Історія Стародавнього Сходу - Крижанівський О.П. - Культура та релігія

Південноаравійські племінні союзи поставали на початку І тис. - до н. е. примітивними державами: Маїн, Саба, Катабан, Аусан, Хадрамаут. В них не відбулося радикальної ломки родоплемінних політичних інститутів, які пристосувалися до нових умов класового суспільства.

З особливостями політичного устрою цих держав познайомимося на прикладі Сабейського царства. Суспільство "золотої Саби" складалося з шести "племен", троє з яких були привілейованими, а решта — підлеглими. Племенами керували кабіри — вожді (представники знатного роду). Кабіри утворювали колегіальний орган управління. В "племенах", можливо, існували й ради старійшин. Важливими посадовими особами були епоніми, які виконували жрецькі обов’язки, здійснювали астрономічні, астрологічні та календарні спостереження. За роками їхнього перебування на посаді велося офіційне датування, літочислення. Епонімів обирали з представників знатних родів привілейованих "племен" на кількарічний строк. Верховна виконавча влада перебувала в руках мукаррібів, посада яких була спадковою. У мирний час мукарріби займалися господарськими проблемами, виконували сакральні функції (організовували жертвоприношення, ритуальні трапези тощо), видавали державні закони й укази тощо, а у воєнний — нерідко керували ополченням і на певний строк діставали царський титул (малік). Влада мукаррібів зростала, й фактично переросла наприкінці І тис. до н. е. в царську.

Найвища державна влада в Сабейському царстві належала раді старійшин, до якої входили мукарріби та. представники усіх шести сабейських "племен" (при цьому підлеглі "племена" задовольнялися півнормовим представництвом). Рада старійшин виконувала сакральні, законодавчі, судові та адміністративно-господарські функції.

Поступово поряд із поділом на "племена" в південно аравійських державах з’явився й територіально-адміністративний поділ. Міста (вона були невеликими) з приміськими зонами ставали самоуправними. Людність, таким чином, входила водночас і в племінне об’єднання й до складу територіально-адміністративного округу.

Культура та релігія

Населення Південної Аравії створило на базі фінікійського або лротосінайського алфавітів абеткову систему письма з 29 літер. Подібне письмо створили на базі арамейського алфавіту (утворився з фінікійського) також набатеї Північно-Західної Аравії.

Склалася в Стародавній Аравії і монументальна кам’яна архітектура. Міста виростали на штучних пагорбах прямокутними в плані, їх оточували могутні захисні стіни з

ретельно припасованих одна до одної кам’яних брил. Уздовж оборонної стіни височіли квадратні вежі. Іноді місто вмонтовували у скелю. Такою була, наприклад, чудова набатейська Петра ("Скеля"), храми й гробниці якої майстри-будівельники вирубали в червоних скелях.

Скульптори виробляли із золота, бронзи, алебастру, глини зображення людей і тварин, керуючись при цьому певним каноном. В Аравії з давніх-давен виконувалися наскельні зображення, розмальовувався (здебільшого, геометричним орнаментом) посуд.

Релігія Стародавньої Аравії була політеїстичною, причому єдиного пантеону в ній не існувало. В жителів Південної Аравії найпоширенішими були давньосемітський культ Астара (верховний бог у сабеїв) та місячний культ Алмаках. Алмаках у "золотій Сабі" поступово витіснив інших богів. Така централізація культу сприяла пізнішому наверненню аравійців в іудаїзм і християнство. Вшановувалися в Південній Аравії також боги неба, сонця, інші астральні культи. Набатеї Північно-Західної Аравії мали за верховного бога Душару — "володаря пасма гір". Вшановували вони й інших богів (громовержця, творця світу, бога війни, бога вмираючої й оживаючої природи, покровителя царської влади тощо).

Зрозуміло, серед небожителів Аравії існували й жіночі культи, проте в тамтешній системі релігійно-міфологічних уявлень вони перебували на третіх ролях.

Південноаравійці справляли ритуал у спеціальних храмах, людність же Північно-Західної Аравії використовувала з цією метою т. зв. висоти: святилища на пагорбах і висотах, влаштовані просто неба (вони вважалися водночас і житлом богів і самими богами).

На початку нової ери контакти Аравії з близькосхідним, античним і візантійським світами привели до важливих змін у релігійному житті населення. Частина аравійців навернулася в іудаїзм, частина — у християнську віру, в тому числі в її єретичні форми — аріанство, монофізитство, несторіанство тощо. Трапилося це в першій половині І тис. н. е. Навернення в чужу віру могло обернутися для населення півострова втратою політичної незалежності, призвести до засилля іноземщини. Відразу зазначимо, шо такого лиха не трапилося. Поступово в духовному житті Аравії перемогла ідея єдності тамтешнього люду та протистояння іноземщині. Так у VII ст. з’явився аравійський феномен — ісламська релігія.