Педагогічна етика - Васянович Г.П. - 4.1. Сутність моральної самосвідомості особистості педагога

4.1. Сутність моральної самосвідомості особистості педагога

В умовах спілкування і спільної трудової діяльності з іншими людьми виникає самосвідомість особистості. Вона передбачає виокремлення суб'єктом самого себе як носія певної активної позиції щодо навколишнього світу. Самосвідомість є усвідомленням та оцінюванням людиною своїх знань, фізичних, інтелектуальних і моральних якостей, рис характеру, ідеалів і мотивів поведінки, діяльності, емоційно-вольової сфери тощо.

Вона, на думку російського фізіолога і психолога Івана Сєченова (1829-1905), дає змогу людині критично ставитись до власної свідомості, відокремлюючи внутрішнє від зовнішнього, аналізуючи, зіставляючи із цим зовнішнім.

До структури самосвідомості належать знання про себе та усвідомлення себе (за О. Леонтьєвим). Кожен із цих компонентів, узятий окремо, не вичерпує змісту поняття "самосвідомість". Вона є смисловим центром свідомості, оскільки пізнання зовнішнього світу, ставлення до нього і взаємодія з ним перебувають у гармонії із власним світом. Самосвідомість уможливлює поєднання та усвідомлення буття загалом. Водночас їй властива специфічна модифікація пізнання, виокремлення, наприклад, політичної, естетичної, моральної свідомості тощо. Завдяки моральній свідомості людина здатна не лише осмислити поняття "добро", "совість", "справедливість", проаналізувати їх засади, критеріальні оцінки, а й самооцінювати їх, визначити рівень власної совісті та справедливості. Моральна самосвідомість особистості належить до моральної свідомості і є ЇЇ специфічною формою, предмет якої - вона сама, а також людина як її носій.

Моральна самосвідомість педагога - усвідомлення себе як особистості і власних ролі й значення в освітній сфері, суспільній, духовно-моральній діяльності і відносинах людей.

Вона є динамічним історичним утворенням, становлення і розвиток якого відбувалися протягом століть і зазнали впливу соціально-економічних, політичних, моральних відносин освітніх систем. Показник самосвідомості - духовне, моральне зростання вчителя як особистості, яке характеризують структура, рівні та форми. До структурних елементів моральної самосвідомості педагога належать: усвідомлення морального Я, мислення і пам'ять (рухова, сенсорна, довготривала, короткочасна, словесно-логічна, емоційна, образна).

Усвідомлення вчителем власного морального Я характеризується подвійним зображенням зовнішнього об'єкта і самого себе. Отже, Я особистості педагога схильне до самороздвоєння (амбівалентності) на взаємозамінні Я-суб'єкт і Я-об'єкт. Тобто існує бідомінантність свідомості, за якої її зміст зіставляють із двома рівнозначними полюсами Я і Я (я морально оцінюю свої вчинки і мене оцінюють). Уявлення про власну моральність у вчителя часто основане на ідеальному Я, його потенційних можливостях, які не збігаються з реальним Я. Такі уявлення можуть бути як завищені, так і занижені.

Самовизначення Я та усвідомлення реального Я спрямовують активну діяльність особистості, її відповідальність перед світом, собою та іншими людьми. Процес самовизначення Я завжди передбачає внутрішню боротьбу.

Усвідомлення суб'єктом власної психічної і моральної діяльності може здійснюватись на різних рівнях: від глибокого та яскравого самоусвідомлення до невизначеного розуміння душевного стану. Моральна самосвідомість взаємопов'язана з рефлексією і сягає рівня мислення. На відміну від сприймання і відчуттів мислення продукує складне та опосередковане відображення дійсності і внутрішній моральний світ людини. Воно дає їй змогу отримувати знання про такі властивості, процеси, зв'язки та відношення дійсності, які не можна сприйняти органами чуття. Його діяльність полягає в активному зіставленні даних практичного досвіду І даних, які є продуктом мисленневої діяльності (знання і поняття, що існують).

Пам'ять відіграє важливу роль у моральній самосвідомості особистості вчителя, оскільки організовує і зберігає попередній моральний і професійний досвід педагога, уможливлює його повторення і використання в майбутній педагогічній діяльності або повернення у сферу свідомості. Для вихователя важливо володіти та розвивати всі форми пам'яті, які допомагають здійснювати моральну рефлексію:

1. Рухова пам'ять. Вона полягає в запам'ятовуванні та відтворенні людиною власних рухів. Така необхідність з'являється переважно в практичній діяльності педагога: навчальній, ігровій, виховній та ін.

2. Сенсорна (лат. sensus - почуття, відчуття) пам'ять. Це гіпотетична підсистема пам'яті, яка забезпечує утримання протягом короткого часу (як правило, менше однієї секунди) продуктів сенсорного перероблення інформації, що надходить в органи чуттів.

3. Довготривала пам'ять. Вона є підсистемою пам'яті, яка забезпечує тривале (години, роки) утримання знань, а також збереження вмінь і навичок, характеризується значним обсягом збереження інформації.

4. Короткотривала пам'ять. Це підсистема пам'яті, яка забезпечує оперативне утримання і перетворення даних, що надходять в органи чуттів, та довготривалої пам'яті. Необхідною умовою переводу матеріалу з сенсорної пам'яті в короткотривалу є звернення уваги на запам'ятовуваний матеріал. Основну роль за короткотривалого утримання даних відіграють процеси внутрішнього нагадування (назви) та активного повторення матеріалу, який відображено, як правило, у формі прихованого проговорювання.

5. Емоційна пам'ять. Цей вид пам'яті є запам'ятовуванням та відтворенням власних емоцій і почуттів. Емоції сигналізують про потреби та інтереси і відображають ставлення до оточення. Емоційна пам'ять може виявлятися сильнішою від інших її видів. Почуття запам'ятовуються не самі по собі, а разом з об'єктами, що їх викликають.

6. Образна пам'ять. Вона полягає в запам'ятовуванні образів, уявлень про предмети як явища навколишнього світу, властивості і зв'язки між ними. Така пам'ять є зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою, смаковою залежно від аналізаторів, із якими пов'язане її походження.

Форми моральної самосвідомості педагога. Однією з первинних форм самосвідомості є моральне самопочуття тобто усвідомлення вчителем свого морального стану, того, як він гармоніює зі світом самопочуттів людей (учнів, колег, знайомих). Від морального самопочуття вихователя залежить, з яким настроєм він проводитиме заняття, спілкуватиметься з дітьми, пред'являтиме вимоги, ставитиме завдання тощо.

Вищий рівень моральної самосвідомості суб'єкта пов'язаний з усвідомленням себе належним до певної людської спільноти, культури і соціальної групи (педагогічний колектив, освітній заклад, національна належність тощо). У цьому аспекті надзвичайно важливо, як особистість учителя оцінює своє місце в колективі, ставлення цього колективу до його діяльності, моральних якостей та ін.

Від свідомості самосвідомість відрізняється спрямованістю: якщо свідомість орієнтована на об'єктивний світ, то об'єктом самосвідомості є суб'єктивний, внутрішній світ особистості. Знання особистості про себе як суб'єкта практичної і пізнавальної діяльності, відображаючись у сфері її моральної самосвідомості, стають предметом ЇЇ самооцінок, суджень, думок, переконань. Процес відображення моральних знань особистості про саму себе має духовно-емоційний, естетичний характер і виявляється в суб'єктивній самооцінці власних можливостей, яка є потужним чинником самореаліза-ції у взаємодії з учнями, колегами, батьками, усім навколишнім світом.

Найвищою формою процесу моральної самосвідомості є виникнення свідомості Я. Це моральне Я подібне до Я інших людей і водночас характеризується неповторністю.

Особистість володіє адекватною чи неадекватною уявою про себе. Систему уявлень вона переживає як неповторну, самобутню, на основі якої будує взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе. Моральне Я є цілісним феноменом (явищем), водночас не позбавленим внутрішніх суперечностей. Образ власного Я охоплює такі компоненти: когнітивний (образ своїх моральних якостей); емоційний (самоповага, самоприниження тощо); оцінювально-вольовий (прагнення підвищити моральну самооцінку, завоювати повагу інших тощо).

Форми моральної самосвідомості, якщо певні її феномени стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта, називають моральною рефлексією, Г.-В.-Ф. Гегель уважав рефлексію реальною можливістю особистості сягати рівня самосвідомості, виявляти себе вільно щодо зовнішньої необхідності. Вона є не просто усвідомленням того, що наявне в людині людського, а й "переробленням" самої людини, намаганням вийти за межі досягнутого рівня морального розвитку особистості. Рефлексія над станом свідомості, особливостями особистості завжди виникає в контексті усвідомленого або неусвідомленого завдання: перебудувати систему свідомості та особистості. Моральна рефлексія має позитивне значення, вона спрямована на прийняття морального вибору, гарантує єдність слова і справи, розвиває власне Я і самоповагу. Без моральної рефлексії людина не змогла б вільно керувати своєю емоційно-вольовою сферою, виявляти сумління, честь і гідність.

4.2. Честь і гідність педагога
4.3. Совість (сумління) педагога
5. Моральні проблеми педагогічної діяльності
5.1. Роль і місце вчинку в моральній діяльності педагога
5.2. Співвідношення моральних цілей і засобів у педагогічній діяльності
5.3. Мотивація і наслідки моральної діяльності педагога
6. Педагог як суб'єкт моральних відносин
6.1. Особливості моральних відносин педагога
6.2. Культура спілкування педагога в системі моральних відносин
Література
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru