Історія Стародавнього Сходу - Крижанівський О.П. - Політична історія Єгипту доби Середнього Царства й нашестя гіксосів

Політична централізація Єгипту доби Середнього Царства була значно слабшою, ніж в епоху Будівників пірамід. Тодішні фараони не мали й тіні тієї влади, якою користувалися всесильні володарі НІ—V династій, жили в обстановці двірцевих інтриг та змов, не могли розраховувати на відданість навіть найближчого свого оточення. Престарілий фараон Аменемхет І, який став жертвою змовників, недарма рекомендував своєму синові нікому, особливо рідним братам, не відкривати свою душу і не мати друзів, бо в скрутний час ні на кого не можна покластися.

Особливо непевною була обстановка при царському дворі в періоди міжцарів’я, коли кожного проймав дикий страх за своє життя, який змушував слабодухих рятуватися втечею. Ось як пояснював свою втечу в далеку Сирію після смерті Аменемхета І вельможа Сінухет: "Царські друзі послали на західний берег повідомити царського сина про те, що сталося в палаці. Знайшли його посланці в дорозі, зустрілися з ним уночі. Ні хвилини не згаяв Сокіл — відразу ж полетів із супутниками своїми, не повідомивши нічого навіть війську своєму. Але послали також й до інших царських дітей, які були разом з ним у війську, і викликали гінці одного з них. Я стояв поблизу, а він розмовляв з ними, відійшовши вбік, і я чув його голос. Збентежилося серце моє, руки мої тремтіли, трепет пройняв усе тіло — віддалився я стрибками, угледів схованку й причаївся в кущах, звільняючи шлях ідучому. Гайнув я на південь, махнувши рукою на царський двір, бо подумав я: буде різня в палаці і не бути мені живим після неї".

Щоб почуватися безпечніше, фараони вербували своє оточення з людей неродовитих, аби лише вони були слухняними, здатними до компромісів й уміли тримати язика за зубами. Майбутніх царедворців вони виховували з дитячого віку, щоб прищепити їм собачу відданість трону, а своїх охоронців вербували з числа бородатих азіатів, яких важче було підкупити змовникам. Тих царедворців, які порушили вірність, але вчасно визнали свою провину і щиросердно покаялись, фараони прощали, змовників же безжалісно страчували, навіть закопували в землю живцем. Однак всі ці заходи перестороги, що мали зміцнити царський трон, лише частково досягали мети. Номова знать почувалася досить незалежною, стосунки між нею та фараоном були не найтепліші.

В епоху Середнього Царства фараони відновили завойовницькі походи в Нубію, Лівію та на Сінай, перетворили Східне Середземномор’я в єгипетську вотчину. Характер їхньої воєнної експансії був уже іншим, аніж за доби Стародавнього Царства. В епоху Середнього Царства єгиптяни стали приєднувати завойовані території до своєї держави, щоб грабувати їх постійно. Вони будували на завойованих територіях, особливо в Північній Нубії, могутні фортеці, які служили воєнними плацдармами для організації нових походів. Лише Сенусерт III спорудив у Верхній та Нижній Нубії, поблизу другого нільського порога, 12 таких фортець (Семне, Кумме та ін.). Щоб Нубія стала доступнішою для єгиптян, він побудував в обхід першого та другого порогів нільський волок — двометрової ширини тунель, по слизькому дну якого з річкового мулу можна було легко перетягувати судна в несудноплавний період року.

З воцарінням XIII династії Єгипетська держава чомусь знову почала занепадати. Єгиптяни припинили іригаційні роботи в Фаюмі, куди фараон Аменемхет III навіть тимчасово переніс свою столицю — Іттауї ("Володіння обох земель"), і де він побудував одну з найграндіозніших споруд давнини — двоповерхову гробницю з тисячами залів та переходів, що її стародавні греки назвали Лабіринтом. Влада фараонів цієї династії стала катастрофічно слабнути. Про це свідчив уже той факт, що коли упродовж двох століть перебування при владі XII династії змінилося 8 фараонів, то лише за перші 25 років царювання XIII династії на троні побувало 12 осіб. Фараони вже почувалися такими безсилими, що намагалися знищити своїх недругів за допомогою магії, використовуючи для цього т. зв. черепки прокляття, чимало яких назбирали археологи. Суть магічної процедури полягала в тому, що на глиняному посуді чи статуетках видряпували імена людей, яких хотіли знищити, а потім ці керамічні вироби розбивали — на безголов’я тих, чиї імена на них значилися.

Послабленням Єгипту скористалися лівійці та нубійці, які почали нападати на кордони колись могутнього сусіда; в Дельті єгиптян потіснили кочівники-азіати. Можливо, саме в цей час у країні спалахнуло грізне повстання низів, яке вилилося в громадянську війну Єгипетська держава остаточно занепала, в неї не вистачило сил протистояти проникненню в Дельту кочівників-г/ясос/в — і вона знову розпалася, однак не на окремі номи, як наприкінці Стародавнього Царства, а на дві незалежні держави з столицями у Фівах (XIII династія) та Ксоїсі (XIV династія). В історії Єгипту настав II Перехідний період, що тривав з середини XVIII ст. до середини XVI ст. до н. е.

ЄГИПЕТ ДОБИ НОВОГО ТА ПІЗНЬОГО ЦАРСТВ: РОЗКВІТ І ЗАНЕПАД
Визволення Єгипту від гіксосів та перетворення його у "світову державу"
Релігійно - політична реформа Аменхотепа IV (Ехнатона)
Воєнна політика фараонів XIX династії
Єгипет за Рамесидів фіванська теократія
Політична історія Єгипту доби Пізнього Царства
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ
Іригаційне землеробство інші галузі сільського господарства
Розвиток ремісничого виробництва
Торгівля
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru