Митні інформаційні технології - Пашко П.В. -
Міжнародний стандарт електронної пошти Х.400

Стандарт Х.400 становить набір рекомендацій щодо побудови системи передачі електронних повідомлень, яка не залежить від операційних систем та апаратних засобів, що використовуються. Рекомендації Х.400 — це результат діяльності Міжнародного комітету із засобів телекомунікації (СІТТ у французькій транскрипції або ITU в англійській), створеного при Організації Об'єднаних Націй. Вони охоплюють усі аспекти побудови середовища управління повідомленнями: термінологію, компоненти і схеми їхньої взаємодії, протоколи керування та передачі, формати повідомлень і правила їхнього перетворення. У рекомендаціях Х.400 найбільш повно відображається накопичений в індустрії комп'ютерів і телекомунікаій досвід створення та застосування інформаційних систем.

На сьогодні є три редакції рекомендацій:

рекомендації 1984 p., відомі як "Червона книга" (Red Book);

рекомендації 1988 p., відомі під назвою "Блакитна книга" (Blue Book);

рекомендації 1992 p., відомі як "Біла книга" (White Book).

Рекомендації, надані пізніше, описують додаткові протоколи і формати передачі даних, коригують неточності або змінюють трактування більш ранніх. Виправлення і доповнення до зазначених специфікацій випускаються щорічно, однак наявні системи переважно підтримують рекомендації 1984 і/чи 1988 pp. На жаль, ці специфікації не є вільно доступними і поширюються за досить високу плату.

Рекомендації Х.400 спираються на семирівневу модель і родину протоколів OSI (Open System Interconnect) Міжнародної організації зі стандартів (ISO) (рис. 7.3). Відповідно до цієї моделі кожний з рівнів використовує сервіси тільки того рівня, що знаходиться безпосередньо під ним, і надає сервіси тільки тому рівню, що знаходиться безпосередньо над ним. Це забезпечує системам, побудованим на основі такої моделі, високий ступінь незалежності від середовища передачі даних. Оскільки рекомендації Х.400 визначають набір специфікацій для найвищого рівня (Application), то додатки, що відповідають цим рекомендаціям, мають вільно взаємодіяти один з одним незалежно від операційних систем, апаратури і мережних протоколів.

Семирівнева модель ОSI та приклади протоколів, що відповідаюсть кожному рівню

Нижні чотири рівні - від фізичного до транспортного - відповзають за організацію середовища передачі даних. Реалізуються частково на апаратному рівні або як сервіси-послуги ядра операційної системи. Верхні три рівні призначені для використання операційною системою і прикладними програмами.

Для поділу вхідного потоку даних між додатками на кожному з рівнів - транспортному (Transport), сеансовому (Session) та подання (Presentation) - використовується механізм так званих точок доступу (access point). Кожна така точка має унікальний ідентифікатор чи селектор (selector), що може бути або символьним рядком, або послідовністю шістнадцяткових цифр. Довжина селектора транспортного рівня — 32 символи (64 цифри), рівня сеансів - 16 символів (32 цифри), а рівня подання даних - 8 символів (16 цифр). Щоб два додатки в мережі могли взаємодіяти, кожен з них має знати набір селекторів іншого.

Розглянемо, як у термінах Х.400 визначаються компоненти системи передачі електронних повідомлень. На рис. 7.4 наведено схему побудови середовища управління повідомленнями (Messaging Handling Environment — МНЕ).

Схема побудови вередовища управління повідомленнями

Ця схема класична і в її термінах можуть бути описані структура і принципи функціонування будь-якої наявної поштової системи на будь-якій платформі. Як видно з ілюстрації, середовище управління повідомленнями — це об'єднання систем управління повідомленнями (Messaging Handling Systems — MHS), що можуть бути довільно пов'язані між собою за допомогою шлюзів або публічних інформаційних мереж. Кожна з систем управління повідомленнями, у свою чергу, складається з таких компонентів:

агент користувача (АК) (User Agent — UA) — підсистема, що є клієнтом у процесі обміну поштовими повідомленнями; клієнт, у свою чергу, може бути як реальним користувачем, так і процесом, що використовує сервісні послуги електронної пошти;

агенти передачі повідомлень (АПП) (Message Transfer Agent — МТА) — підсистема, до обов'язків якої входить обмін повідомленнями з агентами користувачів і/або зовнішніми та локальними агентами передачі повідомлень. Слід зазначити, що кожен агент передачі повідомлень може мати ім'я і пароль доступу;

системи передачі повідомлень (СПП) (Message Transfer System — MTS) — підсистема, що складається з одного чи декількох МТА і виконує функції приймання, доставки і проміжного збереження повідомлень;

сховища повідомлень (СП) (Message Store — MS) — підсистема, до функцій якої входять відсилання, приймання і збереження повідомлень від агентів користувачів та агентів передачі повідомлень; у складі MHS може бути більше одного сховища.

З усієї різноманітності описаних у рекомендаціях Х.400 способів взаємодії між агентом користувача, агентом передачі повідомлень та системою передачі повідомлень розглянемо такі.

Відправлення повідомлення агентом користувача через сховище. Користувач, використовуючи свого агента (АК), розміщує повідомлення, призначене для доставки іншому користувачу, безпосередньо у сховище повідомлень; звідти воно вибирається локальним агентом передачі повідомлень і передається далі.

Відправлення повідомлення агентом користувача через агента передачі повідомлень. Повідомлення передається прямо від агента користувача до агента передачі повідомлень і далі доставляється його засобами.

Одержання повідомлення агентом користувача зі сховища. Агент передачі повідомлень здійснює доставку повідомлення у сховище (поштова скринька користувача) для подальшої обробки агентом користувача.

Одержання повідомлення агентом користувача від агента передачі повідомлень. Агент користувача не має безпосереднього доступу до сховища, а для одержання повідомлень звертається до агента передачі.

Кожна з нині відомих поштових систем використовує один з перелічених способів відправлення і приймання повідомлень.

Додатково до складу систем обробки повідомлень можуть входити такі компонента, що не є специфічними для Х.400 і визначені в окремій специфікації Х.500:

агент користувача для доступу до каталогу (АКДК) (Directory User Agent — DUA) — підсистема, що є клієнтом при доступі до каталогу;

системний агент доступу до каталогу (САДК) (Directory System Agent — DSA) — підсистема, яка є частиною каталогу і надає доступ до АКДК інформації, що зберігається в ньому, локальним і зовнішнім АКДК та САДК.

Не менш важливими компонентами специфікації Х.400 є такі компоненти (рис. 7.5):

списки розсилання (СР) (Distribution Lists — DL), що містять перелік членів, кожний з яких може бути або користувачем системи управління повідомленнями, або іншим списком розсилання. Відправлене на адресу списку розсилання повідомлення буде доставлено всім його членам, включаючи вкладені списки користувачів;

блок доступу (БД) (Access Units - AU), більш відомий як шлюз (Gateway), — пристрій, що забезпечує сполучення із зовнішнім середовищем передачі даних, наприклад, з телексом чи телетайпом

каталог (К) (Directory), призначенням якого є збереження інформації про об'єкти, що входять до складу системи управління повідомленнями. Поняття каталогу введено вперше у 1988 р. і реалізація цієї частини в системі Х.400 не обов'язкова.

Структура електронної пошти Х.400
Архітектура Х.400-систем
Схеми фізичної реалізації електронної пошти Х.400
X.400-система і довідкова Х.500-служба
Протокол SMTP
Модель протоколу
Формат поштового повідомлення (RFC-822)
Дисципліни роботи й команди протоколу
Адресація в SMTP-системах
Маршрутизація