Історичне джерелознавство - Калакура Я.С. - 3.1. Загальний огляд усних джерел

Усні джерела містять інформацію у вигляді усної традиції, що передається із покоління в покоління, із уст в уста і зберігається у пам'яті народу. Вони є пам'ятками усної словесної творчості, одним із класів словесних (вербальних) джерел, що виникли задовго до появи писемних і пізніше були зафіксовані у писемних пам'ятках. Як відомо, період становлення і розвитку писемності не перевищує 4—5 тисячоліть (у східних слов'ян — 1 тисячоліття). Усна творчість набагато давніша. Вона розвивалася упродовж сотень тисячоліть (деякі дослідники вважають, що вона зародилася 400—500 тис. років тому).

Проте досі не існує єдиної точки зору на процес формування і час виникнення усної народної творчості, результатом якої є розмаїття фольклорних жанрів та усних джерел.

3.1. Загальний огляд усних джерел

Усні джерела протягом останніх двох століть були об'єктом пильної уваги вчених-істориків, етнографів, фольклористів. їх активно збирали, досліджували й публікували1. Результатом цієї діяльності стало усвідомлення того, що усна словесна творчість упродовж тисячоліть залишалася чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду народів, у тому числі й українського, втіленням народної мудрості, народного світогляду, народних ідеалів. У фольклорі знайшли відображення не лише естетичні й етичні ідеали українського народу, а й його історія, філософія, дидактика — тобто все, чим він жив, що хотів передати наступним поколінням. Навіть норми звичаєвого права, ці неписані закони, фіксувалися в усній формі, запам'ятовувалися вибраними громадою людьми і в разі потреби відтворювалися у незмінному вигляді. Слово для наших предків мало й магічну силу. Вони вірили, що за його допомогою можна досягти успіху в полюванні, викликати дощ, відвернути бурю і град, посуху, вберегти родину від зла і напасті, які підстерігали беззахисну перед силами природи людину на кожному кроці.

Великий період в історії людства взагалі та кожного народу зокрема характеризується культивуванням так званого міфологічного мислення. Це період анімістичних (коли душею наділяються не тільки люди, тварини, а Й рослини, предмети неживої природи), антропоморфних (коли людськими властивостями наділяються тварини, рослини, у людській подобі уявляються боги тощо) вірувань, що склали основу як первісних релігій, так і сюжетів, мотивів, образної системи усної творчості. Міфологічні образи, вірування стимулювали народну фантазію і сприяли культивуванню фантастичних оповідок, героїчного епосу, календарно-обрядової поезії. Проте з часом міфологічні образи втрачали реальну основу і почали сприйматися творцями та носіями усних джерел як художні образи і символи, в яких народ утілював свої суспільні ідеали, уявлення про добро і зло, ставлення до навколишньої дійсності.

Перші писемні пам'ятки Київської Русі не лише зафіксували високорозвинену міфологічну традицію, а й самі значною мірою збагатилися за рахунок цієї традиції, стали її органічним продовженням на іншому історичному рівні. На цей час міфологія як система мислення та світоглядна база зазнає трансформації, однак не втрачає остаточно своїх позицій. Це засвідчує хоча б той факт, що літописці відтворювали давню історію Київської держави за усними джерелами, у яких народні герої — Кирило (Микита) Кожум'яка, Ілля Муромець, Михаилик, Микула Селянинович та ворожі їм сили — Соловей Розбійник, Шолудивий Буняка, Ідолище, Змій — ще не стали казковими персонажами. Разом із тим літописи зафіксували найголовніші міфологічні постаті слов'янського Олімпу — бога неба Сварога, богів сонця Хорса і Дажбога, грому і бурі — Перуна, вогню — Сварожича, худоби — Велеса (Волоса), вітру — Стрибога, зими — Коляди, Марени, весни — Ярила, літа — Купала та ін. Використали літописці й народні легенди та перекази про реальних історичних персонажів — князів Кия, Щека, Хорива, Аскольда, Діра, Олега, Ігоря, княгиню Ольгу та ін. "Повість временних літ", Галицько-Волинський, Густинський та інші літописні пам'ятки зберегли чудові зразки народних оповідань, легенд і переказів.

Виклади давньослов'янських легенд, або міфологія. Укладена Я. Ф. Головацьким. Київ. 1991. Титульна сторінка

Виклади давньослов'янських легенд, або міфологія. Укладена Я. Ф. Головацьким. Київ. 1991. Титульна сторінка

Це — поступовий перехід давніх сюжетів і мотивів, образів і світоглядних уявлень у нову систему художньої творчості — фольклор. Із народної міфології згодом витворилася жанрова система усних джерел, представлена прозовими та поетичними пам'ятками. Це казки, легенди, перекази, оповідання, балади, героїчний епос, обрядовий цикл тощо, які в тій чи іншій формі дійшли до наших днів. У поясненні витоків і становлення основних різновидів усних джерел слід виходити насамперед із специфіки народної творчості, яку не можна перенести на фунт національної культури подібно до культових споруд в архітектурі або іншомовних джерел, перекладених українською мовою. Фольклорні пам'ятки невіддільні від народного світогляду, побуту, історії тощо. У цьому насамперед полягає їх джерельна цінність.

3.2. Прозові усні джерела
3.3. Віршовані усні джерела
3.4. Усні історичні твори
Розділ 4 ЛІНГВІСТИЧНІ ДЖЕРЕЛА
4.1. Загальна характеристика лінгвістичних джерел
4.2. Антропонімічні джерела
4.3.Топонімічні джерела
4.4. Слова іншомовного походження
Розділ 5 ПИСЕМНІ ДЖЕРЕЛА
5.1. Загальний огляд писемних джерел
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru