Історія української преси - Животко А.П. -
"Зоря Галицька". Її редактори. Її характер і доля

Це становище радо використовували як росіяни, так і поляки у своїх власних національно-політичних цілях. Носієм і головним провідником польської національної політики серед галицьких українців був того часу губернатор Галичини гр. Агенор Голуховський, правою рукою якого в полонізаційних змаганнях стає син українського священика Є. Черкавський.

Ставлячи своїм завданням створити з Галичини чисто польський край, з польським зарядом, що в австрійській уніформі клав би основи польського державного життя, гр. Голуховскі звернув пильну увагу не знейтралізування здобутків, що їх приніс для українців 1848 р.

Розуміючи, яке значення може мати преса в ділі піднесення національної свідомості українців, він, з метою відхилити увагу від національного українського руху, намагається використати й роздмухати серед українців мовну боротьбу. Він старається ввести в українську письменність латинку з метою прищеплення українським масам знання польського правопису, а тим самим наблизити їх до польської культури й мови. Прикриваючись державними інтересами, намагається він порвати зв'язок української Галичини з Наддніпрянщиною. І то з єдиною метою: послідовної ізоляції галицьких українців від культурного і національно-політичного українського руху і життя та їх національно-культурної деградації.

Представники народного українського напряму проти так званого москвофільства в пресі

В таких умовах доводилося пробивати собі стежку молодій українській журналістиці західноукраїнських земель на перших же порах. Розвинута впродовж десяти років акція прихильників "общерусекости" чи "москвофільства" зустрічала часами спротив як з боку поодиноких діячів народно-українського напряму, так і з боку ширших кіл українського суспільства. Досить на цьому місці згадати хоч би голоси таких визначних діячів як А. Могильницький, Т. Глинський; член "Собору учених", один з тих небагатьох, що від перших же хвилин пробудження українського культурного життя і до останніх своїх днів був рішучим послідовником народної української мови, — Т. Лисяк, який підкреслював у пресі, що "з живим народом треба говорити живою мовою", а "хто народ любить, з народом живе, той піде разом з народом"; Йосип Лозинський, жвавий тогочасний полеміст у сфері мовної проблеми; Вислобоцький (В. Зборовський) — редактор "Вестника" (після І. Головацького) та інші.

Але в цілому представників української інтелігенції, які в цей час пішли з народом та намагалися якнайширше розгорнути свою національно-громадську чинність, було не багато.

Чинність ця виявилася, головним чином, у перебранні згадуваного вже "Вестника" у Відні, у поширенні своїх періодичних видань та в боротьбі за володіння "Зорею Галицькою".

"Зоря Галицька". Її редактори. Її характер і доля

На народному всеукраїнському фунті "Зоря Галицька" вдержалася лише в 1848—1850 рр., коли виходила за редакцією А. Павенцького. Оцінку за цей період її існування дає в пізніших роках Йосип Лозинський у відповіді на анкету "Матиці галицько-руської" 1853 р.

"Моїм гарячим желанієм, — каже він, — єсть, аби "Зоря" мала тую саму повагу і участь у народа, яку мала за щасливої і всехвальної редакції Г. Павенцького — точно і о політиці і іних високих предметах писано, а громади, учителі шкілок, дяки, так добрі, як і образован і люде за тим письмом ся дерли — чому? Бо го розуміли".

Кажучи про наступні роки, після відходу Павенцького і переходу "Зорі Галицької" до редакції Гушалевича та Дідицького, він вказує, що "політика єсть в наших часах мірилом просвіщенія. На нещастя обі часописи наші ("Зоря", "Вестник") так скупо нам тих вістей уділяли, же єдно число німецької газети, котра щодень два рази виходить, більше замикає в собі, як 4 числа обоїх наших письм цілого тижня".

Твердження Й. Лозинського мали підставу. Всі часописи цього періоду і пізніші вказують на відсутність у їх провідників ясного погляду на те, яким мусить бути їх зміст, щоб притягнути увагу ширшого суспільства.

Було це фатальною рисою всієї української журналістики того часу.

"Зоря Галицька", що ще 1852 р. нібито продовжувала йти за програмою попередніх років, намагаючись звертати увагу на своїх сторінках на політичне, національне і міжнародне життя, вже з 1853 р. стає часописом, присвяченим виключно "литературному, общеполезному й забавному читанню" з різнорідним змістом.

Б. Дідицький, ставши редактором "Зорі Галицької", бачив, що різкий тон супроти народного напрямку викликав, з одного боку, протести, а з другого — ширив зневіру як в одному, так і в другому таборі читачів. Це вело до втрати поважної кількості передплатників. Тому вирішив він стати на інший шлях, вжити інших метод. Бувши послідовником думок Д. Зубрицького та Я. Головацького, він, щоб приєднати до себе навіть своїх ідейних противників, став на шлях злагіднення полеміки, часом навіть хвалив того чи іншого українського письменника, приділяв у часопису дещо уваги навіть українському історичному минулому тощо. Звичайно все це до певних меж, до певної міри. Метода ця дала свої позитивні наслідки. Почулися голоси признання з боку І. Головацького та інших, з одного боку і М. Устияновича та інших — з другого.

Та через недугу у серпні 1854 р. Б. Дідицький примушений був залишити "Зорю Галицьку", а її редагування передати С. Шеховичеві.

Журнал "Лада" С. Шековича. Відгук на нього українського суспільства
"Зоря Галицька" за редакцією С Шеховича
Зміна в напрямку "Зорі Галицької" й москвофіли
Занепад "Зорі Галицької" та її остаточне припинення
С. Шехович і "Семейная Библіотека"
Іван Раковський та його органи
РОЗДІЛ ДРУГИЙ. РОКИ 1860 - 1880
Преса на східноукраїнських землях. Роки 1850-1860-ті. По ліквідації Кирило-Мефодіївського братства. "Самостайне Слово"
Пробудження другої половини 1850-х років. "Записки о Южной Руси"
Перша спроба. Альманах "Хата"