Основи ринкової економіки України - Селезньов В.В. -
18.3. Кредитна політика

Кредитна політика є складовою частиною єдиної грошово-кредитної політики. Держава покликана забезпечити розподіл кредитів на користь підприємств, фізичних осіб і, за необхідності, держави в такому обсязі, під такий відсоток і на такі терміни, що найбільше відповідають інтересам суспільства.

Головне місце центрального банку країни в сфері грошового обігу, як емітента банкнот, так і кредитора комерційних банків, дає йому змогу регулювати розподіл кредитів за допомогою облікової політики, яку він проводить, здійснюючи переоблік векселів і операції на грошовому ринку. Обмежуючи обсяг і підвищуючи відсоткові ставки по наданих кредитах, тобто здійснюючи політику "дорогих грошей", центральний банк змушує комерційні банки обмежувати обсяг їх операцій, в результаті яких створюються нові платіжні засоби. І навпаки, проводячи ліберальну політику "дешевих грошей", він дає змогу банкам розширювати кредитування і тим самим прискорювати емісію платіжних засобів.

Заходи кредитної політики можна поділити на два типи залежно від того, чи впливають вони безпосередньо на відсоткові ставки або регулюють обсяг кредитування економіки в цілому, чи мають вибірний характер.

До заходів кредитної політики належать:

♦ зміна облікової ставки;

♦ операції на ринку цінних паперів;

♦ зміна резервних вимог до комерційних банків;

♦ обмеження обсягу кредитування;

♦ прямий розподіл кредитів.

Облікова ставка - це норма відсотка, що стягується центральним банком за кредит, наданий комерційному банку.

Зміна облікової ставки має на меті стимулювати або, навпаки, стримувати надання кредитів, роблячи їх більш дешевими або дорогими залежно від стану економіки і грошового обігу. Змінюється як офіційна облікова ставка, що застосовується центральним банком, так і обсяг його операцій на грошовому ринку. Також можуть змінюватися умови банківського кредитування підприємств та фізичних осіб.

Зниження облікової ставки стимулює комерційні банки брати кредити у центрального банку. При цьому банк знижує відсоткову ставку по вкладах, інакше залучати вклади немає сенсу. Зниження відсоткової ставки по вкладах робить невигідним зберігання грошових заощаджень у банку - їх краще інвестувати у виробництво. Зростання капіталовкладень призводить до посилення ділової активності та збільшення обсягу виробництва. Підвищення облікової ставки призводить до зворотного результату.

Слід зазначити, що зміна облікової ставки не завжди дає значний ефект, оскільки частка кредитів, взятих комерційними банками у центрального, як правило, дуже незначна.

Дієвішим способом регулювання є так звані операції на відкритому ринку. Центральний банк країни діє на відкритому ринку, купуючи і продаючи цінні папери. Купівля цінних паперів центральним банком викликає попит на них на ринку і курс цінних паперів зростає. Оскільки відсоткова ставка по вкладах знаходиться в оберненій залежності від курсу цінних паперів, то вона падає. Відповідно капіталовкладення у виробництво будуть зростати, породжуючи збільшення обсягу виробництва. Зниження обсягів виробництва досягається продажем цінних паперів центральним банком.

Найпотужнішим засобом кредитної політики є регулювання норм обов'язкових резервів комерційних банків.

Обов'язкові резерви - це частка банківських депозитів (вкладів) та інших зобов'язань банку, що мають знаходитися у розпорядженні центрального банку.

Режим обов'язкових резервів уперше було введено у США, а пізніше і в інших економічно розвинених країнах. Спочатку він був задуманий як засіб страхування ризику, щоб гарантувати виплати вкладникам (див. главу 11), але потім став інструментом кредитної політики. Резервні вимоги встановлюються у відсотках до кожного виду вкладів у банк. Наприклад, у США норма резервних вимог по строкових вкладах становить 3%, по поточних рахунках - 12%, по євровалютах - 3%.

Незважаючи на свою ефективність, зміна резервних вимог застосовується набагато рідше, ніж зміна облікової ставки або операції на відкритому ринку, тому що часта зміна норми обов'язкових резервів дестабілізує банківську систему.

Ще одним методом кредитного регулювання є обмеження обсягу кредитування як центральним банком, так і комерційними банками.

Обсяг кредитної емісії НБУ визначається Основами грошово-кредитної політики, які затверджуються Верховної Радою України на календарний рік.

Суб'єктами кредитних відносин НБУ виступають, насамперед, уряд (КМУ), комерційні банки, а також окремі юридичні та фізичні особи.

Основним одержувачем кредитів НБУ є уряд. Ці кредити, як правило, спрямовуються на покриття поточного дефіциту державного бюджету. По таких позичках встановлюються пільгові (занижені) відсотки. Нині кредити НБУ є основним джерелом внутрішнього державного боргу. Наприклад, у 1993 році основу боргу, прокредитованого НБУ, становили державні витрати, оплачені безпосередньо за рахунок кредиту, минаючи бюджет.

До таких витрат належали:

♦ компенсації населенню у зв'язку із знецінюванням вкладів і страхових внесків;

♦ компенсації на збільшення виручки сільськогосподарських виробників за реалізовану державним організаціям продукцію;

♦ кошти, спрямовані на індексацію оборотних коштів держпідприємств, фінансове оздоровлення сільського господарства тощо.

Безпосереднє кредитування Національним банком підприємств обмежене. Він видає кредити в основному тим суб'єктам господарювання, що зайняті матеріально-технічним забезпеченням діяльності НБУ. Практикується також видача позичок співробітникам НБУ з коштів фонду матеріального заохочення.

Основний обсяг кредитування здійснюється комерційними банками, проте держава в особі НБУ може безпосередньо впливати на операції комерційних банків, обмежуючи загальну суму наданих ними кредитів у різних формах. При перевищенні банками встановленого ліміту кредитування до них застосовуються суворі санкції.

Регулювання кредитної діяльності здійснюється і прямим втручанням у розподіл кредитів. Держава може надавати цільовий пільговий державний кредит юридичним та фізичним особам, спрямований на активізацію інвестиційної діяльності підприємств або поліпшення житлових умов громадян.

В Україні здійснюється довгострокове державне кредитування будівництва об'єктів виробничого призначення, а також окремих категорій громадян на споживчі потреби за рахунок бюджету, кредитування цільових виробничих програм за рахунок централізованих ресурсів НБУ, а також кредитування інвестиційних проектів за рахунок міжнародних кредитів.

Державний кредит надається на капітальні вкладення тільки виробничого призначення. У підприємств усіх форм власності це витрати на технічне переозброєння, реконструкцію та розширення виробництва, на придбання устаткування, що не входить у кошториси будівництв. Довгостроковий кредит використовується також при будівництві нових підприємств і споруд, що мають важливе народногосподарське призначення. Довгостроковий кредит надається підприємствам на зазначені потреби на принципах повернення, терміновості, платності і забезпеченості.

Перевага при довгостроковому кредитуванні надається проектам, що забезпечують народногосподарську ефективність, вирішують економічні і соціальні проблеми країни, розширюють експортні можливості, збільшують виробництво товарів народного споживання. Обов'язковими умовами довгострокового кредитування є: статус позичальника як юридичної особи, екологічна безпека проекту, забезпеченість своєчасного і повного повернення кредиту і сплати відсотків, дотримання норм тривалості будівництва.

На підставі поданих заявок Міністерство економіки за узгодженням із Міністерством фінансів визначає перелік об'єктів, що фінансуватимуться за рахунок державного кредиту. Міністерство фінансів визначає перелік комерційних банків, що здійснюватимуть таке кредитування, й укладає з ними договори. Цим банкам воно перераховує кошти для кредитування, що мають суто цільове фінансування. Установи банків укладають з інвесторами кредитні угоди. Контроль за цільовим використанням інвесторами державного кредиту і своєчасного його повернення в державний бюджет здійснюють комерційні банки та Міністерство фінансів.

Довгострокові кредити за рахунок централізованих кредитних ресурсів НБУ даються лише державним підприємствам на витрати, пов'язані з реалізацією цільових програм з конверсії та модернізації виробництва, впровадження передових, технологій. НБУ укладає з комерційними банками, що кредитують цільові програми, договір, де визначає розмір плати за кредит і маржу. НБУ відкриває комерційному банку кредитну лінію, що має забезпечити оперативне й ефективне використання централізованих ресурсів для кредитування виробничих програм. Комерційні банки надають позичальникам кредит лише на потреби, передбачені їх кредитними заявками, і в межах коштів, перерахованих їм НБУ для цільового кредитування.

Міжнародні кредити надаються урядами інших держав і міжнародних фінансових організацій. Порядок їх надання і використання визначається відповідними міжнародними договорами та угодами України.

Довгострокові пільгові кредити окремим категоріям громадян на споживчі потреби надаються через установи Ощадного банку. Об'єктами кредитування тут є витрати на будівництво, купівлю, капітальний ремонт і реконструкцію індивідуальних житлових будинків з надвірними будівлями, садових будиночків, дач, благоустрій дачних ділянок, будівництво гаражів, на придбання квартир у житловому кооперативі, в особисту власність, на купівлю у громадян індивідуальних житлових будинків з надвірними будівлями, на господарське обзаведення сімейним студентам та інші потреби.

Кредити видаються на комерційній основі при дотриманні принципів цільової спрямованості, забезпеченості, терміновості, платності, повернення. Кредити даються в розмірі до 75% від кошторисної вартості будівництва, ремонту або інвентарної вартості будівлі.

У процесі кредитування громадян Ощадбанк здійснює контроль за правильним і цільовим використанням позичальником позичок шляхом перевірки документів, наданих для оформлення кредиту, звітів про витрату коштів та інших документів, передбачених у кредитному договорі, а також шляхом перевірок на місцях Міністерство економіки разом із Міністерством фінансів щорічно визначає ліміти видачі довгострокового пільгового кредиту в межах коштів, передбачених на ці потреби державним бюджетом. Міністерство фінансів визначає відсоткові ставки і здійснює контроль за цільовим використанням виданого кредиту.

18.4. Валютна політика
Глава 19. Зовнішньоекономічне регулювання
19.1. Загальні положення
19.2. Зовнішньоекономічна діяльність
19.3. Зовнішньоекономічні контракти
19.4. Митний контроль
Глава 20. Криміногенне регулювання ринку
20.1. Загальні положення
20.2. Економічні злочини
20.3. Організована злочинність