Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Італія в 1918-1939 рр.

Після завершення Першої світової війни країна вступила в тривалий кризовий період. Відносно слабка італійська економіка лише за рахунок перенапруження витримала фінансові затрати, пов'язані з війною. Державний борг Італії за 1916-1919 рр. збільшився з 16 млрд до 50 млрд лір. До проблем 400-тисячної армії безробітних долучилася проблема працевлаштування демобілізованих солдатів та офіцерів.

Наслідки війни загострили соціальне протистояння. Протягом 1918-1920 рр. відбулося понад 4 тис. страйків, під час яких ставилися вимоги підвищення заробітної плати, запровадження 8-годинного робочого дня, розширення профспілкових прав.

Активну роль у робітничому русі відігравала Соціалістична партія, одним із провідних діячів якої був Беніто Муссоліні, головний редактор партійної газети "Аванті". В 1914 р. між ним і керівництвом партії виник конфлікт, що закінчився його виключенням з партії. На початку 1915 р. він об'єднав навколо себе найрадикальніші сили соціалістів і націоналістів, які в 1919 р. створили фашистську партію (з італ. "фашіо" - пучок; звідси виник термін фашизм). Програма партії передбачала встановлення республіки, запровадження Законодавчих зборів, передачу землі селянам, боротьбу проти буржуазії, підвищення зарплати, створення народної міліції, ліквідацію банків і бірж.

На виборах до парламенту 1921 р. фашисти здобули 35 депутатських мандатів. Депутати-фашисти своєю поведінкою у парламенті фактично блокували його роботу, демонструючи народу і королю, що парламентська демократія вичерпала себе, і щоб навести порядок у країні, потрібна сильна влада-диктатура. Готуючись до захоплення влади, фашисти створювали бойові групи (за словами Муссоліні, 400 тис наприкінці 1921 р.). Муссоліні активно готувався здійснити похід своїх прихильників на Рим, щоб взяти владу силою. Фашистський з'їзд у Неаполі поставив перед урядом ультимативну вимогу передати їм частину міністерських посад. Король Віктор-Еммануїл III під приводом того, що він не може допустити кровопролиття, яке неминуче спричинить громадянську війну, не наважився застосувати проти фашистів силу. Останні захопили важливі державні об'єкти в Мілані та інших містах. Восени 1922 р. король призначив Муссоліні прем'єр-міністром Італії.

Прийшовши до влади, фашисти змушені були певний час зберігати демократичні інститути. Уряд був коаліційним. Деякі важливі міністерські портфелі Муссоліні віддав буржуазним партіям. Але згодом він уже не збирався ділити владу ні з ким. У країні було створено культ особи Муссоліні. Поступово обмежуючи повноваження короля, Муссоліні, який присвоїв собі титул дуче (вождя), правив Італією майже одноосібно. Всі політичні партії були заборонені, державну поліцію замінено фашистською міліцією, на таємну поліцію покладено організацію тотального шпигунства, провокацій і терору. Фашисти цілком монополізували владу.

Фашисти провели широку денаціоналізацію, стабілізували курс ліри та прийняли закони про врегулювання відносин між підприємцями і робітниками.

У 1928-1929 рр. Муссоліні сформував перший однопартійний фашистський уряд. Він провів грошову реформу, чому сприяли значні кредити США. 1929 р. рівень промислового виробництва в країні на 40 % перевищував довоєнний, зростало виробництво сталі, електроенергії, продукції текстильної, харчової та інших галузей.

Оскільки італійська економіка була тісно пов'язана з американськими інвестиціями, то і криза в ній розпочалася майже одночасно зі США. Найбільше постраждали текстильна, видобувна, автомобільна, суднобудівна галузі, скоротилося сільськогосподарське виробництво, збанкрутувало понад 55 тис. дрібних і середніх фірм.

В умовах кризи процес фашизації країни значно прискорився. Цьому сприяла так звана корпоративна система - об'єднання підприємницьких організацій та фашистських профспілок під егідою держави в окремих галузях господарства, що забезпечувало "класовий мир". На середину 30-х років практично всі італійці стали членами корпорацій.

Корпоративна система перетворилася в один із важелів фашистського державного регулювання економіки і політичного життя Італії. Корпорації схвалили заборону страйків і 40-годин-ний робочий тиждень, контролювали укладення колективних трудових договорів, розглядали конфліктні ситуації, надавали допомогу фашистським профспілкам.

Проте корпорації цілком не виконали покладені на них завдання, так само як і проголошені Муссоліні численні "битви": за урожай, народжуваність, меліорацію тощо.

Уряд Муссоліні посилив державне втручання в розвиток стратегічно важливих галузей промисловості та їх сировинної бази, що було пов'язано з агресивною політикою на міжнародній арені та підготовкою до війни.

Фашистський уряд вважав, що Італія була обділеною результатами Першої світової війни, і не приховував своїх загарбницьких планів. 1935 р. італійські війська з території Сомалі напали на Ефіопію. Ліга Націй оголосила Італію агресором. Але США й Англія проголосили нейтралітет і заборонили експорт зброї в обидві країни. Весною 1936 р. загарбання Ефіопії було завершене. Італія разом з Німеччиною надала військову допомогу Ф. Франко в боротьбі проти іспанських республіканців, направивши в Іспанію свої війська. Спільна інтервенція Німеччини й Італії в Іспанії прискорила формування військового блоку між ними. 1936 р. в Берліні була підписана угода між Німеччиною й Італією про поділ сфер впливу на Балканах, подальшу тактику боротьби проти Іспанської республіки, визнання прав Італії на Ефіопію. Так було створено Берлін - Рим. 1937 р. Італія приєдналася до німецько-японського "Антикомінтернівського пакту".

Підтримавши Німеччину в здійсненні аншлюсу Австрії, а також у розчленуванні та загарбанні Чехословаччини, Італія продемонструвала готовність взяти участь у війні на боці Німеччини.

Фашизм в Італії набув характеру тоталітарної диктатури: придушення опозиції, насильницький корпоративізм, культ шовінізму, насилля і війни. Фашистські профспілки залишились єдиними в Італії профспілковими організаціями. Готуючись до світової війни, італійський фашизм накинувся з посиленими репресіями на своїх політичних ворогів. У1937-1939 рр. відбулися численні судові процеси над антифашистами.