Основи ринкової економіки України - Селезньов В.В. - 2.2. Система права

Система права - це сукупність правових норм, поділених на інститути і галузі права. Сукупність чинних законів держави в цілому або у якійсь галузі права називають також законодавством.

Під законодавством розуміють також діяльність вищих органів влади з видання законів або їх скасування чи зміни. Законодавство належить до виняткової компетенції вищого органу державної влади. В Україні це Верховна Рада.

Від законодавства слід відрізняти законодавчу ініціативу.

Законодавча ініціатива - це виняткове повноваження чітко визначеного Конституцією кола органів і службових осіб вносити у вищий законодавчий орган державної влади країни пропозиції про розробку законопроектів. Право законодавчої ініціативи в Україні належить комісіям Верховної Ради, депутатам Верховної Ради, Президенту, Кабінету Міністрів і Національному банку України.

Скільки потрібно законів, щоб вони повною мірою регулювали всі сторони життєдіяльності суспільства? У Франції їх близько п'яти з половиною тисяч. У Німеччині приблизно стільки ж. А от Італія утримує своєрідну пальму першості в цій галузі. Там нараховується понад п'ятнадцять тисяч всіляких законів і підзаконних актів, що вносять чималу плутанину в правовий режим апеннінської держави.

В Україні законодавство ще тільки формується, оскільки Україна - держава молода. Проте, формується воно не на порожньому місці. Україні в спадщину дісталася законодавча система колишнього СРСР. У зв'язку з цим Верховною Радою України була прийнята Постанова "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР"9 згідно з якою до прийняття відповідних актів законодавства України на її території застосовуються акти законодавства СРСР з питань, не врегульованих законодавством України, за умови, що пі акти не суперечать Конституції і законам України.

Основою системи права в Україні (мал. 10) є Конституція - основний закон. Державні і громадські організації, службові особи зобов'язані дотримуватись Конституції. З іншого боку, послідовна реалізація конституційних положень сприяє підви-

Система права в Україні

Мал. 10. Система права в Україні

щенню активності і свідомості громадян, ефективності роботи всіх державних і громадських організацій.

Далі в правовій системі йдуть основи законодавства, що відповідають основним галузям права. Слід зазначити, що в системі, яка формується на нових принципах права в Україні, такий щабель, як правило, відсутній і існує лише в деяких галузях права, наприклад, Основи законодавства про охорону здоров'я, Основи законодавства про культуру, Основи законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування тощо.

Галузь права - це певна система юридичних норм, які регулюють конкретну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання. Галузі права можуть бути поділені на такі групи.

1. Профілюючі галузі. Складають основу правової системи держави. До них відносять державне право, цивільне право, кримінальне право, адміністративне право, трудове право, господарське право.

2. Процесуальні галузі Регулюють порядок використання матеріального права. Сюди відносять цивільне процесуальне право, кримінально-процесуальне право, адміністративно-процесуальне право, господарське процесуальне право.

3. Спеціальні та комплексні галузі. Служать для забезпечення спеціального правового режиму окремих сфер суспільних відносин. Це земельне право, житлове право, сімейне право, водне право, лісне право, повітряне право, горне право та інші.

Державним правом регулюється державний устрій і відповідно до поділу на гілки державної влади воно поділяється на підгалузі.

Законодавче право містить у собі закони, що регулюють законодавчу владу. Сюди відносять закони: Про регламент Верховної Ради; Про статус депутата Верховної Ради; Про постійні комісії Верховної Ради; Про місцеве самоврядування в Україні та інші.

Виконавче право представлене законами: Про Президента України; Про Кабінет Міністрів України; Про Національний банк України; Про державну службу та іншими.

Судове право регулюється такими законами: Про Конституційний Суд; Про судоустрій; Про статус суддів; Про забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у судочинстві, та іншими.

Порядок формування державної влади й участі народу в управлінні державою визначається виборчим правом, що регулюється законами: Про вибори народних депутатів України; Про вибори Президента України; Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів; Про всеукраїнський і місцеві референдуми та іншими.

Цивільні правовідносини регулюються нормами цивільного права. Основним актом цивільного права є Цивільний кодекс. Роль Цивільного кодексу в житті суспільства є настільки значною, що іноді його називають "економічною конституцією".

Цивільний кодекс України поширює свою дію на майнові і пов'язані з ними особисті немайнові відносини юридичних і фізичних осіб (громадян). Він також застосовується до відносин у внутрішній і зовнішній торгівлі України. Ним керуються у своїй діяльності судові органи при вирішенні цивільних спорів.

Сучасне цивільне право бере початок від так званого римського права. Найдавнішим джерелом римського права є Закони XII таблиць, прийняті близько 450 р. до н.е. Згідно з однією версією, для їх укладання була створена комісія з 10 патриціїв (децемвірів), яка підготувала закони з десятьох таблиць, що не задовольнили плебейське населення Риму. В результаті була створена нова комісія з плебеїв, що доповнила початковий текст ще двома таблицями. У 533 році в результаті всеосяжної систематизації римського права, проведеної за вказівкою візантійського імператора Юстиніана, був виданий Звід законів Юстиніана.

Цивільний кодекс України складається з шести книг.

1. Загальні положення.

2. Особисті немайнові права фізичної особи.

3. Право власності та інші речові права.

4. Право інтелектуальної власності.

5. Зобов'язальне право.

6. Спадкове право.

Під майновим правом розуміють забезпечену законом можливість громадянина діяти певним чином у відносинах з іншими громадянами, організаціями і службовими особами з приводу володіння, користування, розпорядження тими чи іншими матеріальними благами. Майнові права громадяни набувають, насамперед, виступаючи як учасники товарно-грошового обігу. Зокрема, ці права виникають у відносинах власності, у зобов'язальних відносинах (купівлі-продажу, обміну, підряду, найму, позики тощо), а також у спадкових відносинах, у відносинах при виплаті винагород авторам наукових і художніх творів, винаходів і відкриттів та інших відносинах.

Особисті немайнові права можуть бути або пов'язані з матеріальними благами, або не пов'язані з ними. Особисті немайнові права, пов'язані з майновими благами, виникають у відносинах з приводу результатів творчої діяльності - творів науки, мистецтва, відкриттів, винаходів - без безпосереднього, проте, зв'язку з виплатою авторської винагороди. Це такі права, як право на опублікування, відтворення і поширення цих творів, право авторства тощо. Особисті немайнові права виникають також у відносинах з надання послуг, результат яких є невід'ємним від самих дій, що складають послуги. Наприклад, повірений діє від імені і за рахунок іншої сторони - довірителя - певні юридичні дії.

Особисті немайнові права, не пов'язані з матеріальними благами, нерозривні з особистістю їхнього носія. До них відносять право на ім'я, право на особисту недоторканність і недоторканність особистого життя, право на вибір роду занять і місця проживання, право на честь і гідність, право на власне зображення та інші.

Усі розглянуті вище права - майнові й особисті немайнові - виникають у відносинах, учасниками яких є громадяни або громадяни й організації, що виступають як юридично рівні, організаційно не підпорядковані один одному.

У цивільно-правовому порядку захищаються також майнові права громадян, що виникають із шлюбно-сімейних (майнові права подружжя, права громадян на одержання аліментів від своїх чоловіків, батьків, дітей тощо), житлових, земельних та інших відносин.

Сімейні, житлові, земельні, горні, водні, лісні відносини регулюються відповідно сімейним, житловим, земельним кодексами, кодексом про надра, водним, лісним кодексом.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони іншій, а також до податкових і бюджетних відносин цивільне право не застосовується.

Кожному громадянину постійно доводиться стикатися з державним управлінням. Ці відносини регулюються нормами адміністративного права. Державне управління - один із видів державної діяльності, завдання якого полягає в організації на основі виконання законів безпосереднього, конкретного керівництва всіма галузями діяльності держави. Метою державного управління є втілення в життя вимог законів і підзаконних актів. Органи управління діють від імені держави, за її дорученням, у її інтересах і відповідно наділені нею (державою) необхідними розпорядчими повноваженнями.

Органи державного управління охороняють багато прав громадян, що закріплені державним, господарським, земельним, адміністративним і деякими іншими галузями права, а в спеціально обумовлених законом випадках захищають також права громадян, закріплені нормами цивільного і трудового права. Крім того, в адміністративно-правовому порядку охороняються і захищаються різні (що не піддаються переліченню) життєві інтереси кожної особистості, які спеціально не обумовлені та й не можуть бути обумовлені в актах державних органів. Під законними інтересами громадян розуміють найрізноманітніші інтереси, здійснення яких не забороняється, а навпаки, заохочується, стимулюється, а у випадку порушення, перешкоди їх реалізації - захищається державою.

Таким чином, адміністративний порядок захисту прав громадян визначається не характером прав, що охороняються, а колом державних органів, які здійснюють цю охорону, й дотриманням норм, що регулюють процес їх правоохоронної діяльності.

Право громадян на захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, особисту свободу і майно забезпечується також кримінальним законодавством. Кримінально-правовий захист встановлюється державою шляхом прийняття карних законів, які під загрозою застосування кримінально-правових санкцій забороняють ті чи інші посягання на права і свободи громадян. Порядок виконання кримінальних покарань регулюється виправно-трудовим правом.

Трудові відносини в Україні регулюються трудовим законодавством. Право на працю є одним із найсуттєвіших конституційних прав і свобод громадян. Держава забезпечує високий рівень умов праці, створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє підвищенню продуктивності праці, соціальній захищеності робітників.

Кодексом законів про працю закріплено основні трудові права робітників і гарантується Їхній захист під час трудових спорів з адміністрацією підприємств, установ і організацій, де працюють громадяни.

Економічні відносини також набувають правових форм, оскільки завжди є необхідність не тільки в міцній нормативній основі, яка чітко визначає права й обов'язки всіх учасників господарських відносин, а й у забезпеченні гарантій дотримання широких прав підприємств, організацій і установ.

Господарські відносини регулюються господарським правом. З метою забезпечення зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвитку підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальної спрямованості відповідно до вимог Конституції, встановлення суспільного господарського порядку в економічній системі країни, сприяння ЇЇ гармонізації з іншими економічними системами в Україні було прийнято Господарський кодекс.

Господарський кодекс України встановлює правові основи господарської діяльності (господарювання), що базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності, і регулює господарські відносини у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Особливо треба виокремити міжнародне право.

Міжнародне право - це сукупність юридичних принципів і норм, що регулюють відносини між державами, а також між іншими учасниками міжнародних відносин. Носіями прав і обов'язків міжнародного права можуть бути як самостійні держави, так і нації, що борються за незалежність. Обмежену право-суб'єктивність мають міжнародні організації, утворення і діяльність яких не суперечить основним принципам міжнародного права. Принципи і норми міжнародного права регулюють відносини між державами в політичній, економічній, соціальній, культурній та інших галузях. Вони спрямовані на підтримку мирних і дружніх відносин між державами. Міжнародне право забороняє агресію і застосування сили або погрози силою у відносинах між державами. Основні принципи міжнародного права закріплено в Статуті ООН, прийнятому 26 червня 1945 року, Всесвітній декларації прав людини, прийнятій ООН у 1948 році, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародному пакті про цивільні і політичні права, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН 19 грудня 1966 року.

Міжнародне право має пріоритет стосовно національних законодавств. Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж в українському законодавстві, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

2.3. Державна влада
2.3.1. Законодавча влада
2.3.2. Президент і виконавча влада
2.3.3. Судова влада
2.3.4. Місцеве самоврядування
2.3.5. Державна служба
2.4. Законність і правопорядок
2.5. Судові та правоохоронні органи
Глава 3. Підприємницька діяльність
3.1. Загальні положення
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru