Західноєвропейський банківський бізнес - Кравець В.М. -
14.4. Сценарій переходу до ЄВС

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

При підготовці своєї "зеленої книги" Європейська Комісія вивчила три альтернативних варіанти переходу до економічного і валютного союзу:

• "негайний шоковий варіант", за якого всі сектори економіки переключилися б на нову валюту негайно, відразу після початку третього етапу. Теоретично цей варіант має багато переваг, оскільки зводить нанівець усю невизначеність, пов'язану з переходом, зокрема необхідністю ведення бухгалтерської звітності в євро і в національній валюті. Однак пропонувати цей варіант могла б тільки людина, далека від практики. Раптовий перехід до нової системи попросту неможливий, оскільки він торкається сотень мільйонів людей, десятків мільйонів фірм, величезної кількості державних установ;

• "уповільнений токовий варіант", за якого всі сектори економіки одночасно переходять на нову валюту, але не відразу, а поступово, впродовж визначеного періоду, необхідного для вирішення технічних та організаційних питань. Цей варіант було відхилено насамперед тому, що він не створював передумов достатнього ознайомлення громадськості й завоювання довіри до нової валюти;

• "варіант проходження за попитом", коли євро буде впроваджуватися не одночасно, у міру того, як у різних секторах економіки виникатиме перевага єдиної валюти перед національними. Недоліком цього варіанта є складність і великі витрати, пов'язані з асинхронністю переходу.

В результаті Комісія виробила власний варіант, так би мовити, варіант "золотої середини", що об'єднував достатню швидкість переходу, обґрунтовану асинхронність у русі різних секторів економіки, демонстрацію політичної волі влади й одночасне використання ринкового механізму, докладне роз'яснення громадськості суті змін і завоювання її підтримки, чітке визначення завдань державних установ та економічних операторів.

Насамперед Комісія вважала доцільним уточнити періодизацію переходу, встановлену Маастрихтським договором, і розбити частину другого етапу, що залишилася, а також весь третій етап на три фази — "А", "Б" і "В".

Фаза "А": "запуск" економічного і валютного союзу. Сценарій Комісії почався з першої половини 1998 p., коли на базі статистичних даних за 1997 р. Європейська Рада вирішила, які країни ввійдуть до складу союзу, а які залишаться (поки що) за його межами. Одночасно було твердо й остаточно зафіксовано курси національних валют. Це лінія старту: фаза "А" триватиме з моменту ухвалення рішення про склад союзу по 31 грудня 1998 р.

Комісія врахувала резонне зауваження критиків ЄВС, що одним із найслабкіших пунктів плану Делора була нероз-робленість проблеми переходу від другого етапу, коли інститутів економічного і валютного союзу ще немає, до третього етапу, коли ці інститути вже працюють у повну силу. У зв'язку з цим було запропоновано, щоб Європейська система центральних банків і Європейський центральний банк були засновані відразу після того як стане відомо, які країни ввійдуть до складу економічного і валютного союзу. Одночасно мала бути призначена дирекція ЄЦБ. Новостворені інститути ЄВС, взаємодіючи з банками та іншими фінансовими інститутами, приступлять до створення робочих інструментів кредитно-грошової і валютної політики союзу.

У ході фази "А" було здійснено й ряд інших важливих підготовчих заходів:

• розпочато виробництво банкнот і монет, деномінованих у евро;

• прийнято нормативні акти, необхідні для створення всеосяжної юридичної бази економічного і валютного союзу;

• у кожній з країн-учасниць створено національну систему органів, яким доручено керівництво переходом до єдиної валюти — на рівні уряду, центрального банку, приватного сектора економіки, споживачів — і розроблено відповідні програми;

• банки та інші фінансові установи виробили власні докладні плани дій.

Протягом фази "А" мала заохочуватися розробка планів переходу на евро й окремими приватними операторами на суворо добровільній основі.

Фаза "Б": реальний початок валютного союзу і виникнення критичної маси операцій у євро. Фаза "Б" почалася 1 січня 1999 р. Сценарієм, затвердженим у Мадриді, для її реалізації було виділено три роки. Однак передбачена і можливість скорочення цього строку, якщо на практиці це виявиться доцільним.

З першого січня 1999 р. евро стала єдиною повноправною валютою країн-учасниць. Починаючи з цієї дати ЕКЮ припинило своє існування і було замінено на євро у співвідношенні 1:1.

Національні валюти втратили свою самостійність і стали просто частками євро. Вони не котируються на валютних ринках, і офіційні зовнішні ринки відповідних валют зникли. Однак усередині окремих країн національні валюти зберегли важливу функцію представництва і фізичного втілення євро: протягом усієї фази "Б" євро мало фізично існувати лише у формі національних грошей, оскільки банкноти і монети у власне євро поки що не надходили в обіг.

Основне завдання фази "Б" Комісія вбачала в тому, щоб на базі взаємодії адміністративного та ринкового механізмів створити визначену "критичну масу" операцій у євро. З цією метою, можливо, більш широке коло діяльності, підконтрольне національним урядам, центральним банкам, інституціям Європейських Співтовариств і новоствореного економічного і валютного союзу, мало відразу переключитися на євро. До таких сфер належать:

• обслуговування єдиної кредитно-грошової та валютної політики в рамках економічного і валютного союзу. Усі грошові параметри цієї політики мали установлюватися тільки в євро. У єдиній валюті здійснювалися і всі операції ЄСЦБ із центральними та комерційними банками. Зрозуміло, що тільки в євро мали здійснюватись і всі операції ЄСЦБ щодо третіх валют (долара США, японської єни та ін.). Усі платежі за операціями, пов'язаними із запровадженням єдиної кредитно-грошової політики, здійснювалися через систему ТАРГЕТ (Транс'європейська автоматизована система переказу брутто-платежів у режимі реального часу), базована на новітніх інформаційних технологіях;

• розміщення комерційних боргових зобов'язань національних держав, що починаючи з 1 січня 1999 р. не могли бути деноміновані в національних валютах;

• міжбанківські операції, а також операції на ринках валют і капіталів, тобто на тих ринках, що відразу ж опинилися під впливом єдиної кредитно-грошової і валютної політики;

• великі міжбанківські платежі. Могутнім чинником впровадження євро в цю сферу стали послуги, що надавалися банкам системою ТАРГЕТ.

Використання тільки євро в обслуговуванні кредитно-грошової політики ЄСЦБ крім технічної зручності має також глибокий політичний зміст, оскільки забезпечує повну прозорість та послідовність системи, так само як і її нейтральність щодо національних валют.

Упродовж усієї фази "Б" національні валюти, як і раніше, використовувалися як у міжбанківських розрахунках, так і в розрахунках між банками і більшістю їх клієнтів — юридичними і фізичними особами. Зокрема, споживачі впродовж усієї фази "Б" повинні були користуватися переважно національними валютами з тієї причини, що аж до закінчення цієї фази готівки в євро попросту не було.

Громадяни та організації були вільними у своєму виборі платіжних засобів. Оскільки курси національних валют і євро фіксовані, будь-які відхилення від цих курсів можуть бути опротестовані в судовому порядку. Як підкреслила Європейська Рада у своїх мадридських рішеннях, тут неприпустимий ніякий примус, і процес витіснення національних валют має регулюватися виключно ринковими силами. Роль "критичної маси" полягала в тому, щоб спонукати економічних операторів і населення швидше переключатися на євро незалежно від загального графіку переходу.

За пропозицією Комісії уряди національних держав, не чекаючи офіційного рішення Європейської Ради про склад учасників економічного і валютного союзу, склали національні плани переходу до євро.

Фаза "В": остаточний перехід на єдину валюту. Передбачалося, що фаза "В" буде, очевидно, найдраматичнішим моментом у переході до єдиної валюти. Вона почалася 1 січня 2002 р. і мала тривати не більш як 6 міс, а можливо, й менше. У цей відносно короткий проміжок часу:

• банкноти і монети евро було випущено в обіг, а національні грошові знаки вилучено з нього. Проведення цих заходів потребувало певного часу, тому протягом певного періоду, тривалість якого визначалась осібно в кожній окремій країні, національні валюти і євро перебували в обігу паралельно;

• повністю завершився перехід банків та інших фінансових установ на єдину валюту. Усі види платіжних засобів — банківські і поштові перекази, чеки, пластикові картки — було конвертовано в євро;

• державні установи, приватні фірми і громадяни перейшли на використання винятково євро;

• після закінчення фази "В" євро стало єдиним законним засобом платежу на всій території економічного і валютного союзу. Національні гроші перестали бути законним платіжним засобом, однак національні центральні банки продовжували безплатний обмін їх на нову валюту.

Складовою сценарію переходу до єдиної грошової одиниці є реалізація схваленого на настійну вимогу Німеччини Пакту стабільності і зростання. Юридично він оформлений у вигляді двох регламентів Європейської Ради, що мають силу закону (один стосується процедури, що приводиться в дію у разі виникнення надмірного бюджетного дефіциту, другий — контролю співтовариств за бюджетами держав-членів), і однієї резолюції, що містить керівні вказівки Комісії, Раді і державам — членам ЄС. У цих документах уточнюються загальні положення Маастрихтського договору про неприпустимість надмірних бюджетних дефіцитів і застосування санкцій до держа в-порушників.

Пакт допускає можливість перевищення встановленого ліміту бюджетного дефіциту (3 % ВВП) тільки в тому випадку, якщо це перевищення є "винятковим і тимчасовим". Перевищення визнається таким, якщо воно є результатом надзвичайної події, не підконтрольної відповідній державі-чле-ну, або глибокого економічного спаду. Якщо ця подія чи економічний спад залишилися в минулому, додатковою умовою визнання є висновок Комісії про те, що відповідно до її прогнозів у наступному році дефіцит повернеться до оцінки 3 % ВВП або нижче.

Економічний спад визнається глибоким, якщо він призвів до зниження валового внутрішнього продукту не менш як на 2 %. Формулювання Пакту дають змогу державам-членам домагатися визнання "винятковим" і меншого спаду, якщо він відбувся чи раптово спричиняє кумулятивні економічні втрати в майбутньому. Держави — члени ЄС в особі своїх вищих керівників домовилися не вважати "винятковими" економічні спади, за яких зниження ВВП не перевищує 3/4 %.

Пактом передбачено, що щороку на початку березня країни подають дані про підсумки виконання бюджету в попередньому році. Рада встановлює наявність надмірного бюджетного дефіциту і до кінця травня передає свої висновки (разом з рекомендаціями) уряду відповідної країни. Якщо під кінець року з'ясується, що уряд, який допустив надмірний дефіцит, не виконав рекомендації Ради чи не вжив рекомендовані заходи, Рада застосовує фінансові санкції. Спочатку санкції виражаються у вимозі внести безпроцентний депозит у розмірі від 0,2 до 0,5 % ВВП залежно від розмірів дефіциту. Депозит підлягає поверненню, якщо надмірний дефіцит усувається протягом наступних двох років. У протилежному випадку депозит перетворюється на штраф, що не підлягає поверненню. Якщо надмірний дефіцит зберігається і після внесення депозиту, у наступному році країна має внести додатковий депозит (який також може бути перетворений на штраф). Ця процедура продовжується аж до усунення надмірного дефіциту.

Для того щоб уникнути санкцій, країна має знизити бюджетний дефіцит принаймні до 3 % ВВП уже в наступному році після допущеного порушення. Однак Пакт залишає країнам (і Раді) невелику лазівку: країна може отримати відстрочку, якщо Рада визнає, що надмірний дефіцит був викликаний особливими обставинами, не передбаченими Пактом стабільності і зростання.

Відповідно до положень Пакту кожна країна буде керуватися в середньостроковому плануванні бюджету метою досягнення збалансованості чи перевищення доходів над витратами — це необхідна умова створення запасу міцності на випадок циклічних коливань. Щороку країни мають подавати свої "програми стабільності" Раді. Остання має право висловлювати рекомендації, якщо програми є неадекватними, і контролювати виконання програм, для того щоб завчасно попереджати національні уряди про небезпеку виникнення надмірних дефіцитів.

14.5. Юридичні засади використання євро
14.6. Банкноти і монети євро
14.7. Європейський центральний банк і його політика
14.8. Інструменти політики Європейського центрального банку
14.9. Типи операцій ЄЦБ на відкритому ринку
14.10. Євро та економічні оператори
14.10.1. Банки
14.10.2. Платіжні системи
14.10.3. Фінансові ринки
14.10.4. Державні органи
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru