які становили значну частину позичальників па міжнародному ринку в 80-х роках.

Байки промислово розвинених країн досить давно здійснюють діяльність на міжнародному ринку. Основними операціями міжнародних банків є оптові операції на міжбанківському ринку, операції з фінансування міжнародної торгівлі, фінансування окремих держав. Діяльність міжнародних банків в іноземних державах досить різнобічна і значною мірою залежить від банківського та валютного регулювання конкретної країни. Банківські установи міжнародних банків переважно здійснюють свою діяльність як оптові банки. Обсяг операцій в іноземних валютах міжнародних банків постійно збільшується, в тому числі й обсяг операцій, що проводяться банками на ринку спот та ринку свопів. Останнім часом пабір операцій таких банків розширився за рахунок роздрібних операцій та діяльпості, характерної для інвестиційних банків.

На міжнародному ринку байки залучають кошти переважно на короткий термін і під процентні ставки, розраховані на основі відповідних процентних ставок на національних ринках так, щоб інвестиції па міжнародному ринку були привабливими для інвесторів. Крім вкладів банки залучають на ринку кошти, емітуючи комерційні цінні папери, депозитні сертифікати, векселі тощо.

Основною валютою при проведенні міжнародних кредитно-депозитних та обмінних операцій є євродолар (американський долар, що перебуває в обігу поза ринком США) та євро. Крім євро та долара, на міжнародному ринку перебувають в обігу також інші євровалюти: єни, фунти стерлінгів тощо. їх можна визначити аналогічно євродолару як валюти, розміщені в банках поза межами відповідних національних ринків та такі, що використовуються банками для проведення кредитних операцій. Операції з євродоларами чи іншою евровалютою не контролюються жодним національним валютним органом і мають наддержавний характер.

Банки, що проводять операції з евровалютами, називають євробап-ками. Відповідно ринки, на яких банки здійснюють кредитні та депозитні операції в евровалютах, тобто в валютах, відмінних від валюти країни, де вони перебувають, називають євроринками. Операції на євроринку не підлягають валютному регулюванню країни, де розміщені конкретні банки, оскільки в операціях на євроринку валюта платежу не є національною валютою країни, де проводиться ця операція. Так, якщо французький інвестор має депозит у доларах США в банку, що знаходиться поза межами США, наприклад в Англії, він не підлягає валютному регулюванню ринку США. Євроринки є офшор-ними ринками вільно конвертованих валют. Однак хоча офшорний ринок є більш точною назвою для ринку валюти, що перебуває в обігу поза межами відповідної країни, назва "евроринок" використовується і сьогодні для визначення будь-яких офшорних ринків будь-якої валюти.

Поняття "євродолар" виникло наприкінці 50-х років для визначення тимчасово вільних грошових коштів у доларах США, що розміщувались фізичними та юридичними особами різних країн у банках за межами США і використовувались останніми для проведення кредитних операцій. Базою ринку євродоларів послужили доларові депозити іноземних вкладників на рахунках у лондонських банках, які виникли в результаті хронічного дефіциту бюджету США. Внаслідок створепня несприятливих умов для руху капіталів па ринку США та виникнення значної потреби в доларах на ринках Європи банки почали проводити операції з доларами за межами США. Британські банки, які активпо займались фінансуванням міжнародних операцій, пертими почали використовувати долар для проведення кредитно-депозитних операцій на міжнародному ринку.

В 60-х роках XX ст. через погіршення платіжного балансу США, а в 70-х унаслідок нафтових шоків та необхідності рециклювати нафтові капітали євроринки отримали поштовх для подальшого розвитку. Вони змогли забезпечити фінансування дефіцитів бюджетів, породжених пафтоними шоками, але сприяли накопиченню заборгованості країнами "третього світу" — імпортерами нафти.

Розвиток інновацій па фінансовому ринку та подальша глобалізація ринків у 80-х роках сприяли подальшому розвитку євроринків. У цей час внаслідок кризи заборгованості ринок переорієнтувався на операції з корпораціями, фінансовими інститутами та урядами промислово розвинених країн. Наприкінці 80-х років близько 90% міжнародних банківських кредитів були надані агентам країн з розвиненою ринковою економікою. В цей час значного розвитку досяг ринок єврооблігацій. Ринок коротко- і середньострокових цінних паперів виник у в 1981 р., а ринок євроакцій — в 1983 р.

Інтернаціоналізації фінансових ринків тривалий час заважало регулювання національних ринків, ререгулювання яких у 80-х роках сприяло інтеграційним процесам. Сприяли цьому і розвиток інформаційних технологій та телекомунікаційних систем. Ререгулювання національних ринків, з одного боку, зробило їх конкурентоспроможними до євроринку, а з другого боку — сприяло подальшому розвитку євроринків. У 1982 р. в Лондоні відкрилась Лондонська міжнародна біржа фінансових ф'ючерсів. У 80-х роках нерезидентам дозволили відкривати в банках США та Японії рахунки у валюті, які не підлягають національному валютному та банківському регулюванню цих країн, що означало відкриття там офшорних фінансових ринків. У результаті взаємопроникнення та взаємозалежності національних економік процес інтеграції національних ринків і євроринків продовжується.

Євроринки виникли і почали розвиватись завдяки діяльності на міжнародному ринку великих міжнародних банків у напрямі забезпечення потреб суб'єктів ринку. Спочатку операції на евроринку мали короткостроковий характер. Поступово операції учасників євроринку розширились від простого банківського посередництва до широкого кола фінансових послуг. Значна частина кредитно-депозитних операцій міжнародних банків має міжбанківський характер, тобто є кредитами та депозитами в інших банках. І на сьогодні банки є основними учасниками євроринку. Близько 75% євродоларових депозитів володіють банки.

Еволюція євроринків привела до появи різноманітних боргових інструментів та до значного розширення асортименту фінансових послуг, у тому числі послуг по розміщенню позик. Боргові інструменти, що перебувають в обігу на євроринку, дають змогу залучити кошти на термін від 24 год до десятків років. Деякі міжнародні банки випускають боргові зобов'язання терміном обігу до 100 років і вічні. Останні залучаються банками на умовах субординованого капіталу з метою подальшого приєднання до власпого капіталу банку.

На перших етапах розвитку євроринків винятковою валютою операцій був євродолар. Згодом коло використовуваних для операцій на євроринку валют розширилось за рахунок інших базових валют: швейцарського франка, японської єни, німецької марки, фунта стерлінгів, а згодом валюти євро та незначною мірою інших валют.

Фінансові ринки промислово розвинених країн тривалий час мають в певній мірі відкритий характер. Нерезиденти можуть інвестувати кошти в цінні папери резидентів, а також у деяких випадках пропонувати до продажу цінні папери власної емісії. В цілому резиденти країн з розвиненою ринковою економікою та вільно конвертованою валютою мають широкі можливості для проведення операцій на євроринку, проте не мають гострої потреби в страхуванні від валютного, процентного, політичного та економічного ризиків. Резиденти країн з перехідною економікою та слабкою валютою, навпаки, мають гостру потребу в страхуванні від ризиків і практично не мають змоги проводити страхування від фінансових ризиків на міжнародному ринку.

Усі великі міжнародні фінансові центри є водночас великими євро-центрами, де здійснюються величезні обсяги операцій з усіма базовими валютами світу. Головним центром ринку євродоларів є Лондон — один із основних міжнародних фінансових центрів. Мінімальна сума угоди на ринку євродоларів становить 1 млн дол США. Провідну роль па євроринках відіграють найбільші банки Європи, США та Японії. Зародившись наприкінці 50-х років в Європі, євроринки з часом охопили весь світ. На сьогодні діяльність євроринків сконцентрована в трьох регіонах — європейському, північноамериканському та далекосхідному з центрами у Лондоні, Нью-Йорку й Токіо. Частка європейського ринку в обсязі операцій з евровалютою поступово зменшується внаслідок бурхливого розвитку далекосхідного ринку та активізації північноамериканського. Сьогодні можна говорити про світовий характер євроринків. Суб'єктами цього ринку є великі міжнаціональні інститути та корпорації, а також резиденти практично всіх країн світу. Для проведення операцій на євроринках використовуються всі конвертовані валюти та синтетична валюта євро.

Подальший розвиток міжнародних ринків та інтеграційні процеси па них сприяють розвитку світової економіки, оскільки дають змогу кращого розподілу фінансових ресурсів у світовому масштабі. Водночас вони роблять більш взаємозалежними економіки різних країн і зменшують можливості урядів країн у регулюванні процесів на національних фінансових ринках.

Впаслідок інтернаціоналізації фінансових ринків держави втратили значною мірою важелі впливу па рух капіталів. Це означає, що в разі дестабілізації міжнародного ринку державі важче здійснити стабілізуючий вплив на національний ринок. Розвиток та глобалізація фінансових ринків створили передумови для значного зростання системного ризику і для зменшення рентабельності міжнародної банківської системи.

21.2. Міжнародний валютний фонд та Світовий банк
21.3. Європейський банк реконструкції і розвитку та інші міжнародні організації
21.4. Фінансові інструменти міжнародного ринку
21.5. Фінансова інформація на міжнародному ринку