Основи ринкової економіки України - Селезньов В.В. -
19.2. Зовнішньоекономічна діяльність

Зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність суб'єктів господарської діяльності країни та іноземних суб'єктів господарювання, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території країни, так і за її межами.

В Україні зовнішньоекономічна діяльність регулюється Законом "Про зовнішньоекономічну діяльність " та іншими законодавчими актами.

До зовнішньоекономічної діяльності належать:

♦ експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;

♦ надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності різного роду послуг один одному;

♦ наукова, технічна, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності;

♦ міжнародні фінансові операції;

♦ кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності;

♦ спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні можуть бути:

♦ фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства;

♦ юридичні особи, що мають місцезнаходження в Україні і зареєстровані у встановленому порядку;

♦ об'єднання фізичних та юридичних осіб, що мають місцезнаходження в Україні;

♦ спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності (у тому числі винятково за участю іноземного капіталу), які зареєстровані в Україні і мають тут постійне місцезнаходження.

Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності та інших ознак, мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законодавством.

На території України стосовно іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть встановлюватися такі правові режими:

♦ національний режим, який означає, що всі іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав і обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується до всіх видів діяльності іноземних суб'єктів, пов'язаної з їх інвестиціями в Україну, а також до експортно-імпортних операцій;

♦ режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають більший обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків і зборів, якими користується і буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності. Режим найбільшого сприяння надається суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності інших держав на підставі відповідних договорів України з цими державами;

♦ спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних (вільних) економічних зон різної спеціалізації. Такі зони можуть виконувати різні господарські завдання. Головна мета їх створення - підвищення конкурентоспроможності національного виробництва, збільшення припливу валюти як від експорту товарів і послуг, так і від іноземних інвестицій. Залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов в Україні можуть створюватися такі спеціальні (вільні)

економічні зони:

♦ зовнішньоторговельні;

♦ комплексні виробничі;

♦ науково-технічні;

♦ банківсько-страхові;

♦ зони прикордонної торгівлі.

Крім зазначених вище, в Україні можуть створюватися також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, що об'єднують у собі елементи зон різних типів.

Створення спеціальних економічних зон (СЕЗ) широко використовується у світовій практиці. Сьогодні СЕЗ виступають як одна з форм міжнародного поділу праці і руху капіталу. Такі зони одержують різні назви: зони вільної торгівлі, вільного підприємництва, безмитні, експортно-виробничі зони. СЕЗ розширюють сферу застосування різних форм і умов міжнародного співробітництва, дають змогу набути досвіду особистої участі у практиці світового ринку, вивчити його вимоги. У багатьох країнах створення таких зон сприяє розв'язанню специфічних завдань, характерних для цих країн. Проте в загальному випадку вони відіграють роль мостів, якими у країну надходять іноземний капітал і передові технології. Нині у світовому господарстві функціонує близько 500 зон різної спеціалізації, причому 235 з них - в економічно розвинених країнах. У США СЕЗ є у всіх штатах. У Західній Європі існує понад 90 вільних зон, в одній лише Великій Британії їх налічується 25.

Особливим різновидом вільних економічних зон є так звані офшорні зони. Офшорні зони (від англ. off shore - букв, поза берегом, поза територією) - це країни і території, що надають пільгові податкові, митні та інші умови функціонування юридичних осіб. У них створюються і функціонують так звані офшорні компанії, власниками яких є нерезиденти. Офшорні зони прийнято називати також офшорними центрами або податковими гаванями.

У загальному випадку регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється (мал. 59):

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Maл. 59. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності

♦ державою в особі відповідних органів у межах їх компетенції;

♦ недержавними органами управління економікою (товарними і фондовими біржами, торгово-промисловими палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координуючого типу);

♦ самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, укладених між ними.

Держава здійснює регулювання зовнішньоекономічної діяльності, використовуючи для цього різні методи, інакше кажучи, держава проводить певну зовнішньоекономічну політику, що відповідає ЇЇ інтересам у даний час.

В Україні зовнішньоекономічну політику формує Верховна Рада, яка ухвалює, змінює і скасовує закони, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності. Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо здійснення зовнішньоекономічної політики відповідно до прийнятих законів.

Існує досить велика кількість методів зовнішньоекономічного регулювання, які можна поділити на дві основні групи:

♦ тарифні;

♦ нетарифні.

Тарифне регулювання здійснюється за допомогою митних тарифів.

Митні тарифи - це перелік мит, якими оподатковуються товари при їх ввозі (імпорті) та вивозі (експорті). Мито являє собою податок, який стягується при перетині товаром митного кордону з того, хто цей товар ввозить або вивозить.

Мита бувають трьох видів:

♦ адвалорні, що стягуються у відсотках від вартості товару;

♦ специфічні, що стягуються у вигляді певної грошової суми з ваги, обсягу або штуки товару;

♦ змішані, що припускають одночасне стягування адвалорних і специфічних мит.

В Україні діє Єдиний митний тариф, що являє собою зведення ставок мит, які стягуються при імпорті товарів з-за кордону на митну територію України. У Митному тарифі ставки мита визначені у відсотках від митної вартості товарів. Мито, що підлягає сплаті, розраховується митним органом за ставками тарифу, що діє на день подачі митної декларації.

Нарахування мита на товари провалиться на базі їх митної вартості, яка являє собою ціну товару, що фактично сплачена або підлягає сплаті до моменту перетину митного кордону України. У митну вартість включається ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також фактичні витрати, не включені в рахунок-фактуру, на транспортування, завантаження, розвантаження, перевантаження і страхування товару до пункту перетинання митного кордону України.

Тарифи за розмірами ставок поділяються на три різновиди:

♦ преференційні ставки (включаючи звільнення від сплати мита) - застосовуються до товарів, які походять з країн, що входять разом з Україною до митних союзів або утворюють спеціальні зони;

♦ пільгові ставки - застосовуються до товарів, які походять з країн, що користуються в Україні режимом найбільшого сприяння;

♦ повні ставки - застосовуються до всіх інших товарів.

Мита підвищують вартість імпортних товарів на внутрішньому ринку і можуть використовуватися для захисту національних виробників аналогічних товарів.

Ставки мита не стабільні. Вони постійно змінюються залежно від насиченості внутрішнього ринку товарами, а також стану торгово-платіжного балансу країни. На окремі види товарів, наприклад сільськогосподарську продукцію, можуть вводитись також сезонні мита.

До нетарифних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносять:

♦ кількісні обмеження;

♦ фітосанітарний, ветеринарний та інші види санітарного й екологічного контролю;

♦ податки на імпорт і експорт;

♦ валютні обмеження;

♦ антидемпінгові мита;

♦ міжнародні торгові договори та угоди.

Кількісні обмеження містять у собі квотування і ліцензування.

Квоти (англ. quota - частка, норма видобутку) - це граничні обсяги певних товарів, що дозволено імпортувати (експортувати) на територію країни протягом певного терміну. Квоти бувають індивідуальними, що обмежують ввіз (вивіз) в одну конкретну країну; груповими, що встановлюють обсяг ввозу (вивозу) у певну групу країн, а також глобальними, коли імпорт (експорт) обмежується без позначення конкретних країн, на які це обмеження поширюється.

Ліцензії - це дозволи на імпорт (експорт) товарів протягом якогось періоду часу, що вилаються урядом або уповноваженим ним органом. Ліцензії бувають генеральні, що являють собою дозволи на імпортні (експортні) операції з певними товарами протягом усього терміну дії режиму ліцензування, та індивідуальні, що дозволяють одному суб'єкту підприємницької діяльності здійснення однієї експортної (імпортної) операції по одному товару, що ліцензується.

Встановлення санітарного контролю є заходом санітарної безпеки. У різних країнах існують переліки товарів, в основному продовольчого і культурно-побутового призначення, ввіз яких дозволяється лише за наявності відповідного сертифіката, що підтверджує їх санітарну та екологічну безпеку.

Податки на імпорт і експорт встановлюються понад мито і спрямовані на обмеження торгівлі товарами певних груп.

Валютні обмеження пов'язані, як правило, з одержанням дозволу на використання валюти для імпортних закупівель, з метою недопущення відтоку валютних коштів за кордон.

Держава може також вживати заходів з припинення недобросовісної конкуренції при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, зокрема у випадках демпінгу (від англ. dump - скидати), тобто продажу товарів по цінах нижче контрактних на міжнародних товарних ринках. У разі встановлення факту демпінгу до вітчизняних або іноземних підприємців може бути застосоване антидемпінгове мито.

Держава регулює зовнішньоекономічну діяльність також шляхом укладання різних торгових договорів і угод, у яких встановлюються принципи торговельних взаємовідносин з іноземними державами. За допомогою таких договорів можуть бути встановлені спеціальні режими, наприклад, режим найбільшого сприяння, що передбачає надання митних пільг, аж до повного звільнення товарів тієї або іншої країни від імпортних мит. У разі встановлення дискримінаційних заходів з боку якоїсь держави або здійснення нею недружніх дій, можуть застосовуватися відповідні заходи аж до повної або часткової заборони - ембарго (від ісп. embargo - накладення арешту, заборона) - на торгівлю з цією країною.

19.3. Зовнішньоекономічні контракти
19.4. Митний контроль
Глава 20. Криміногенне регулювання ринку
20.1. Загальні положення
20.2. Економічні злочини
20.3. Організована злочинність
20.4. Боротьба зі злочинністю