Сучасна українська літературна мова - Шевчук С.В. - § 2. ОСНОВА СЛОВА І ЗАКІНЧЕННЯ

4.1. БУДОВА СЛОВА

§ 1. МОРФЕМНА БУДОВА СЛОВА

Морфеміка - це розділ мовознавства, що вивчає морфемний склад слова. Слово морфеміка називає також сукупність морфем мови.

Отже, об'єктом вивчення морфеміки є морфеми.

Морфема - це найменша неподільна значуща частина слова. Морфеми існують тільки в складі слова і є його найменшою частиною. Характерною особливістю всіх різновидів морфем є їхня регулярна відтворюваність і повторюваність у процесі мовлення. Поєднуючись і розміщуючись у певній послідовності, вони є засобом вираження певного лексичного і граматичного значень.

Морфемна будова слова - "це закономірна єдність взаємопов'язаних складових частин, розташованих у певній послідовності відповідно до їх ролі в організації слова як цілісної одиниці лексичного і граматичного рівнів мови"¹³.

Слова української мови за структурою неоднотипні: вони переділяються на змінювані і незмінювані.

У змінюваних словах виділяються дві частини: та, що змінюється, поєднуючись з іншими словами, і та, що залишається незмінною. У незмінюваних словах наявна лише незмінна частина. До змінюваних належать іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслова, дієприкметники.

§ 2. ОСНОВА СЛОВА І ЗАКІНЧЕННЯ

Основа слова - це частина слова без закінчення, що виражає його лексичне значення. Наприклад, у словах верба, сільський, надводний виділяються основи верб-, сільськ-, надводн- шляхом відкидання закінчень -а, -и и, -ии.

Незмінювані повнозначні слова складаються лише з основи, що назвивається чистою: восени, додому. Чисту основу мають:

1) незмінювані іменники: бюро, таксі, депо;

2) інфінітив: перемагати, активізувати;

3) дієприслівники: танцюючи, малюючи, пишучи;

4) прислівники: швидко, тут, там

Іменники, прикметники та дієслова з нульовим закінченням не мають чистої основи: ніч, сталь, син, сестрин, стій, читав. Це змінювані слова, що мають нульове закінчення.

За морфологічним складом основа може бути кореневою (простою), тобто складатися тільки з кореня: саду, пишеш, вода. Крім кореневої є афіксальна (комплексна) основа, що складається з кореня і одного або кількох словотворчих афіксів: передмов^], підлісок'0.

За словотвірними зв'язками основа може бути непохідною (немотивованою) і похідною (мотивованою).

Непохідна - це основа, що складається лише з кореня або кореня і закінчення. У складі такої основи не виокремлюються словотворчі афікси: степ, книг-а, сір-ий.

Похідна - це основа, що складається з кореня і одного чи кількох словотворчих афіксів: столик0, переЯвечірі^иІ.

Основі слова як носієві лексичного значення протиставляється закінчення (флексія) як показник граматичного значення.

Закінчення - це змінна частина слова, що виражає синтаксичні відношення слова до інших слів у словосполученні й реченні. Звідси випливає, що закінчення мають лише змінювані слова. Щоб виокремити закінчення, треба утворити кілька слоформ певного слова, змінна частина яких і буде закінченням: біл-ий, біл-ого, біл-ому, біл-им, біл-а, біл-ої

Закінчення може виражатися фонемою чи послідовністю фонем і бути нульовим, що умовно зображується символом 0: вистав-а, вистав-ою, бік-0, сіл-0, земель-0.

У типових випадках закінчення знаходиться в абсолютному кінці слова: слухач-а, слухач-ем, слухач-у; пиш-у, пиш-еш, пиш-емо, пиш-уть.

Проте у структурі українського слова маємо розташування постфіксів після закінчення, наприклад: як-ого-сь, відбуд-уть-ся.

§ 3. ТИПИ МОРФЕМ

За роллю у структурі слова морфеми переділяються на кореневі й афіксальні (службові).

Корінь - основна обов'язкова для кожного слова морфема, що виражає його лексичне значення. Це спільна частина споріднених слів: біг, біг-ун, біг-ати; вод-а, вод-яний, під-вод-ний, за-вод-нити. Необхідно розмежовувати омонімічні (однозвучні) корені, що виражають різне значення: заводський, заводити, розводити, заводчани, доводити. Тут дві групи споріднених слів: 1) заводити, розводити, доводити - корінь вод - (від дієслова водити); 2) заводський, заводчани - корінь завод -(від іменника завод).

Найчастіше корінь поєднується з афіксами, що приєднуються до нього у певній послідовності. Корені, що вільно сполучаються з різними словотворчими афіксами і можуть вживатися без них, називаються вільними: берег, берег-овий, при-береж-ний, береж-ок.

Корені, що не можуть себе виявляти самостійно, а лише в поєднанні із суфіксами і префіксами називаються зв'язаними: в-зу-ти, роз-зу-ти.

До афіксальних (службових) морфем належать префікси, суфікси, закінчення, постфікс.

Афікс - це службова морфема, що є "носієм словотвірного і граматичного значень слова і служить засобом творення похідних слів або вказує на відношення його до інших слів"^І4. Ці значення афікси реалізують тільки в єдності з коренем, щодо якого займають пре- або постпозицію.

За функціями афікси поділяються на формотворчі й словотворчі.

Префікс (приросток) - афікс, що стоїть перед коренем або іншим префіксом і надає слову нового лексичного чи граматичного значення: дослухати, виспівати, возі 'єднання.

За функцією у слові префікси поділяються на словотворчі й формотворчі.

Словотворчі префікси надають слову нового лексичного значення (баба - прабаба, хмарний - безхмарний) чи модифікують його в тому чи іншому плані (дов 'язати - перев 'язати).

Формотворчі префікси виражають нове граматичне значення слова (читати - дочитати, робити - зробити - префікси творять дієслівні видові пари).

Словотворчі префікси в українській мові є більш поширені, вони виражають певне словотвірне значення, наприклад: без- вказує на відсутність чогось - безхліб 'я; над - наближення чогось, неповноту дії -надходити, надламати.

Префікси не змінюють частиномовної належності слова: гіркий -прегіркий, модний - супермодний (прикметники); ніхто, абихто, дехто (займенники).

Формотворчі префікси беруть участь у творенні форм найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників (найдосконаліший, найвище) та форми доконаного виду дієслів (малювати - перемалювати, реєструвати - зареєструвати).

Префікси в українській мові здебільшого співвідносяться з прийменниками в-, від-, під-, над-, nped-, по-, за- тощо. Частина префіксів іншомовного походження: а-, анти-, гіпер-, гіпо-, де-, дез-, екс-, екстер-, інтер-, квазі-, контр-, pe-, суб-, супер-, ультра-, які використовують переважно в іменниках і рідше в дієсловах.

Суфікс (наросток) - афікс, що стоїть після кореня або іншого суфікса у слові й надає йому нового значення або відтінку. Суфікси приєднуються переважно до твірної основи, а не до слова в цілому, як префікси: нагріти - нагрі-ва-ти, білий - біл-уват-ий.

За значенням суфікси поділяються насловотворчі й формотворчі.

Словотворчі суфікси використовують як словотвірний засіб. Вони видозмінюють значення твірного слова: тесати - тес-ак, сірий -сір-к-о.

Суфікси можуть надавати слову найрізноманітніших відтінків стосовно головного лексичного значення: яблуко - яблуч-к-о, хвіст-хвост-ищ-е, зелений - зелен-есеньк-ий.

Формотворчі суфікси використовують для творення граматичних форм: дієслів у минулому часі: писа-в, прикметників вищого ступеня порівняння: холод-іш-ий, тепл-іш-ий. За допомоги формотворчих суфіксів -я- (-єн-), -т- утворюються дієприкметники минулого часу; за допомоги суфіксів -уч- (-юч-),-ач- (~яч-),-л- творяться активні дієприкметники теперішнього і минулих часів: написати - написа-н-ий, зробити - зробл-ен-ий, пломеніти - пломені-юч-ий.

Суфікс вживається лише у поєднанні з іншими морфемами, а тому належить до зв'язаної морфеми. У слові може бути кілька суфіксів: друж-ин-а - друж-ин-н-ник.

Постфікс - службова морфема, розташована в слові після закінчення і виконує словотворчу і граматичну роль. В українській мові постфікс -ся приєднується до дієслів як словотворчий афікс і виражає граматичне значення пасивного стану: лікуватися, виднітися, умиватися. До постфіксів належать також: -сь (хтось, десь), -небудь (який-небудь, як-небудь); -будь (хто-будь, куди-будь); -то (десь-то, хтось-то).