Українська мова за професійним спрямуванням - Шевчук С.В. - Вимова слів іншомовного походження

Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями:

1. Голосні [і] та [и] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [и], а не [і] перед наступним приголосним звуком: система, дипломатичний, фізика, цивільний, риторика, шифр, ратифікація, режим.

Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [и] вимова [і] є орфоепічною помилкою.

Правильно Неправильно

[ідеал'но] - ідеально идеально

[ідейа] - ідея идея

2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у] (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]): корупція, доручення, документ, популяризація.

3. Ненаголошені [и], [е] після приголосного вимовляються з наближенням до [е], [и]: [теинден'ц'ійа] - тенденція; [пеир'іодизац'ійа] -періодизація; [се"ртисф'ікат] - сертифікат.

Акцентуаційні норми

З орфоепічними нормами тісно пов'язані акцентуаційні, що визначають правильне наголошування слів.

Наголос - це виокремлення одного із складів слова засобом посилення голосу.

В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто може падати на будь-який склад слова і змінювати своє місце в однокореневих словах або у формах одного й того ж слова: збитки - збитковий, приймальня - прийми, будувати - будую, багаж -багажем.

Наголос може виступати засобом розрізнення лексичного (семантичного) значення слова: характерний і характерний, прошу і прошу, а також граматичного: сестри і сестри.

Дотримання норм наголошення й вимови є одним із важливих показників культури усного професійного спілкування. Як відомо, в українській літературній мові є чимало слів, у яких мовці порушують усталений літературний наголос, тобто акцентологічні норми (див. Складні випадки наголошення с. 688-694).

Увага! Акцентуаційна компетенція Іменники середнього роду на -ання мають наголос на тому складі, що й неозначена форма дієслова, від якої іменник утворено: читати - читання, навчити - навч&ння, завд&ти - завдання В окремих випадках префікс ви- перетягає на себе наголос: видати -видання, вивчити - вивчання

Ненормативними є наголошення читання, навчання, завдання.

Іменники, утворені від дієслів або інших іменників за допомоги префіксів ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, не-, при-, про-, роз-, зберігають наголос на префіксі: виклик, відгомін, задум, заклик, напуск, надпис, оббіг, переспів, підкуп, нелюб, припис, притінок, пропуск, розголос, розвідка.

У числівниках від одинадцяти до дев ятнадцяти наголос падає лише на склад на: одинадцять, чотирнадцять, вісімнадцять.

У відмінкових формах на -и названі числівники зберігають наголос на цьому ж складі: одинадцяти, дванадцяти, чотирнадцяти, шістнадцяти, сімнадцяти.

У відмінкових формах на -ох, -ом наголос перетягується на останній склад: одинадцятьох, чотирнадцятьох, сімнадцятьох тощо, одинадцятьом, дванадцятьом, шістнадцятьом тощо.

У складних числівниках на -десят наголос на останньому складі: шістдесят, сімдесят, вісімдесят.

У формах непрямих відмінків цих числівників наголос перетягується на закінчення: п'ятдесяти (п'ятдесятьох), п'ятдесяти (п 'ятдесятьдм), п ятдесятьма (п 'ятдесятьома).

Слово прошу вживається з двома наголосами: прошу- у значенні "звертаюся з проханням, клопочу"; прошу -у значенні "запрошую, будь ласка".

В українській мові є іменники вигода (родовий множини вигід) зі значенням "користь" і вигода (родовий множини вигод) означає "зручність". У відмінкових формах цих іменників та у словах, утворених від них, наголос зберігається на тому самому складі: вигода - вигоди -вигодою; вигідний "корисний" - вигідність - вигідністю; вигода -вигоди - вигодою; вигідний "зручний" - вигідність - вигідністю.

Акцентуаційні норми
Лексичні норми
Синоніми
Пароніми
Граматичні норми
1.1.5. Мовне законодавство та мовна політика в Україні
Тема 1.2 Основи культури іукраїнської мови
1.2.1. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора
1.2.2. Комунікативні ознаки культури мовлення
1.2.3. Комунікативна професіограма фахівця
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru