Історія України - Гарін В.Б - Політико-територіальний розподіл України

Цар відправив до України корпус боярина Ромодановського з наказом обрати українського гетьмана на спільних козацьких зборах із новою присягою на вірність йому і Росії. Потім у Чигирині були відкриті вибори нового гетьмана України. Дізнавшись про це, Юрій Хмельницький, що перебував у Запорізькій Січі, написав листа до присутніх у Чигирині козаків. Хмельницький глибоко розкаювався в своєму вчинку, говорив про обман його Виговським і поляками, і просив знов обрати його гетьманом. Пам'ять козаків про Богдана Хмельницького ще раз дозволила його синові бути обраним гетьманом України. Наприкінці 1659 р. Юрій Хмельницький прибув до Чигирина, де, присягнувши на вірність Росії, був знову проголошений гетьманом. Він почав своє правління з вигнання поляків, наведених до України Виговським. Корпус козачих військ за наказом гетьмана пройшов містами Ніжином, Києвом і Черніговом, очищаючи їх від польських гарнізонів і чиновників.

Поляки, не бажаючи втрачати Україну, направили сюди свою армію під командуванням коронного гетьмана Собієвського. Ю.Хмельницький із 40-тисячною армією рушив назустріч полякам, а присланий йому на допомогу російський корпус боярина Шереметєва в 35 тис. солдатів, пройшов уздовж кордонів із Кримом і Туреччиною, демонструючи свою готовність їх захищати. Потім об'єднана російсько-українська армія стала табором біля міста Острога, де і зустрілася з польським військом. Вишикувавши для битви російські війська, Юрій Хмельницький заховав у засідку значну частину своєї кінноти. Поляки, напавши на росіян, зав'язнули в битві з ними і, будучи раптово атаковані з тилу козацькою кіннотою, зазнали жорстокої поразки. На полі бою залишилося близько 30 тис. убитих польських воїнів.

Навесні 1662 р. Юрій Хмельницький, зібравши собі військо із запорожців, частини вірних йому козаків і 2,5 тис. донських козаків, з'єднався з армією кримського хана і виступив на Україну. На річці Поцуп він об'єднав свої сили з армією польського короля і після цього атакував війська Шереметьєва. Боярин Шереметєв, будучи абсолютно впевнений у своїх силах, допустив дві грубі помилки, давши Хмельницькому і татарам з'єднатися з поляками й у ході битви дозволивши їм себе оточити. У результаті російські війська, зазнавши великих втрат, були вимушені відступити у місто Чуднів, де і були взяті в облогу ворогом. Шереметєв сподівався на допомогу з боку корпусу князя Барятінського, що стояв під Києвом, але корпус цей так і не з'явився. Протримавшись в облозі більше трьох тижнів і з'ївши всіх своїх коней, Шереметєв з військом здався на милість переможця. Сам Шереметєв потрапив у полон до татар, де провів 20 років.

Продовжуючи свою боротьбу, Юрій намагався взяти місто Чигирин, щоб зробити його своєю резиденцією, але не зміг цього добитися через запеклий опір реєстрових козаків, що зберігали вірність Росії. Наказний гетьман Сомко, з'єднавшись із корпусом російських військ князя Ромодановського, що стояв біля Козельця, переправився через Дніпро і атакував Хмельницького біля міста Крилова. Юрій був розбитий і відрізаний від Запорізької Січі, пішов із залишками своїх військ до Канева, де з'єднався з поляками. Звідси він виступив до Переяслава, де напав на наказного гетьмана Сомка. Проте корпус Ромодановського, що встиг на поле бою, вирішив результат битви. Хмельницький, відступаючи до Канева, був розбитий. Юрій Хмельницький, якому вдалося врятуватися, дістався до монастиря в місті Лубни, і там у 1663 р. постригся в ченці.

Політико-територіальний розподіл України

Після усунення Юрія Хмельницького від гетьманства, в Україні з'явилося відразу п'ять гетьманів, обраних окремими групами козаків. Серед них були прихильники російської, польської та турецької протекції. Двоє з них, Дорошенко і Тетеря, були полковниками, командуючими полками на Правобережжі. Третім був полковник Ніжинського полку Васюта. Четвертим, обраний під час смути Сомко. П'ятим - представник запорожців Іван Брюховецький. Останній мав у своєму розпорядженні найбільші багатства і кількість козаків.

Оскільки Брюховецький був обраний за допомогою запорожців, які зазвичай не брали участі у виборі гетьмана, то це послужило приводом для багаточисельних скарг царю на Брюховецкого. Особливо активно писали доноси і скарги ті, хто прагнув усунути багатого претендента в гетьмани, - Васюта і Сомко. Цар призначив комісію для розслідування скарг на Брюховецького. Комісія, будучи чудово прийнята і щедро обдарована Брюховецьким, дійшла до висновку про те, що "Іван Мартинович є чесна людина, і годиться бути гетьманом", про що і доповіли цареві. Головні скаржники, Васюта і Сомко, були передані до рук Брюховецького, який і відрубав їм голови у в'язниці. Потім Брюховецький почав заміну козацького командного складу на свій розсуд, призначаючи на вищі посади своїх прихильників із числа запорожців. Маєтки чинів, що потрапили в опалу, Брюховецкий піддавав пограбуванню і розоренню, ще більше збільшуючи своє особисте багатство.

Побачивши свавілля, яке творив Брюховецкий, задніпровські полковники, гетьмани Тетеря і Дорошенко, зовсім відійшли від Росії і погодилися на з'єднання з Польщею, фактично розриваючи Україну на дві частини.

У 1665 р. Іван Брюховецький, першим з українських гетьманів, здійснив візит до Москви, до російського царя. Брюховецький був прийнятий при царському дворі з усією урочистістю і повагою. Цар надав йому звання "Великого воєводи" і думного боярина. Брюховецького одружили з родичкою самого царя, а багатьох його полковників - з боярськими дочками. У Москві Брюховецькому було наполегливо запропоновано ввести на українських землях російський адміністративний апарат, на що він дав свою згоду.

У 1667 р. Польща вирішила безпосередньо підпорядкувати собі Правобережну Україну, відмовившись від послуг Дорошенка. З цією метою сюди був направлений сильний польський корпус. Дорошенка, отримавши цю звістку, поспішив під місто За-славль, де і зустрів поляків. Після тривалої і наполегливої битви поляки були примушені до втечі. Престиж Дорошенка в Україні значно зріс.

У 1667 р. між Росією і Польщею було укладене Андрусівське перемир'я на 30 років. Ця угода підводила підсумок багатолітній боротьбі двох держав за Україну. Росія отримувала Смоленськ і всю Лівобережну Україну з містом Києвом, за Польщею залишалася Правобережна Україна. Запорізькі землі переходили під спільний протекторат Росії та Польщі. Договір був підписаний без участі представників українського народу.