Ринок праці - Чернявська О.В. - 1.3. Особливості визначення об'єкту ринку праці

Протягом півтора століття ведуться дискусії про те, що є товаром на ринку - робоча сила чи праця [12, с. б]. Окремі автори вважають товаром на ринку праці трудові ресурси. Відповідно економічній літературі зустрічаються поняття "ринок робочої сили", "ринок праці", "ринок трудових ресурсів", наводяться різні аргументи щодо їх тотожності чи відмінності.

На нашу думку, дискусії породжуються тим, що при дослідженні ринку праці розглядається система відносин формування та використання об'єкту ринку праці, а дослідженню самого об'єкта приділяється замало уваги. Так, враховуючи трансформацію уявлень про роль і місце людини в економічному житті суспільства, розвиток категоріального апарату, що визначається використанням в різні часи таких економічних категорій, як робоча сила, трудові ресурси, трудовий потенціал, людський фактор та людський капітал [22, с. 7-20], вважаємо правомірним використання категорій "ринок робочої сили", "ринок трудових ресурсів" в досоціалістичний та соціалістичний період розвитку нашої країни відповідно. Категорія "ринок праці" є більш універсальною, бо характеризує відносини праці, і може бути використана незалежно від рівня розвитку об'єкта та умов праці. Так, категорія "ринок праці" різними вченими використовується для характеристики різних видів відносин праці, що відповідають різним рівням розвитку уявлень про роль і місце людини в економічному житті суспільства (табл. 1.1). Так, даючи визначення соціально орієнтованому ринку праці, Герасимчук В.І. підкреслює відповідність системи соціально-економічних відносин на ринку праці рівню розвитку продуктивних сил та прогресивних стандартів якості життя населення [18, с.17].

В умовах посткапіталістичного суспільства праця стає вільною і творчою, а вдосконалення і всебічний розвиток здібностей людини стають її основними потребами. Основною метою постіндустріального суспільства, на думку неоінституалізму, стане всебічний розвиток особистості [18, с.5]. Становлення та розвиток постіндустріального суспільства характеризується виникненням нового типу виробництва, в якому людина стає "носієм всезагальних продуктивних сил", постійному переході економіки товару через економіку грошей в економіку людських здібностей, "людський капітал", як сукупність професійно-кваліфікаційних навиків, знань, таланту індивідів, стає двигуном все більш різнобічного та все менш енергомісткого виробництва, перетворенням постіндустріальної господарчої діяльності в "економіку дорогої людини", бо успіх виробничої діяльності буде залежати від людей, яких прийдеться дорого та довго навчати [28, с. 9].

Тобто, об'єктом відносин праці виступає вже не робоча сила як "сукупність фізичних та духовних якостей, якими володіє організм і які пускаються нею в хід кожного разу, коли вона виробляє будь-які споживчі вартості" [92, с.6], а людський капітал, як "сукупність сформованих і розвинутих унаслідок інвестицій продуктивних сил, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають у їх власності, використовуються в економічній діяльності, сприяють зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливають на зростання доходів (заробітків) свого власника та національного доходу" [22, с. 11]. Якщо робоча сила поступово витісняється фізичним капіталом, то знання та інформаційні ресурси сьогодні замінюють фізичний капітал. Знання та інформаційні продукти стають найбільш важливим ресурсом сучасного виробництва [20, с.19]. В результаті стає неактуальним традиційний розподіл доходів між факторами виробництва: прибуток - капіталу, заробітна плата - праці, рента - землі. Згідно третьої світової теорії кожен фактор виробництва є необхідним і обов'язковим, вони є рівновагомими елементами виробничого процесу, кожен з них має рівне право на вироблений продукт. "Якщо виробничий процес здійснюється лише двома елементами, то кожен отримує половину виробленого продукту, якщо цих елементів три - кожному приходиться третя частина" [40, с. 71-72]. Формування трудового капіталу на ринку праці, що приносить прибуток, замість робочої сили, що отримує заробітну плату підтверджує і така теза третьої світової теорії: "Поворот сучасного суспільства від принципу найманої праці до принципу рівноправного партнерства невідворотній ... метою робочих страйків буде не підвищення заробітної плати, а допуск до розподілу виробленого продукту" [40, с. 88].

Таблиця 1.1. ВИЗНАЧЕННЯ РИНКУ ПРАЦІ ВІДПОВІДНО ДО УЯВЛЕНЬ ПРО МІСЦЕ І РОЛЬ ЛЮДИНИ В ЕКОНОМІЧНОМУ ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА

Категорія

Період активного використання у вітчизняній науці

Уявлення про місце

і роль людини в економічному житті

Причини виникнення

Визначення ринку праці, що відповідають даній категорії та уявленню про місце людини в економічному житті

1

2

3

4

5

Ринок праці - не системи суспільних відносин, пов'язаних з наймом і пропозицією робочої сили, тобто з її купівлею і продажем. В той же час ринок праці - це певний економічний простір, тобто сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці робочої сили, а також досить складний соціально-економічний механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками на відповідних умовах регулювання попиту та пропозиції специфічного товару "робоча сила" [94, с.10].

Робоча сила

XIX ст.

Людина як незалежний носій здібностей і рис, які можуть продуктивно використовуватись в процесі

Необхідність визначення і

Ринок праці - це сукупність соціально-трудових відносин між суб'єктами економіки з приводу формування обсягу, структури та співвідношення попиту та пропозиції робочої сили [1, с. 5].

- теперішній час

врахування особистого фактора виробництва

Ринок праці - це специфічний вид товарного ринку, змістом якого є купівля-продаж товару особливого роду - робочої сили або спроможності людини до праці [92, с. 234].

праці

Ринок праці - це складний соціальний інститут, де наймані працівники - робоча сила - вступають у специфічні відносини із споживачами робочої сили - підприємцями (роботодавцями) з приводу використання людської праці у процесі трудової діяльності [14, с. 7].

Ринок праці являє собою систему , в якій взаємодіють суб'єкти власності на фактори виробництва (засоби праці та робочу силу), формуючи обсяг, структуру і співвідношення пропозиції робочих місць та робочої сили, попиту на працівника та роботу по найму [24, с. 5].

"Ринок праці в соціально орієнтованій ринковій економіці можна визначити як систему соціально-економічних відносин, які складаються і регулюються у суспільстві щодо відтворення робочої сили, тобто її формування, використання, розподілу і перерозподілу" [19, с.10].

Ринок праці - це механізм (інститут), що поєднує, зводить разом продавців товару робоча сила (працівників) і покупців цього товару (роботодавців) [50, с. 77].

Ринок праці - важливіший елемент ринкової економіки, що являє собою механізм узгодження інтересів роботодавців та найманої робочої сили, що виявляється через: систему суспільних відносин з узгодженими інтересами роботодавців та найманої робочої сили; сукупність економічних відносин між попитом і пропозицією робочої сили; місце перетину різних економічних і соціальних інтересів і функцій, позицій підприємства, поле взаємовідносин окремого підприємства і його співробітників, тобто потенційних або фактичних робітників, що думають про перехід на нове місце в межах фірми [5, с. 5].

Ринок праці - це органічна сфера ринкової економіки, що виконує функцію опосередкування через купівлю-продаж робочої сили, з'єднання матеріальних і людського факторів виробництва, підтримки їх збалансованості в умовах існування різних форм власності на засоби виробництва і пріоритетного права громадян на розпорядження своєю робочої силою та здібностями. РП можна охарактеризувати як систему відносин, що формуються на вартісній основі між роботодавцями - власниками засобів виробництва і найманими працівниками - власниками робочої сили - з приводу задоволення попиту перших на працю як підприємців та потреби других в роботі по найму як джерелу засобів існування[53, с.4-5].

Ринок праці - система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили, що базується на економічних законах попиту і пропозиції, конкуренції, грошового обігу. Економічно прийнятим і рівнозначним слід вважати використання двох термінологічних словосполучень - "ринок робочої сили" й "ринок праці", оскільки вони тісно поєднані та взаємно доповнюються. При цьому товаром на них є робоча сила [66, с.97].

Ринок праці - система економічних механізмів, норм та інститутів, які забезпечують відтворення робочої сили та її використання [3, с.275].

Ринок праці - це сфера контактів продавців і покупців трудових послуг. На ньому протистоять один одному ті, що хоче працювати (як зайняті так і безробітні), та ті, хто наймає робітників для виробництва товарів та послуг [51, с. 121].

Ринок праці - сукупність суспільних відносин, які регулюють рух робочої сили, використовуючи певні економічні, соціальні та організаційні засоби "...ринок праці як щось єдине - є абстракція. В дійсності існує значна кількість дуже диференційованих ринків праці... Окремі ринки праці диференційовані за фахом, за регіонами, рівнем кваліфікації, секторами та сферами економіки... Окремі сфери і сегменти ринку праці зв'язані один з одним - тісно або слабо - через перехресну цінову еластичність" [ 104, с. 51 ].

Необхідність вимірювання показників відтворення робочої сили в умовах централізованого управління та обов'язковості

Ринок праці - це специфічна форма розподілу та використання трудових ресурсів, притаманна ринковій економіці. Він являє собою одну із форм включення робочої сили в процес виробництва, включення індивідуальної праці в сукупну суспільну. Розподіл і включення до праці робочої сили відбувається через ринковий механізм: взаємодію попиту і пропозиції праці, вільну ціну на нього, конкуренцію [41, с.65].

Трудові ресурси

20-ті роки XX ст. - теперішній час

Людина як пасивний об'єкт зовнішнього управління, планово-облікова одиниця

Ринок робочої сили є "одним із головних елементів товарно-ринкового господарства і однією із основ демократичного строю суспільства", що являє собою "захищену законом сукупність рівноправних соціально-економічних відносин і зв'язків, що існують між приватними та державними роботодавцями з одного боку і працездатним населенням - з іншого, які ефективно в цілому забезпечують задоволення життєвих інтересів обох сторін в процесі відтворення і розвитку народного господарства" [11, с.96]. Ототожнює ринок робочої сили та ринок праці [11, с.96-97].

праці

РП - це специфічний механізм розподілу і перерозподілу працездатного населення по сферам і галузям господарства, видам і формам діяльності, переливу робітників внутрі і між підприємствами по критерію ефективності у відповідності із структурою суспільних потреб та інтересами капіталу у самозростанні, специфіка якого полягає в тому, що він заснований на вартісних принципах узгодження якісно різних інтересів роботодавця та найманого працівника [53, с.4].

Трудовий потенціал

70-80-ті роки XX ст. - теперішній час

Людина як суб'єкт, що характеризується своїми потребами й інтересами у сфері праці

Необхідність активізації й ефективного використання можливостей, пов'язаних з особистим фактором

На практиці ринок праці являє собою історично сформований, заснований на вартісних відносинах та конкуренції специфічний механізм формування, руху та використання трудового потенціалу суспільства, що забезпечує відтворення робочої сили, її ефективне функціонування і зайнятість населення. Основними елементами цього механізму є вартість і ціна робочої сили, попит та пропозиція, кон'єктура та конкуренція (між роботодавцями за робочу силу більш високої якості, між роботоотримувачами за робочі місця, між роботодавцями та найманими працівниками за встановлення розміру заробітної плати, умов праці та ін.)[1, с. 5].

Людський

фактор

Кінець 80-х років XX ст. - теперішній час

Людина - головна рушійна сила суспільного виробництва, фактор підвищення його ефективності

Суспільно-економічні умови, необхідність підвищення віддачі особистого фактора

Організований ринок робочої сили - сфера прояву інтересів і задоволення прав працюючих: на забезпечення робочого місця і оплату праці у відповідності з кількістю, якістю та кваліфікацією, вартістю відтворення його робочої сили, співвідношення попиту та пропозиції, а також соціальну захищеність, професійну перепідготовку і територіально-галузеве переміщення в разі тимчасової незайнятості, виходячи із економічного потенціалу та законодавчих норм держави [107, с.42].

Ринок праці є виразом конкретних систем суспільної організації найманої праці в умовах товарно-грошових відносин, який забезпечує функціонування ринкової економіки на основі дії закону попиту і пропозиції [14, с. 7]. Поняття "ринок праці" та "ринок робочої сили" вважають рівнозначними [14, с. 11].

Ринок праці - це сукупність економічних відносин, форм і методів погодження та регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців (підприємств, що проводять організацію, використання та оплату осіб, які працюють за наймом). Основними економічними важелями його механізму є попит, пропозиція і ціна (заробітна плата) [4, с. 20].

Ринок праці не зводиться до відносин "безробітні - вакансії", а включає всю сферу найманої праці... Об'єктом політики на ринку праці має бути широкий спектр відносин праці, що включають проблеми оплати, умов праці, обсягу та інтенсивності роботи, стабілізації зайнятості на підприємствах, трудової мотивації, забезпечення гнучкості ринку праці, підготовки та перепідготовки робочої сили [51, с. 121].

Ринок праці представляє собою соціально-економічний механізм, або сукупність соціально-економічних відносин з приводу поєднання робочої сили та робочих місць на підставі взаємовигідності та доцільності. РП відображає усі головні риси ринкової системи загалом. Соціальний механізм дії ринку праці полягає в тому, що на ньому відбувається реалізація права робітників на працю, самореалізацію, творчий розвиток особистості [46, с.16].

Людський капітал

Початок 90-х років XX ст. - теперішній час

Людина - об'єкт найефективніших вкладень і суб'єкт, що перетворює їх на продуктивні здібності та реалізації їх у виробництві

НТП, визнання інтегральної цінності людини і продуктивного характеру інвестицій в економіку людини

РП - сфера формування попиту та пропозиції на робочу силу, де остання виступає товаром, має ціну і через ринок праці здійснюється її продажна певний термін [56, с.7]. Люди пропонують свій капітал - робочу силу, а суспільство надає можливість отримати засоби для життєдіяльності та задоволення потреб індивідів [56, с.40].

Визначаючи об'єкт ринку праці, слід враховувати, що людський капітал включає сукупність як виробничих, так і загальнолюдських навиків, знань, спроможностей, "якими володіє людина, які їй належать та невіддільні від неї, тобто злиті з живою людською особистістю і практично використовуються нею у повсякденному житті" [9, с. 55]. Якщо навики та знання примножуються - "капіталізуються" в процесі їх використання, то такий елемент людського капіталу як, наприклад, здоров'я людини, поступово втрачається. І постає питання охорони здоров'я та безпеки життєдіяльності. Крім того, на ринку праці реалізуються не всі активи людського капіталу, а лише ті, що використовуються у виробничому процесі. Такі активи, як моральні цінності, знання, що використовуються у повсякденному житті, але не приносять доходу, на ринок праці не виносяться. Отже, на ринку праці реалізується та частина людського капіталу, що використовується у процесі виробництва та приносить додаткову вартість, тобто, "трудовий капітал". Трудовий капітал є реалізованим трудовим потенціалом, тобто сукупності використовуваних факторів праці, підприємницького хисту, використовуваної інформації у формі отриманих знань, досвіду, поточної інформації, що приносять індивіду додаткову вартість у вигляді заробітної плати, відсотків та прибутку.

Процес трансформації праці в трудовий капітал

Рис. 1.1. Процес трансформації праці в трудовий капітал

Чому додаткову вартість? Тому що отримання знань, підтримка життєдіяльності людини, використання підприємницького хисту потребує капіталовкладень. І тільки тоді праця приносить додаткову вартість, коли доходи від неї вищі вартості простого відтворення робочої сили. Одним із методів визначення вартості простого відтворення робочої сили може бути її розрахунок на рівні 2-3 прожиткових мінімумів (людина утримує себе і одну дитину, допомагає одному з батьків). Якщо людина за свою працю отримує дохід менший вартості простого відтворення робочої сили, вона не може повною мірою задовольнити навіть свої поточні потреби, її робоча сила зношується. Тільки при перевищенні трудового доходу вартості простого відтворення робочої сили відбувається капіталізація праці, тобто праця перетворюється на вартість, що приносить додаткову вартість.

Відношенням трудового доходу (ТД) до вартості простого відтворення робочої сили (ВРС) можна визначити рівень капіталізації індивідуальної праці (Ркіп):

Відношення загального трудового доходу працівників підприємства до загального обсягу вартості простого відтворення робочої сили працівників підприємства визначатиме рівень капіталізації праці підприємства (Ркпп):

де п - кількість працівників підприємства.

Рівень капіталізації праці на рівні галузі, населеного пункту, регіону, країни (Ркпгі РкпнПі РкпРі Ркпк) можна визначати відношенням загальних трудових доходів зайнятого населення галузі, населеного пункту, регіону, країни до загальної вартості простого відтворення його робочої сили. Тобто, у фомулі 1.2 п буде визначати кількість зайнятих галузі, населеного пункту, регіону, країни відповідно.

Крім рівня капіталізації праці на рівні підприємства, галузі, населеного пункту, регіону, країни може визначатися відносна ємність ринку капіталізованої праці (ВЄркп) - відношення кількості зайнятих, що мають Ркіп>100% (З ркіп>1оо%) до загальної кількості зайнятих підприємства, галузі, населеного пункту, регіону, країни (3):

Крім того, для повноти аналізу на рівні населеного пункту, регіону, країни може визначатись відносна ємність ринку капіталізованої праці економічно активного населення (ВЄ1^), відносна ємність ринку капіталізованої праці дорослого населення (ВЄ^Іш) та відносна ємність ринку капіталізованої праці населення (ВЄ"Ш ) населеного пункту, регіону, країни:

де ЕАН - кількість економічно активного населення населеного пункту, регіону, країни; ДН - кількість дорослого населення населеного пункту, регіону, країни; Н - кількість населення населеного пункту, регіону, країни.

Людина може капіталізувати свою працю на двох видах ринків: ринку самостійної зайнятості (самозайняті) та на ринку найманої праці (наймані працівники). Відповідно окремо можна визначати відносну ємність ринку капіталізованої праці самозайнятих (ВЄРКпс) та відносну ємність ринку капіталізованої найманої праці (ВЄРКнп):

де СЗ - кількість самозайнятих, НП - кількість найманих працівників.

Відповідно можна окремо визначити рівень капіталізації праці самозайнятих (Ркпс) та рівень капіталізації найманої праці (Ркнп). При цьому у формулі 1.2 n буде визначати кількість самозайнятих та кількість найманих працівників населеного пункту, регіону, країни відповідно. В чисельнику формули буде підраховуватись загальний обсяг трудових доходів само зайнятих та найманих працівників відповідно.

Тобто, ринок праці можна визначити як систему соціально-економічних відносин формування та реалізації трудового потенціалу населення у вигляді самостійної зайнятості чи на умовах найму, метою яких є забезпечення максимального рівня капіталізації праці та відносної ємності ринку капіталізованої праці економічно активного населення населеного пункту, регіону, країни. Принциповим у такому визначенні є те, що: трудовий потенціал може бути використаний на двох сегментах ринку праці (ринку самостійної зайнятості та ринку найманої праці); реалізований трудовий потенціал на ринку праці не завжди приносить додаткову вартість, а отже, стає трудовим капіталом (рис.1.2); метою регулювання ринку праці є максимізація рівня капіталізації праці та відносної ємності ринку капіталізованої праці економічно активного населення; трудовий капітал формується не лише на основі такого фактора виробництва, як праця, а включає в себе такі фактори як підприємницький хист та інформація (рис. 1.1).

1.4. Структура ринку праці, його елементи
1.5. Класифікація та сегментація ринку праці
1.6. Ринок праці як складова ринкової системи
1.7. Функції ринку праці та необхідність його регулювання
Тема 2. Механізм саморегулювання ринку праці
2.1. Теоретичні основи саморегулювання ринку праці
2.2. Регулююча роль попиту та пропозиції на конкурентному ринку праці
2.3. Закони Хікса-Маршала. Перехресна еластичність попиту на працю
2.4. Класичні моделі ринку праці та особливості їх саморегулювання
Моделі ринку праці за участю на ньому профспілок
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru