Основи ринкової економіки України - Селезньов В.В. -
3.4. Реєстрація підприємницької діяльності

Статус підприємця в Україні набувається за допомогою державної реєстрації в порядку, передбаченому законодавством. Здійснення підприємницької діяльності без реєстрації забороняється. При реєстрації кожний суб'єкт підприємницької діяльності вноситься в Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України (ЄДРПОУ) і йому присвоюється ідентифікаційний код.

Підприємницька діяльність, що здійснюється без створення юридичної особи, реєструється як приватне підприємництво. Підприємницька діяльність, здійснювана зі створенням юридичної особи, реєструється як підприємство.

Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Для державної реєстрації суб'єкта господарювання подаються такі документи:

♦ рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу у випадках, передбачених законом;

♦ установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб;

♦ рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених. Законом;

♦ документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду суб'єкта господарювання в розмірі, встановленому законом;

♦ реєстраційна картка встановленого зразка;

♦ документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

При створенні у процесі приватизації та/або корпоратизації відкритих акціонерних товариств має бути поданий також звіт про наслідки передплати на акції, затверджений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

Установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.

В установчих документах мають бути зазначені найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенція органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом.

Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.

Власник (засновник) або уповноважені ним органи несуть відповідальність за невідповідність вимогам законодавства та недостовірність документів, що подаються для реєстрації.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина - платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не більш як десять днів з дня подання необхідних документів. Реєструючий орган зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про державну реєстрацію.

На печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код; за яким цей суб'єкт включено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків.

Відомості щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання включаються до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Відомості щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання, внесення змін до них підлягають опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з моменту проведення державної реєстрації суб'єкта господарювання (внесення змін до відомостей державної реєстрації) в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порушення встановленого законом порядку створення суб'єкта господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства документів, що подаються для його реєстрації, є підставою для відмови в державній реєстрації суб'єкта господарювання. Відмова у реєстрації суб'єкта господарювання з інших мотивів не допускається.

Порядок реєстрації підприємств у різних країнах має певні особливості. Ось, наприклад, у якій послідовності процес реєстрації здійснюється в Російській Федерації.

1. Підготовка установчих документів і здавання їх в орган реєстрації. Це такі документи:

♦ засновницький договір і статут;

♦ заява з проханням зареєструвати підприємство;

♦ узгодження місцезнаходження підприємства:

а) якщо приміщення надає юридична особа - гарантійний лист про надання приміщення або договір оренди;

б) якщо підприємство реєструється за домашньою адресою засновника - заява наймача про надання своєї квартири і довідка з житлової контори;

♦ копія платіжного доручення про сплату реєстраційного мита. ' 2. Одержання тимчасового реєстраційного свідоцтва.

3. Занесення в Державний реєстр Мінфіну і Мінстатистики.

4. Відкриття рахунка в банку:

♦ заява до правління банку;

♦ засвідчена копія тимчасового свідоцтва про реєстрацію;

♦ зразки підписів керівника і головного бухгалтера (нотаріально завірені).

5. Виготовлення печатки і штампа.

Для одержання дозволу на виготовлення печатки і штампа в районне або міське управління внутрішніх справ подається:

♦ заява керівника юридичної особи;

♦ засвідчена копія свідоцтва про реєстрацію;

♦ копія статуту і засновницького договору;

♦ ескізи печатки і штампа.

6. Одержання постійного реєстраційного свідоцтва замість тимчасового.

7. Реєстрація у територіальному (за місцем перебування юридичної особи) відділенні міської податкової інспекції, до якого подаються такі документи:

♦ заява керівника юридичної особи;

♦ засвідчена копія свідоцтва про реєстрацію;

♦ документи, за наявності, що засвідчують право даної юридичної особи на пільгове оподатковування.

Крім державної реєстрації підприємства усіх форм власності зобов'язані одержати спеціальний дозвіл - ліцензію (англ. licence - дозвіл) на здійснення певних видів підприємницької діяльності. При цьому, ліцензуванню підлягають, як правило, лише ті види діяльності, що потенційно небезпечні для здоров'я людини, навколишнього середовища або безпеки держави.

Види господарської діяльності" що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства в сфері ліцензування визначаються Законом "Про ліцензування певних видів господарської діяльності". Види господарської діяльності, які не ввійшли до переліку, встановленого цим Законом, ліцензуванню не підлягають.

Ліцензування банківської діяльності, діяльності з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії" ліцензування у сфері освіти, у сфері інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами здійснюється згідно з відповідними законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Реалізацію державної політики в сфері ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений ним орган із питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені КМУ, спеціально уповноважені виконавчі органи рад, яким може бути надане право здійснювати ліцензування певних видів господарської діяльності.

З метою здійснення державного контролю за ліцензуванням, забезпечення єдиної загальнодержавної системи ліцензування в Україні створений і ведеться Єдиний ліцензійний реєстр.

Існують і деякі обмеження на здійснення підприємницької діяльності. Так, діяльність з виготовлення і реалізації наркотичних речовин, військової зброї і боєприпасів до неї, вибухових речовин може здійснюватися лише державними підприємствами, а проведення ломбардних операцій, крім державних, також повними товариствами.

За порушення порядку реєстрації та здійснення господарської діяльності законодавством України передбачена кримінальна відповідальність.

Так, згідно з частиною 1 статті 202 Кримінального кодексу України, здійснення без державної реєстрації як суб'єкта підприємництва діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню, або здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах, - карається штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк. При цьому отримання доходу у великих розмірах має місце, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

За зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом, статтею 203 Кримінального кодексу передбачено покарання у вигляді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3.5. Припинення підприємницької діяльності
Глава 4. Договірні відносини
4.1. Загальні положення
4.2. Порядок укладення договорів
4.3. Порядок виконання договорів
4.4. Зміна та розірвання договорів
4.5. Відповідальність за невиконання договорів
4.6. Претензійно-позовна робота
Глава 5. Економіка підприємства
5.1. Загальні положення