Прикладна етика - Аболіна Т.Г. - Біоетика як академічна дисципліна

Особлива роль біоетики (в медичній інтерпретації) у забезпеченні реалізації майбутнього вимагала її популяризації як серед фахівців (біологів, медиків передусім, усіх, хто завдяки професійній орієнтації мав справу з живими системами), так і в широких суспільних колах, оскільки кожна людина зазнає негативних техногенних впливів або має безпосереднє відношення до їх продукування, поширення чи прийняття (через участь у них, чи прийняття відповідних рішень щодо їх поширення, чи байдуже ставлення до їхніх наслідків). Тому логічним було введення біоетики до переліку навчальних університетських курсів. Першим, хто надав їй академічної структури, а згодом увів до сфери біомедичних, політичних наук та засобів масової інформації був відомий американський акушер (голландець за походженням), засновник Інституту етики ім. Кеннеді для дослідження репродукції та розвитку людини Андре Хел-легерс. Він розглядав біоетику як науку, що виокремлює свій предмет у процесі діалогу між медициною, філософією та етикою. Таким чином, варіант розуміння біоетики, запропонований А. Хеллегерсом, зосередився переважно на традиційних проблемах лікарської етики та їхній новітній інтерпретації.

Біоетика як соціальний інститут

Усвідомлення людською спільнотою реальної загрози своєму існуванню та всього живого на планеті спонукало до об'єднання зусиль на міжнародному, національному та корпоративному рівнях. Створено спеціальні організації - Етичні комітети (на міжнародному рівні - при ООН, ЮНЕСКО, Всесвітній організації охорони здоров'я (ВООЗ), Раді Європи; національному рівні - в системі державних та професійних організацій; локальному рівні - в структурах дослідних та практичних організацій), що опікуються розробкою рекомендацій по конкретних проблемних ситуаціях медико-біологічної діяльності як з теоретичного, так і практичного погляду, а також здійснюють популяризацію проблемного поля біоетики, з метою привернути увагу як фахівців з інших галузей наукового знання, так і всіх небайдужих до нашого спільного планетарного майбутнього4.

З історії становлення етичних комітетів

Перший етичний комітет було створено в м. Сіетл (1961 р., США) при Центрі "Штучна нирка". Причина організації подібного комітету полягала в надзвичайній складності відбору пацієнтів для підключення до апарату штучної нирки, котра обумовлювала непосильну моральну відповідальність для медичного персоналу центру.

Розгорнулася широка публічна дискусія навколо діяльності комітету. В пресі його називали "божественним", оскільки доступ до апарату штучної нирки давав єдину можливість вижити хворій людині, яка за рішенням комітету отримувала можливість підключитися до апарату і, по суті, прирікав на швидку смерть того, хто такої можливості був позбавлений. Організатори першого етичного комітету здійснили своєрідне відкриття, продемонструвавши розуміння того, що врегулювання доступу до дефіцитного медичного ресурсу - це не лише медична, а й моральна проблема, оскільки для її справедливого вирішення потрібні не лише медичні знання. Цей дорадчий орган при медичному центрі на своїх засіданнях, в яких брали участь медики, богослови, юристи, психологи, представники громадськості, шукав морально обґрунтований підхід до розв'язання надзвичайно складних ситуацій.

Етичні комітети виконують надзвичайно важливу соціальну функцію - етичну експертизу. Потреба в етичній експертизі обумовлена такими чинниками:

o широким впровадженням новітніх технологій, що породжують непередбачувані у віддаленому майбутньому наслідки, та створюють дилемні ситуації, вирішення котрих переобтяжене морально-психологічними факторами;

o неспроможністю традиційних експертних інституцій виконувати свої функції на підставі широкої професійної компетентності, узгодженої з ціннісними суспільними орієнтирами.

Біоетичне знання є основою для здійснення власне етичної експертизи біомедичних, технічних, суспільних, політичних проектів. Етичні комітети відіграють роль посередника між державними, науковими структурами та громадянською спільнотою і виступають в ролі гаранта безпечності впровадження промислових, біомедичних, сільськогосподарських новацій для здоров'я та життя людей.

В Європі біоетичні комітети почали створюватися у 80-х роках XX ст. Так, 1983 р. розпочав свою діяльність Національний консультативний етичний комітет в галузі наук про життя та здоров'я у Франції, згодом в Італії (Національний консультативний комітет по захисту життя і здоров'я, біоетичний рух у цій країні активно підтримується католицькою церквою, зокрема, Центром з Біоетики при Католицькому університеті Святого Серця в Римі).

Виникнення локальних та національних біоетичних комітетів спонукало до організації подібних інституцій на міжнародному рівні.

У 1985 р. Комітет Міністрів та Рада Європи створили Експертний комітет з біоетики, який 1992 р. змінив назву на Керівний комітет з біоетики в Раді Європи (СБВІ). Він виконує експертні функції та відповідає за підготовку документів з біоетики на європейському рівні, таких як міжнародні конвенції та рекомендації з біоетики. До його складу входять 60 експертів, що пропонуються країнами - членами Ради Європи разом з іншими представниками Парламентської Асамблеї та Європейської Комісії, спостерігачами з країн, котрі не входять до Ради Європи, а також представниками міжнародних організацій. Засідання комітету відбуваються в м. Страсбург (Франція) в основному двічі на рік. Найважливішим документом, розробленим цією інституцією та затвердженим Комітетом Міністрів є "Конвенція про захист прав та гідності людини в зв'язку із застосуванням досягнень біології та медицини" (прийнята у 1996 р., м. Ов'єдо, Іспанія), котру ще називають "Конвенція з біоетики".

Ця угода з державами стала першим юридичним документом, що встановлює низку принципів і норм задля забезпечення гідності, недоторканності, прав і свобод людської особистості з метою її захисту від зловживань біомедичними досягненнями. Основний принцип конвенції - це домінування інтересів окремої людини над інтересами науки та суспільства. Держави, котрі долучилися до підписання цієї угоди, беруть на себе зобов'язання привести у відповідність до неї національного законодавства. Конвенція супроводжується додатковими протоколами, присвяченими окремим галузям біології та медицини, що мають таку ж юридичну силу. Такими є Додатковий протокол про заборону клонування людини, Додатковий протокол про трансплантацію органів та тканин людини. Планується завершення роботи над протоколом з біомедичних досліджень і над Протоколом, що стосується генетики людини. Ведеться робота з підготовки Протоколу про захист ембріонів та зародків людини.

У 1993 р. ЮНЕСКО створила Міжнародний біоетичний комітет (International Bioethics Commitee - IBC), до складу котрого входить 36 експертів, що призначаються генеральним директором ЮНЕСКО. Для вивчення рекомендацій, прийнятих IBC, створено Міждержавний біоетичний комітет (IGBC).

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ) задекларувала свою участь у міжнародному біоетичному русі прийняттям 2000 р. Рекомендацій комітетам з етики, що проводять експертизу біомедичних досліджень.

При Міжнародній Раді наукових союзів (ICSU) створено Постійний комітет з відповідальності та етики в науці.

Особлива роль біоетичних організацій міжнародного рівня полягає в сприянні заснуванню біоетичних установ в тих країнах, в яких цей рух не виникав спонтанно.

Біоетика як соціальний інститут
З історії становлення етичних комітетів
Україна
Росія
Естонія
Румунія
Чеська Республіка
2.2. Предмет та основні принципи біоетики
2.3. Дилеми біоетики: аборт, евтаназія, трансплантологія
Аборт
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru