Історія Стародавнього Сходу - Крижанівський О.П. - Буддизм махаяни

Буддизм ніколи не був монолітним віровченням, у ньому існувало

близько трьох десятків сект. Найглибший розкол відбувся в буддизмі на початку нової ери, коли з’явилося віровчення махаяни ("велика колісниця", "широкий шлях"), що його розробив, за переказами, теолог Нагарджуна. Вважається, що цей розкол було закріплено на IV Буддійському соборі за царя Канішки.

Махаяністи, перші сутки яких датуються І ст. до н. е.— II ст. н. е., зневажливо ставилися до тхеравади — найдавнішої школи в буддизмі. Вони називали її хінаяною ("мала колісниця", "вузький шлях"). вважали хінаяністів покидьками людства, за якими давно скучає пекло Хінаяна здавалась їм надто егоїстичним, "вузьким" віровченням, виявом "недружнього й несгавчутливого" ставлення до тих, хто прагне "звільнення", але не може чи не хоче стати ченцем. Махаяністи були впевнені, що людям потрібний "ширший" шлях у нірвану, доступний усім, хто живе за законами Будди, що слід домагатися не стільки особистого "звільнення", скільки "звільнення" інших. Вони розробили вчення про буддійські рай і пекло, а самого Будду проголосили космічною силою (за словами італійського історика М. Таддеї, він у них "змінив плащ Учителя на мантію Божества"). Було створено концепцію, згідно з якою Будд існує дуже багато. Мовляв, Буддами є ведійські боги (буддизм їх ніколи не зрікався), буддійські святі, боги тих азіатських народів, які сприйняли буддизм. Усі ці боги й святі, як і засновник буддійської релігії, наділені 32 ознаками досконалості.

Що являв собою махаяністський пантеон святих, піднесених у ранг Будди? Він складався з бодхісатв — осіб, які вже підготували себе до нірвани, проте зволікали вкусити цього блаженства доти, поки не підготують до нього "останню травинку". Існує припущення, що махаянська концепція про страждальця-бодхісатву, який є не само-спасителем, а спасителем світу й, отож, утілює найвищу ступінь "просвітлення", ймовірно, навіяна месіанською ідеєю християнства.

Віровчення махаяни простіше й доступніше, між хінаяна, тому воно поширилось на більшій частині території Азії (в Тибеті, Монголії, Китаї, Японії, Кореї, хінаяна ж — на Цейлоні, в Бірмі, Таїланді, Лаосі, Камбоджі). Махаяну іноді називають "північним" буддизмом, ахінаяну — "південним".

Отож буддизм не закостенів у своїй ранній формі. Він поступово перетворився з доктрини, в якій переважало морально-етичне начало, на "готову" релігію.

Однією з форм буддизму був тантризм, що виник в Індії на початку нової ери й поширився в багатьох азіатських країнах. Тантризм ("сплетіння") створив величезний пантеон міфологічних персонажів, відводив чільну роль чародійству, чаклунству, чорній магії. Він пов’язував "звільнення" із сексуальним життям, ритуал тантризму походив від магічної еротики первісної людини — гаранта родючості землі й приплоду худоби. Монахи-тантристи вважали, що сам Будда ніколи не випускав з любовних обіймів свою жінку Бхагаваті, завдяки чому він, власне, й став Буддою. Ідеї тантризму значною мірою вплинули на індійську літературу та мистецтво, були "винуватцями" наявності в них витончених еротичних мотивів.

Буддизм виявив безприкладну віротерпимість, толерантно ставився до іновірців, ніколи не проголошувався державною релігією Індії. Він потіснив ведійську релігію лише в містах та приміських зонах, у сільській же місцевості, де проживала основна маса населення, зберігалися традиційні форми релігійного життя. Навіть буддисти на весіллі чи похороні зверталися до послуг брахманів. Отож становище буддизму в Індії було неміцним. Зрештою, ця релігія, яка надійно завоювала майже всю Азію, в себе на батьківщині почала згасати. її занепад спостерігався вже в епоху Гуптів (IV—V ст.). До X ст. вогник буддизму ледь жеврів лише в окремих регіонах країни (Кашмір, Біхар, Бенгалія), а ще через два століття взагалі "залишив" Індію. Населення країни повернулося до старих, первісних форм релігійного життя.

Як пояснити цей парадокс історії? Історики вважають, що занепад буддизму в Індії був спричинений багатьма обставинами. Відіграли свою роль утиски прихильників буддизму з боку окремих володарів (а втім, вони не стали масовими і тому не послужили вирішальним чинником). Далися взнаки ворожі навали, під час яких було зруйновано чимало буддійських монастирів (лише гуни-ефталіти "загасили" в Гандхарі, якщо вірити Сюань Цзану, 1600 цих вогнищ буддизму). Оскільки буддизм поширився здебільшого в містах, то занепад індійських міст у після-гуптський період ослабив його позиції. Якщо в епоху Маур’їв та кушан буддизм мав підтримку з боку державної влади, то в періоди політичної роздробленості він ц втратив. Цілком імовірно, що буддизм виявився на той час занадто "інтелектуальною" релігією й саме тому програв суперництво з набагато простішим і доступнішим індуїзмом, який спирався не на теологічні мудрування, а на обрядовість. До того ж буддизм замахнувся на кастову систему, підвалини якої виявились міцними (не випадково буддизм швидко завоював саме ті азіатські країни, де не існувало поділу населення на касти).