Історичне джерелознавство - Калакура Я.С. - 3.1. Визначення історичного джерела

Центральне місце серед теоретичних проблем джерелознавства займає теорія самого історичного джерела. Вона включає визначення поняття джерела, з'ясування його природи, сутності, специфіки відображення у ньому історичної дійсності, наукове осмислення змісту та структури джерельної інформації, пізнавальної функції джерела в історичному дослідженні.

Питанням теорії джерела займалися видатні історики минулого і сучасності. В історичному /джерелознавстві склалося кілька основних напрямів у трактуванні поняття історичного джерела. Серед них — позитивістський, що розглядає джерела як "речі", які містять "готові" або "напівготові" факти, котрі необхідно збирати та вивчати.

Позитивісти вважали, що немає історії без документів. Вони зробили значний внесок у документалізацію історії, в розробку теорії і методики дослідження джерел, у розвиток джерелознавчої критики. Другий напрям — марксистський — базується на так званому історичному матеріалізмі і трактує історичне джерело виключно як продукт певних суспільних відносин, насамперед класових, побудованих на формаційному розумінні історії. Попри всю обмеженість такого тлумачення природи джерела, історики-марксисти зробили помітний внесок у розробку принципів та методів вивчення історичних джерел. Третій напрям — неокантіанський — розглядає джерело як продукт індивідуальної людської психіки. Його прихильники, не заперечуючи в цілому значення джерела в історичному дослідженні, на перше місце висувають інтуїцію історика У тлумаченні фактів, зафіксованих у джерелі.

За останні десятиріччя XX ст. визначився четвертий, постмодерністський підхід до джерел, глобалізації історії. Його прихильники — спадкоємці відомої "Школи Анналів", представники інтелектуальної історії, обстоюючи цивілізаційне тлумачення історичного процесу, розглядають джерело як явище культури, як єдину, доступну для історика, реальність минулого. Методологія постмодернізму на пріоритетне місце висуває співвідношення творів історика, історичного наративу з об'єктивною реальністю. Йдеться про перехід від звичайного аналізу джерел до інтелектуального, тобто до розгляду його філософських, літературно-художніх, психологічних аспектів, а значить і про залучення лінгвістичних, літературознавчих, соціологічних та інших методів опрацювання джерел.

3.1. Визначення історичного джерела

Сучасне українське джерелознавство спираючись на здобутки світової науки і національні джерелознавчі традиції1 подає таке визначення історичного джерела:

Історичне джерело — це носій історичної інформації, що виник як продукт розвитку природи і людини й відбиває той чи інший бік людської діяльності.

З огляду на специфіку історичної науки, яка не має змоги досліджувати свій об'єкт безпосередньо, оскільки минуле неможливо повторити або відтворити лабораторним шляхом, джерело виступає по суті єдиним носієм відомостей про минуле людства, про різні аспекти людської діяльності в усіх сферах суспільного та приватного життя.

Традиційне визначення історичного джерела зводилося до трактування його як будь-якої пам'ятки минулого, що виникла у процесі людської діяльності. Але таке трактування поняття обмежувало джерельну базу історичної науки, залишаючи поза увагою історика такі важливі джерела, як органічні рештки (тобто залишки самої людини, тварин, рослин тощо), природні об'єкти, що зазнали впливу людини (скажімо, печери, водоймища, кургани, ландшафти) та інші історично цінні об'єкти дослідження, які не були створені безпосередньо людиною, проте впливали на неї й зазнали видозмін у зв'язку з її діяльністю.

Навчальний посібник Л. О. Зашкільняка Методологія історії. Від давнини до сучасності. Львів, 1999

Навчальний посібник Л. О. Зашкільняка Методологія історії. Від давнини до сучасності. Львів, 1999

Водночас слід пам'ятати, що джерельна інформація — невід'ємна ознака джерела, яка фіксується на певному носії: камені, глині, кістці, папері, дискеті, кіноплівці, магнітній стрічці тощо або передається усно. Історик у науковому дослідженні не може використати ніким і ніде не зафіксовану інформацію. Навіть усні джерела, що функціонують у народній традиції, до того як їх використати, мають бути зафіксовані з допомогою звукозапису або письма. Незафіксована інформація, наприклад, творіння людської думки, розмови, ідеї, спогади, навіть плітки та всілякі вигадки, може бути назавжди втраченою для майбутніх поколінь. Тому кожна освічена людина, не кажучи вже про професійних істориків, має сприяти збереженню і збагаченню джерельної бази, залученню нової інформації до наукового та суспільного вжитку, вести щоденники, фіксувати унікальні події, цікаві природні, архітектурні та художні пам'ятки, щоб зберегти важливі відомості про сьогодення для нащадків.

3.2. Основні етапи існування історичного джерела
3.3. Об'єктивно-суб'єктивна природа джерела
3.4. Джерельна інформація
3.5.Джерельна база історичних досліджень
Розділ 4. КЛАСИФІКАЦІЯ ІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛ
4.1. Поняття класифікації джерел, її завдання і значення
4.2. Класифікаційні ознаки і критерії класифікації джерел
4.3.Основні схеми і моделі класифікації джерел
4.4. Особливості класифікації писемних джерел
4.5. Класифікація джерел з історії України
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru