Кредит і банківська справа - Вовчак О.Д. -
Тема 16 УЗАГАЛЬНЮЮЧА ОЦІНКА ФІНАНС0В0Г0 СТАНУ БАНКУ

16.1. Рейтингові системи оцінки банків

16.2. Основні компоненти рейтингової системи CAMELS

16.1. Рейтингові системи оцінки банків

Слово "рейтинг" походить від старофранцузького слова "rate" і від латинських слів "rata", "ratus", що, відповідно, означають "розбір", "частка", "розраховувати", "вираховувати", "калькулювати" тощо. Під рейтингом розуміють процес чи дії з приблизного підрахунку, кількісного вимірювання чи оцінки, що дозволяють віднести певну виміряну кількість чи вартість відносно критерію чи стандарту до певного класу, розряду чи рангу. У результаті проводиться групування об'єктів (показників тощо) у визначеній послідовності за ступенем спадання класифікаційної ознаки. У банківській системі рейтинг — це встановлення узагальнюючої оцінки фінансового стану банку за стандартизованою системою показників, що дозволяє розглядати всі банки з єдиної позиції.

Потреба в рейтингу банків, інших кредитно-фінансових та фінансових інституцій зумовлена бажанням учасників фінансового ринку орієнтуватися, знати і мати інтегральну оцінку фінансової позиції інших учасників, що виступають як партнери, конкуренти чи нейтральні особи, бачити особисту позицію відносно них. У результаті рейтингу на визначену дату отримують оцінку стану учасників фінансового ринку за шкалою низки диференційованих і особливим чином вирахуваних інтегральних показників. Шляхом рейтингових оцінок досягається транспарентність (відкритість) фінансового ринку для його учасників.

Про важливе значення рейтингу свідчить те, що за кордоном учасники фінансового ринку намагаються самі надавати необхідну інформацію рейтинговим агентствам, оскільки встановлення в таблиці рейтингу оцінки NR (немає рейтингу) розглядається як сигнал для потенційних клієнтів про несприятливу фінансову ситуацію і вірогідну неплатоспроможність наведеної у списку установи без рейтингу.

В Україні проблеми становлення цілісної системи рейтингів та їх публікування пов'язані з:

— відсутністю належного фінансового законодавства про банківську діяльність та функціонування інфраструктури ринку інформаційних послуг;

— відсутністю законодавчого визначення замовників на рейтингову інформацію та відповідальності за несвоєчасне подання достовірних звітних даних для встановлення рейтингів;

— недостатніми напрацюваннями власних методик рейтингів, обмеженою та слабкою їх апробацією, невисокою довірою до них з боку користувачів аналітичної інформації, відсутністю належних умов для застосування відпрацьованих рейтингових методик високорозвинених країн;

— проблемністю створення рейтинговими агентствами власної достовірної інформаційної бази про банки;

— відсутністю підтримки з боку НБУ та інших державних структур і їх сприяння становленню інфраструктури ринку інформаційних послуг.

У міжнародній практиці існують різні типи узагальненої оцінки діяльності банків.

За призначенням рейтинги можна розділити на такі, що:

1) призначені інформувати будь-яких учасників фінансового ринку (уніфіковані );

2) орієнтовані тільки на його професійних учасників (диференційовані).

До першої групи можна віднести інтегральні рейтинги А. Альтмана, В. Кромонова, Є. Ширінської, А. Гуревича. До другої групи — рейтинги CAMELS НБУ, О. Шматова тощо.

За методом вирахування рейтинг банків поділяють на:

1) номерний;

2)бальний;

3) індексний.

Інших рейтингів світова практика не виокремлює.

З точки зору "рейтингових інтересів" клієнтуру банків можна розбити на чотири групи:

1) засновники та акціонери, які прагнуть, щоб компанія процвітала й отримувала якомога більше дивідендів. Для них найважливішими рейтинговими показниками є розміри капіталу і статутного фонду, сталість та репутація банку на ринку;

2) клієнти, що знаходяться на розрахунково-касовому обслуговуванні та ті, що взяли кредит, — як резиденти, так і нерезиденти. Ці клієнти є найбільш вимогливими щодо номенклатури банківських послуг та якості обслуговування, їх цікавить достатність капіталу, надійність і платоспроможність банку. При цьому кредиторів особливо цікавлять дані про ефективність та ліквідність у динаміці;

3) заощадники, які мають депозитні рахунки в банку. Вони зацікавлені, з одного боку, в максимальній процентній ставці, а з іншого — ця ставка не повинна привести банк до фінансового краху;

4) банки-кредитори на ринку міжбанківських кредитів. Вони прагнуть максимізувати доходи завдяки високим ризикам, їх цікавить ліквідність та фінансова стабільність банків-контрагентів.

Відповідно до технології побудови номерна система рейтингу розрахована на слабо деталізовану методику з невеликим охопленням факторів, що впливають на фінансовий стан банку, та мають невелику шкалу критеріальних значень, її зміст полягає у присвоєнні кожному з показників, що узагальнюють фінансовий стан банку, певного місця у рейтингу банків. Як правило, номерний рейтинг будують за об'ємними показниками банківської діяльності.

Для побудови рейтингу в рамках більш складних методик використовують бальну систему. Вона дозволяє здійснити оцінку фінансового стану банку в балах, що присвоєні йому за кожним з оціночних показників. Зведена бальна оцінка банку дає можливість визначити належність останнього до тієї чи іншої групи банків.

Індексний метод побудови рейтингу трапляється відносно рідко. При його використанні вираховують індекс кожного з оціночних показників фінансового стану банку. Розрахунки можуть проводитися відносно базових даних чи середніх значень, розрахованих за кілька періодів (років). Після складання індексів за окремими показниками переходять до розрахунку комбінованих індексів, попередньо зваживши індивідуальні індекси за їх часткою в сукупності. Рейтинг орієнтується не на статистичні значення, а на показники, що ранговані з урахуванням ризику.

З точки зору характеристики фінансової діяльності рейтинги банків можна розбити на два види:

1) оцінка кількісних (об'ємних) показників;

2) оцінка якісних показників.

Метою оцінки кількісних параметрів банку є визначення масштабів розвитку діяльності окремих банків та банківської системи загалом. Цей критерій оцінки зумовлений потребою суспільства знати рівень розвитку банківської системи країни як віддзеркалення розвитку її економіки. Масштаби розвитку банківської діяльності, основу яких становлять депозитні та кредитні операції, відображають обсяги виробництва, обігу та споживання, розвиненість внутрішнього ринку, рівень економічного потенціалу країни загалом.

Необхідність оцінки об'ємних показників діяльності банку зумовлена також потребою клієнтів знати, в який банк їм доцільніше звернутися за послугами. Відомо, що сильний клієнт зацікавлений у великому за масштабами банку, середній клієнт — у середньому банку і дрібний клієнт — у невеликому банку. В результаті класифікація банків за об'ємними показниками передбачає їх оцінку саме за критерієм значущості клієнтів.

До об'ємних показників можна віднести: обсяги сумарних активів, виданих кредитів, залучених депозитів, власного консолідованого балансу. За цими показниками, як правило, розставляють банки за рангом, тобто за номерами місць. Це робить рейтинг доступним для аналітичного використання широкими колами зацікавлених осіб.

16.1. Рейтингові системи оцінки банків
16.2. Основні компоненти рейтингової системи CAMELS
Тема 17 БАНКІВСЬКИЙ МАРКЕТИНГ
17.2. Процес розробки стратегії банківського маркетингу
Тема 18 БАНКІВСЬКИЙ МЕНЕДЖМЕНТ
18.1. Основи менеджменту в банку
18.2. Функції та елементи фінансового менеджменту в банку
18.3. Методи управління активами та пасивами банку
18.4. Управління банківськими ризиками
ПЕРЕЛІК ПІДСУМКОВИХ ПИТАНЬ З КУРСУ "КРЕДИТ І БАНКІВСЬКА СПРАВА"