Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. -
Перехід від усуспільнених форм нагромадження капіталу до індивідуалізованих

Приватнокапіталістична форма нагромадження запроваджується в перехідній економіці з метою розв'язання найважливішої проблеми економічного розвитку - забезпечення економічного зростання за рахунок розвитку нових конкурентоспроможних виробництв, що створюються за активної інвестиційної підтримки.

Економічна філософія західного лібералізму головними чинниками процесу нагромадження вважає, за М. Вебером: заощадливість: працелюбність: ініціативність.

Саме вони дають поштовх до розвитку виробництва за рахунок підвищення рівня його капіталізації. В Україні нагромадження приватного капіталу досі пов'язане здебільшого не з капіталізацією доходів, а з приватизацією. Основні риси приватизації в Україні:

посередництво;

нелегітимне й нерідко незаконне привласнення:

пряме розкрадання, штучне заниження вартості майна, що приватизується;

номенклатурний контроль і участь, у тому числі опосередкована, номенклатури у привласненні;

відсутність контролю з боку суспільства й держави за процесом привласнення;

диференціація доходів від власності, яка не відповідає структурі розподілі власності.

Як бачимо з табл. 1, у результаті приватизаційних процесів, що відбулися в Україні протягом останніх років, у володінні основним капіталом державна власність уже не панує. За підсумками 1999 р., у державній власності перебувало близько 54 % основних фондів, разом з тим у власності приватних підприємств — лише 2.2 %. у колективній власності — 44,1 %. При цьому в розпорядженні іноземних власників було всього 0,1 % основних фондів.

Результативність діяльності підприємств різних форм власності, насамперед фінансова, досить-таки різниться. Комунальні підприємства на 1 % основних фондів мали 0.75 % прибутку від реалізації, в той час як державні підприємства — 1,26 %. Для приватних підприємств цей показник дорівнює 0,44 %, а для підприємств іноземних власників — 19.3 %.

Наведені дані свідчать про те, що найбільшу віддачу на капітал за прибутком мали підприємства іноземних власників. Далі йдуть державні, за ними колективні і на передостанньому місці приватні. Зауважимо, що реальність такої картини доволі сумнівна: приватні та колективні підприємства явно приховують свої прибутки, і це не може залишитися поза увагою держави в майбутньому.

Звернімося тепер до аналізу структури розподілу доходів від власності за системою національних рахунків (СНР) України. Тут узагалі, як свідчать дані табл. 1, склалася парадоксальна картина. Найбільша питома вага доходів від власності припадає на фінансові корпорації. Але найвражаючим є те. що іноземні власники, володіючи всього 0.11 % основних фондів, отримували, наприклад, у 1998 р. майже 24% доходів від власності. Коефіцієнт ефективності основного капіталу для іноземних власників становив 217,5 % на 1 % основних фондів. Водночас у секторі загальнодержавного управління (ЗДУ) цей показник дорівнював 0.046 %, тобто 0.0002 % показника іноземних власників. Це непорівнянні результати. Причини — безгосподарність у державному секторі, прерогативи іноземних власників, що дають їм можливість отримувати надприбутки від власності на території України, і багато чого іншого.

На сьогодні ситуація, що склалася у сфері отримання доходів від власності, і механізми, що її регулюють, є вкрай незадовільними. Нагальність змін у цій сфері стає особливо очевидною, якщо врахувати ще і те, як суб'єкти господарювання турбуються про нагромадження своїх капіталів. З тієї ж табл. 1 ми бачимо, що за структурою капіталовкладень підприємства колективної власності і держава та державні підприємства мають величину питомої ваги капіталовкладень, порівнянну зі структурою основного капіталу, що їм належить. Приватні підприємства найпослідовніше нагромаджують капітал, хоча величина їхніх капіталовкладень становить лише 7,6 % їх загальної суми. При цьому на підприємства іноземних власників у структурі капітальних вкладень припадає всього 0.6—0.8 %. в той час як їхні доходи від власності становлять 2,6 %, а прибуток — понад 2,1 %. Це свідчить про те, що іноземні власники дбають не про нагромадження основного капіталу, а про його експлуатацію і вивіз прибутків. За абсолютними показниками доходи від

Таблиця 1

Окремі показники ресурсною потенціалу та дохідності підприємств України

за видами власності

Показник

1995

1998

1999

Млн. грн

%

Млн. грн

%

Млн. грн

%

Основні фонди, всього

в тому числі:

колективної власності

приватної власності

державної власності

іноземних власників

10 865 152

3 900672

219 985

6733 832

10 663

100

35,90 2.02 61.98 0.1

841 351

371051 18512

450872 916

100

44.10 2.20 53.59 0.11

848 000

373983.3 18658.3 454.435.1 923.23

100

44.10* 2.20*

53.59* 0.11*

Прибуток (прибуток від реалізації продукції беї банків та малих підприємств), усього

в тому числі:

колективних підприємств

приватних підприємств

державних підприємств

комунальних підприємств

підприємств іноземних власників

1 474 704

805 713

344

638 548

24 969

362

100

54.64 0.02

43.30 1.69

0.02

10 879.8

5675.3 143.7 5064.8

-124.8

120.8

100

52.16 1.32

46.55

-1.15

1.11

16 391,7

5420.8 159.9

110.85

-621.5

347.5

100

33.07 0.98

67.63

-3.79

2.12

Доходи від власності за СНР України, всього одержано

в тому числі:

нефінансовими корпораціями фінансовими корпораціями

сектором ЗДУ

домашніми господарствами

НКО, що обслуговують домашні господарства

іноземними власниками

450 575

32 075

272951

7803

47 972

0

89 774

100

7.12 60.58

1.73 10.65

0

19,92

9805

692

4409

211

2140

7

2346

100

7.06 44.97

2.15 21.83

0.07

23.93

-

-

Капіталовкладення (інвестиції в основний капітал у фактичних цінах), усього

в тому числі:

колективних підприємств

приватних підприємств

держави та державних підприємств

підприємств іноземних власників

16 097

4994

913

10185

5

100

31.02 5,67

63.27

0.03

13 958

6487

1117

4266

88

100

46.48 8.00

30.56

0.63

14 798,6

6275.5 1119.1

7282.8

121.2

100

42.41

7.56

49.21

0.82

Капіталовкладення (інвестиції в основний капітал у порівнянних цінах), усього

в тому числі:

колективних підприємств

приватних підприємств

держави та державних підприємств

підприємств іноземних власників

16 097

499

4 913

10 185

5

100

31.02 5.67

63.27

0.03

12 151

5552

1057

5466

76

100

45.69 8.70

44.98

0.63

12 503

5652

1039

5728

84

100

45.21 8.31

45.81

0,67

Обсяги промислової продукції,

всього

в тому числі за формами власності**:

колективних підприємств

приватних підприємств

державних підприємств

підприємств іноземних власників

58 824

28 588.46

0

30 235.54

0

100

48.6

0

51.5

0

82 889

57359.19 165.778 25 281.15

82.889

100

69,2 0.2 30.5

0.1

107 100

75077.1 214.2

31380.3

428.4

100

70.1

0.2

29.3

0.4

Обсяги платних послуг, усього

в тому числі:

колективних підприємств

приватних підприємств

держави та державних підприємств

підприємств іноземних власників

3704,1

819.9

15.8

2863.8

4.6

100

22.13 0.43

77.31

0.12

9845.4

3134,2

62

6643.3

5.9

100

31.83 0.63

67.48

0.06

11 625,2

3428

91.3

8092.1

13.8

100

29.49 0.79

69.61

0.12

власності перевищували обсяги капіталовкладень у 2,9 рази за підсумками 1998 р. Прибутки підприємств іноземних власників перевищували капіталовкладення теж у 2.9 раза. Водночас цей показник для підприємств державної форми власності — всього 1.5 раза. Таким є ставлення до нагромадження основного капіталу в Україні. А якщо врахувати, що нам протягом найближчих 10 років необхідно реконструювати й замінити майже 2/3 основного капіталу.

що перебуває в експлуатації, то слід не тільки переглянути політику розподілу доходів від капіталу та використання прибутків за суб'єктами господарювання, а принципово змінити підходи до формування фінансових ресурсів капіталовкладень в Україні. Важливо при цьому в подальшому не збільшувати витрати на обслуговування державних боргів таким чином, щоб вони перевищували динаміку збільшення внутрішнього валового продукту. Адже борговий характер фінансової стабілізації вже призвів до того, що валові витрати на обслуговування внутрішніх і зовнішніх боргів наблизилися за обсягом до капіталовкладень.

Крім того, слід мати на увазі, що з нагромадженням основного капіталу пов'язана одна досить важлива суспільна проблема. Капітал, особливо великий, часто є "морально нелегітимним", тобто нагромаджується всупереч суспільним цінностям і моралі. Зрозуміло, що це створює суспільну суперечність між більшістю громадян і тими, хто здійснює або підтримує нагромадження, проваджуване хай за законними, але за морально нелегітимними правилами. Дехто вважає ситуацію нормальною, мовляв, первісне нагромадження капіталу ніколи не було легітимним. Дехто посилається на закони раціоналізації життя, що ґрунтуються на егоїзмі. Як зазначає В. Кутирьов, саме егоїзм вільно задовольняє свої потреби в умовах споживчої експансії, що притаманна лібералізму. Багато дослідників указують на загальносвітову тенденцію витіснення цінностей гуманізму власне технологіями такого характеру. Та навіть такий апологет лібералізму й ринкових відносин, як Ф. Гайєк, виступає проти "техногенного тоталітаризму", який породжується тим. що людина, вивільнившися від тоталітарних догм, вимушено стає на шлях боротьби за успіх. Політичні або корпоративні інтереси часто відтісняють на задній план цивілізаційні аспекти. В сучасних цивілізованих країнах проблеми якоюсь мірою вирішуються завдяки історично усталеним противагам, що реалізуються через діяльність громадських інститутів і підтримують гуманістичні підвалини суспільства, аби воно не перетворилося на техносоціальне чи, ще гірше, на хаотичне й кримінальне.

Проте навіть в умовах західних демократій є загроза того, що "технічний соціалізм" призведе до вихолощування суспільного життя. Саме тому і пропонується поєднання технократичних і духовних начал (Дж. Сорос). У наших же умовах ця проблема є ще складнішою. Оскільки значні маси населення віддають пріоритет моральним цінностям на противагу раціоналізмові, то на шляху подальшого становлення нової економіки слід іти не через поглиблення суперечностей у суспільстві й підтримку морально нелегітимного капіталу, а через утвердження гуманістичних начал на противагу технократичним поглядам на суспільство.

Та в жодному разі не йдеться про необхідність загальмувати процес нагромадження капіталу, як це інколи пропонується. Завдання полягає в тому, щоб у подальшому, у процесі забезпечення власне економічного розвитку, нагромадження капіталу, що є однією з визначальних складових цього розвитку, відбувалося і за умови подальшого розвитку й ефективної діяльності інституту приватної власності, і за умови капіталізації доходів, забезпечуваних нагромадженням капіталу за інтенсифікації інвестиційної діяльності. Державна економічна політика має спрямовуватися на поліпшення умов функціонування приватизованих підприємств: підвищення легалізації економічної діяльності: послаблення протекціоністської політики стосовно державних підприємств; сприяння ефективній реструктуризації приватизованих підприємств; пільгове кредитування та оподаткування насамперед сільськогосподарських підприємств; сприяння розвиткові відкритих акціонерних товариств та концентрації капіталу в руках ефективних власників: досягнення підвищення корпоративної відповідальності й дотримання керівниками акціонерних товариств статутних норм; забезпечення захисту прав рядових акціонерів, а також прозорості діяльності акціонерних товариств.

Процес створення нових організаційно-правових форм господарювання, зокрема корпоративного сектора, біржових та позабіржових ринків корпоративних цінних паперів, а також прошарку підприємців як складової середнього класу, дуже болісний. Лише з переходом до грошової приватизації організація процесу приватизації поліпшилася.

Нова програма приватизації, без жодних сумнівів, є суттєвим кроком уперед. Приватизація стратегічних підприємств і монополістів орієнтована на промислових інвесторів.

Нинішні умови господарювання позбавляють сенсу малі вкладення капіталу в господарські товариства. Більше того, навіть крупний інвестор-інсайдер почуває себе в корпоративній системі настільки непевно, що намагається зміцнити своє становище власника будь-якими доступними засобами (навіть незаконними) — від отримання абсолютного контрольного пакета в статутному капіталі товариства до вимивання його активів через цілеспрямований менеджмент і приведення підприємства до банкрутства.

У цьому відношенні показовою є іноземна присутність в Україні на основі прямого інвестування. Адже відомо, що лише великі транснаціональні компанії можуть дозволити собі ризик вкладень в українську економіку завдяки широкій географічній диверсифікації їхнього бізнесу.

Отже, вкрай важливим є упорядкування на законодавчому рівні корпоративних відносин та уважне ставлення до таких важелів переділу власності, як перегляд результатів інвестиційних конкурсів, банкрутство, реприватизація тощо.

За умов зростання інвестиційного глобалізму та його впливу на розвиток економік перехідного типу, зокрема економіки України, особливого значення набуває механізм реалізації державної інвестиційної політики, яка має протекціонувати національні інтереси через реалізацію стратегії спільного використання інвестицій та проведення відповідної політики інституційних трансформацій. Це в цілому коригує напрями інвестиційно-інтеграційного процесу країни та включення в процес міжнародної інвестиційної діяльності економічних суб'єктів України. Останні є як суб'єктами підприємницької й господарської діяльності України, так і суб'єктами міжнародного інвестиційного процесу, які працюють у правовому полі України. Відповідно економічні суб'єкти України підпадають під дію міжнародного інвестиційного права і господарського законодавства України одночасно.

Саме тому підготовці організаційно-управлінських рішень із питань розвитку та регулювання потоків капіталу з іноземними інвестиціями має передувати певна система (програма дій) організаційно-економічних та юридичних стимулів, обмежень (стримувань) та противаг, побудована за принципом зворотного та системно-функціонального зв'язку з урахуванням генези відповідних міжнародно-правових норм на світовому ринку капіталів. Такий підхід має застосовуватися не тільки урядом при ухваленні рішень щодо використання експортних потоків капіталу в національну економіку в цілому, а й міністерствами та відомствами щодо відповідних галузей, а також на рівні підприємств (фірм) стосовно інвестиційних проектів із використанням іноземного капіталу. Хибне регулювання зазначеного процесу призведе до інвестиційної інтервенції чи інвестиційної експансії" яка може спричинити поглинення національних галузей міжнародними потоками капіталу. Запобігти цьому можуть організаційно-управлінські рішення в цій сфері, спрямовані на забезпечення взаємовигідної взаємодії іноземних і національних суб'єктів інвестиційно-інтеграційного процесу. Така взаємодія передбачає: а) персоніфікацію прибутку; б) розмежування прав власності: в) майнову відповідальність. Інвестиційна взаємодія дає можливість економічним суб'єктам України переходити з позиції споживача іноземного капіталу в інвестиційно-інтеграційному процесі на позицію партнера, протекціонуючи, таким чином, національні економічні інтереси.

Важливою умовою активізації інвестиційної діяльності в країні є забезпечення правового механізму реалізації інтересів інвесторів та їхніх прав щодо управління акціонерними товариствами. Адже передбачена чинним законодавством норма про переважне право акціонерів на придбання акцій нових емісій не має відповідного законодавчого механізму своєї реалізації. Це призводить до численних конфліктів між акціонерами (власниками), між менеджерами підприємств і власниками, тягне за собою ігнорування інтересів дрібних акціонерів. Ці проблеми міг би зняти новий закон про акціонерні товариства, проект якого вже котрий рік і в черговому варіанті перебуває в стінах Верховної Ради України.

Одним із напрямів промислово-інноваційної політики є розвиток різних форм управління, таких як холдинги, фінансово-промислові групи, ТНК. Ці форми довели свою ефективність та конкурентоспроможність на світовому рівні. Але оскільки до базових галузей промисловості України іноземний інвестор, скажімо так. не дуже поспішає, то залишається сподіватися в основному на власні сили. Тому дуже важливо створити з нових інституційних форм, із наявних ресурсів інвестування ефективний плацдарм для розвитку власного виробничого потенціалу. До власних ресурсів, які досі не використовуються для розширення нагромадження капіталу, належать заощадження населення та амортизаційні ресурси.

Стосовно стану справ із залученням грошових коштів населення до інвестування вже неодноразово висловлювалося достатньо пропозицій. Тому звернімося до проблем амортизаційної політики в Україні, оскільки ми стоїмо на порозі прийняття державних рішень, які можуть надовго обмежити можливості використання амортизації як інвестиційного ресурсу.

У 1999—2000 рр. Інститутом економічного прогнозування НАН України спільно з Міністерством економіки України розроблено Концепцію амортизаційної політики, що є програмою її реформування в напрямі стимулювання інвестиційних надходжень в економіку (відповідно до Указу Президента України від 18 серпня 1999 р. "Про основні напрямки інвестиційної політики на 1999—2001 роки").

Активізація інвестиційної діяльності вимагає широкого спектра стимулювальних заходів, але роль амортизаційної системи у вирішенні цього завдання с найважливішою. Амортизація становить не просто джерело фінансування переважної частини капіталовкладень, а механізм" що забезпечує систематичний обіг основного капіталу, його ефективне відшкодування та відновлення на вищій техніко-технологічній основі. Якщо цей механізм не спрацьовує, будь-які інвестиції відіграють роль разових підживлень і в масі своїй проїдаються. Саме така ситуація склалася на сьогодні в нашій економіці.

Чинний порядок, що регламентує нарахування та використання амортизаційних коштів підприємств, є незадовільним із низки причин.

1. Він є часткою податкового законодавства, має жорстко детерміновані параметри, не враховує належним чином фінансово-матеріальні можливості та потреби підприємств, не сприяє оптимізації останніх і через це не стимулює інвестування.

2. Не створює передумов для зростання амортизаційних відрахувань у цілому. Лінійна норма амортизаційних відрахувань, що в 1990 р. становила в середньому 4.3 % повної балансової вартості основних засобів, у 2000 р. в реальному обчисленні знизилася до 2,6 %. Абсолютна більшість підприємств не здійснює великих інвестицій, затверджена для них законом нелінійна схема діє як регресивна, оскільки база нарахування амортизації та вона сама вимушено скорочуються. При застосуванні ж лінійної схеми такі підприємства підтримували б фонд відшкодування на постійному рівні.

3. Не стимулює інвестиційного використання амортизаційних коштів. За даними Державної податкової адміністрації, у середньому 40 % амортизаційних ресурсів використовуються не за призначенням. Це підтверджується розрахунками Міністерства економіки (див. табл. 2).

Як видно з табл. 2. у 2000 р. 45.1 % (10.1 млрд грн) нарахованих амортизаційних сум не використано за призначенням* За умови пільгового використання амортизації в повному обсязі потенційні капіталовкладення могли б скласти 29.7 млрд грн. що на 51,5 % перевищує фактичну суму.

Нецільове використання амортизації (хоча і в меншій пропорції— 36,2 % обсягу нарахованої, або 8.8 млрд грн) передбачене й прогнозом на 2001 р. У разі цільового використання цієї частини нарахувань потенційні капіталовкладення в економіку України могли б прогнозуватися в обсязі 33,6 млрд грн, або на 35,5 % вище від реально очікуваної суми.

Таблиця 2

Потенційні можливості збільшення капіталовкладень за рахунок цільового використання амортизаційних відрахувань у повному обсязі

Показник

2000 р. (очікуваний результат)

2001 р. (прогноз)

Обсяг капітальних вкладень за рахунок усіх джерел фінансування, млрд грн

19,6

24.8

Частка власних капіталів підприємств та організацій у капіталовкладеннях. %

69.8

69.8

Частка амортизаційних відрахувань в обсязі інвестованих власних коштів підприємств та організацій. %

90.0

90.0

Обсяг амортизаційних відрахувань у складі капіталовкладень, млрд грн

12.3

15.3

Нараховано амортизаційних відрахувань, млрд грн

22.4

24,3

Обсязі амортизаційних відрахувань, використаних не за призначенням, млрд грн

10.1

8.8

Частка амортизаційних відрахувань, використаних

не за призначенням, в обсязі нарахованих амортизаційних

відрахувань, %

45.1

36.2

Умовний обсяг капіталовкладень (за умови, що нараховані амортизаційні відрахування повністю використані за призначенням) млрд грн

у % до фактичного обсягу капіталовкладень

29,7

151.5

33.6

135.5

4. Податкові пільги, пов'язані з нарахуванням нелінійної (прискореної) амортизації й задумані як стимул для інвестування, обертаються на безпосередні збитки для бюджету — ефект у формі інвестицій недостатній. Так, невикористана амортизація 2000 р. призводить до втрати з бюджету приблизно 2 млрд грн, аналогічна втрата, що прогнозується на 2001 p.. дорівнює 2,6 млрд грн.

5. Чинний порядок нарахування амортизації є суперечливим: з одного боку, він змушує до нарахування нелінійної (прискореної) амортизації, з іншого — намагається зменшити тиск цієї амортизації на витрати підприємств (знижуючий коефіцієнт 0,8). У 2001 р. цей коефіцієнт передбачено скасувати, що зменшить вільну частину прибутку підприємств на 14,8 %. З урахуванням збільшення амортизаційних сум фінансові результати підприємств погіршуються лише на 2 %. і це знову-таки вказує лише на те, що й надалі амортизація не буде використовуватися за призначенням.

б. Нарахування амортизації за примусово-прискореною схемою ускладнює оцінку економічної діяльності підприємств, знижує достовірність бухгалтерських балансів, утруднює залучення інвесторів. Формується викривлена картина економіки, і з'ясувати реальний стан речей буде чим далі, тим сутужніше — і не тільки на рівні підприємств. Макроекономічні оцінки, пов'язані з визначенням обсягів споживання основного капіталу, частки цього споживання у дохідній структурі ВВП, а також частки валового нагромадження у витратній структурі ВВП, тепер не мають надійної методології обліку й визначаються розрахунково. Звідси неминуча невпевненість при посиланні на статистичні дані.

Зваживши на міжнародний досвід і реалії вітчизняної економіки, в основу концепції амортизаційної політики ми покладали розмежування амортизації на так звану економічну (бухгалтерську), що застосовується при розрахунку економічних показників та складанні бухгалтерських звітів, і податкову, що використовується при складанні податкових звітів.

Економічна амортизація як така, що більше відповідає реальним параметрам споживання основного капіталу, буде віднесена на витрати підприємства. Податкова амортизація відбиває бажані строки списання основного капіталу, вона може суттєво перевищувати економічну і впливає тільки на зменшення оподатковуваної частини прибутку підприємств, не торкаючись інших економічних показників. Оскільки скорочення оподатковуваної частини прибутку є податковою пільгою, суми амортизації, що показуються в податковій декларації й перевищують розмір амортизації, нарахованої за лінійною схемою на рівні мінімальної межі встановленого нормативу, мають відповідати сумам, що інвестувалися підприємством у звітному податковому році.

Метод амортизації обирається самим підприємством. Норми амортизації розраховуються централізовано для основних категорій основного капіталу (10—12 позицій), виходячи з об'єктивних економічних умов. Підприємства використовують їх не на жорстко директивній, а на індикативній основі: конкретні нормативи можуть коливатися навколо середньовстановленого значення та за згодою галузевого міністерства й органів податкової адміністрації.

Це дає підприємствам такі переваги:

нерентабельні підприємства зможуть нараховувати амортизацію в обсязі, що забезпечить відшкодування основних фондів на мінімально необхідному рівні, а підприємствам — можливість "виживання" та подальшої стабілізації. Якщо вони не здійснюватимуть великих капіталовкладень, то й не обтяжуватимуть бюджет за рахунок невиправданих пільг;

рентабельні підприємства, що активно інвестують, зможуть, не перевантажуючи собівартість і не підвищуючи ціну, скористатися податковою пільгою для прискореного списання авансованого капіталу та оновлення основних засобів:

оскільки підприємства використовуватимуть найбільш виграшні для них амортизаційні схеми, загальний рівень їхнього фінансового благополуччя та інвестиційна активність будуть поступово зростати.

Для держави введення нової амортизаційної системи не означає негайного різкого зростання амортизаційних відрахувань. Це й непотрібно: і підприємства не витримають, і внутрішня економіка "не перетравить" —її інвестиційна спроможність ще досить обмежена. Але поступово, за рахунок поліпшення економічного стану підприємств, досягатиметься збільшення амортизаційних джерел капіталоутворення.

Якщо б подібна система була запроваджена в 1995 р., то амортизаційні відрахування 2000 р. дорівнювали б приблизно 40 млрд грн і, за умови їх цільового використання, забезпечували б капіталовкладення в обсязі не нижче 50 млрд грн.

Зволікання з рішенням щодо запропонованих змін в амортизаційній політиці означає суттєве обмеження наших інвестиційних можливостей, а отже — обмеження перспектив економічного розвитку.


Глава 2. Нова модель економічного розвитку України (у контексті глобалізації)
Чому потрібна зміна економічної ідеологи?
У контексті глобальної стратифікації країн
Відновити дієздатність держави
Глава 3. Модернізація економіки України в умовах глобалізації
Глава 4. Природно-ресурсний потенціал економічного зростання в Україні
Забезпеченість населення і території України основними природними ресурсами
Основні природні ресурси України
2. Передумови і перспективи участі України в міжнародних ринках
Глава 1. Вектори інтеграції України у світове господарство