Історія України - Гарін В.Б - Катерина II і Україна

У 1741 р. на російський престол вступила дочка Петра І Єлизавета. Нова імператриця відрізнялася набожністю і людинолюбством. Одним із перших її повелінь було рішення про скасування страти в Російській імперії. У 1744 р. Єлизавета відвідала Україну і місто Київ, де їй був влаштований урочистий прийом. Під час перебування государині в Києві їй була подана петиція від українського козацтва з проханням дозволити в Україні вибори нового гетьмана. Імператриця, прихильно сприйнявши це прохання, наказала для вирішення питання про вибори гетьмана направити до неї в столицю українську депутацію, що і було незабаром зроблено.

У 1745 р., добившись дозволу Петербургу на нові гетьманські вибори, депутація повернулася до України, щедро обдарована Єлизаветою соболиними шубами, перснями з діамантами і грошима. Проте самі вибори виявилися справою не такою швидкою. Імператриця не бажала давати автономне правління Україні, але не хотіла й образити українців відмовою. У результаті вибори 1750 р., що відбулися під наглядом Петербургу, визначили бути гетьманом України 22-річного графа Кирила Разумовського, брата фаворита імператриці. Резиденція українського гетьмана незабаром була перенесена до міста Батурина. У 1755 р. Єлизавета, що завжди демонструвала свою симпатію до українського народу, скасувала в Україні багато особливо обтяжливих податків, встановлених колишніми урядами. У той же час бюджет України був поставлений під контроль Петербурга, а митні кордони між Україною і Росією ліквідовувалися.

Гетьман Розумовський мало піклувався про Україну і козацтво і більшу частину часу проводив не в Батурині, а в Петербурзі. Прагнучи до особистого збагачення, він добився переходу в своє спадкове володіння міста Батурина й околиць. У 1763 р. гетьман спробував примусити залишки козацтва клопотати перед Петербургом про визнання його спадкового гетьманства в Україні, проте козаки відмовилися підписати таку петицію.

Катерина II і Україна

У 1762 р. на престол зійшла Катерина II, під час правління якої були остаточно ліквідовані залишки автономії України. Гетьман Розумовський, що користувався раніше заступництвом імператриці Єлизавети, різко понизив свою політичну вагу в державі. Прагнучи компенсувати втрату свого політичного впливу в імперії, Розумовський зробив ще одну спробу добитися для свого роду спадкового гетьманства в Україні. Проте це не входило в плани нової імператриці, а підтримки українського народу в Розумовського не було. Проте у 1764 р. гетьман Розумовський своїм розпорядженням призначив збори представників старшин та козаків України з метою добитися спадкового гетьманства. Не будучи впевненим в успіху цього почину і бажаючи чинити тиск на виборців, гетьман привів у бойову готовність всі війська, розташовані в Україні. Катерина II тут же викликала Розумовського до Петербургу і, вказуючи на його явне зловживання владою, настійно рекомендувала скласти з себе повноваження гетьмана. Розумовський, розуміючи, що опір монаршій волі даремний, заявив про свою відмову від гетьманства, отримавши взамін звання фельдмаршала. Таким чином, він став останнім українським гетьманом.

У 1765 р. Катерина II для управління Україною знову заснувала Малоросійську колегію, до складу якої увійшли 4 росіян і 4 українських чиновників. Колегія діяла під керівництвом призначеного імператрицею генерал-губернатора України. Першим імператорським намісником України став видатний російський полководець і політик генерал-аншеф Рум'янцев. За його наказом у 1767 р. на всіх підвладних імперії українських землях був проведений генеральний опис населення і майна з метою впорядкування стягування податків і податей. У цьому відношенні Україна тепер нічим не відрізнялася від решти величезної імперії. Незабаром послідував і указ Катерини П, який приписував залишкам козацтва підпорядкування по судах і посадах загальноросійському військовому статуту. Це означало остаточну ліквідацію реєстрових козачих полків, тобто, самостійного українського війська.

Проводячи активну зовнішню політику, направлену на розширення кордонів імперії, Катерина II готувалася до війни з Туреччиною. Турки, контролюючи гирло Дніпра, Чорне море і Крим, перешкоджали широкому розвитку тут російської торгівлі й експорту української пшениці до інших країн. Крім того, необхідно було зміцнити південні кордони держави, легко доступні для турок і татар. Султан полегшив Катерині II рішення дипломатичної задачі з пошуку гідного приводу для війни, сам оголосивши війну Росії восени 1768 р.

Військові дії почалися в 1769 р., але особливо активно вони велися в 1770 р. Того року російська армія під командуванням Рум'янцева і Суворова, діючи в Україні та Молдавії, завдала туркам два нищівні удари в битвах на річці Ларгі та Кагулі. Незабаром росіянами був узятий і ряд турецьких фортець на Дунаї. У цьому ж році російська чорноморська ескадра розгромила турецький флот в Чесменськой бухті, а російська армія вступила до Криму. У 1771 р., отримавши настільки тяжкі удари, Туреччина пішла на підписання перемир'я з Росією, проте укладення міцного миру не відбулося, оскільки султан наполегливо не погоджувався на відділення Криму.

У 1772 р. Росія, отримавши пропозицію пруського короля Фрідріха II про частковий розділ території ослабленої Польщі, дала на те свою згоду. Так відбувся перший розділ Польщі між Росією, Прусією та Австрією. У результаті цієї акції трьох держав, Росія отримала східні райони Білорусії з містами Полоцьк, Вітебськ, Могильов, а також частину північної України з містом Гомелем, що вважався тоді українським.

У 1773 р. Росія відновила військові дії проти Туреччини. Суворов ущент розбив турецькі війська під Козлуджею, а армія Рум'янцева переправилася через Дунай і рушила на Балкани. Туреччина, не маючи більше можливості чинити опір, була вимушена піти на мирні переговори. Мир між Росією і Туреччиною був підписаний в містечку Кючук-Кайнарджі в 1774 р. Росія отримувала Керч, Єнікале та Кінбурн, а також право вільного плавання російського торгівельного флоту через турецькі протоки. Кримське ханство втрачало протекторат Туреччини й оголошувалося незалежним.

Успішно вирішивши одне з найважливіших зовнішньополітичних завдань, Катерина II зайнялася внутрішнім устроєм імперії. У 1775 р. було прийнято нову "Установу для управління губерніями Всеросійської імперії", яке ділило всю територію держави на 50 губерній. Вся господарська, політична і військова влада в губернії знаходилася в руках генерал-губернатора, довіреної особи імператриці. Нова адміністративна система значно підсилювала централізацію держави. Територія Лівобережної України ділилася на три губернії - Київську, Чернігівську і Новгород-Сіверську - з таким же адміністративним устроєм, як і решта російських губерній. Процес перетворення Лівобережної України на складову частину Російської імперії практично завершився. Правобережна Україна поки що входила до складу польської держави.

Ліквідація Запорізької Січі
Соціальні зміни в Україні
Завоювання Криму і півдня України
Устрій "польської" України
Гайдамаки
"Коліївщина"
Другий поділ Польщі
Україна і третій поділ Польщі
Включення більшої частини українських земель до складу Російської імперії
Розділ VIII. УКРАЇНА В XIX СТОЛІТТІ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru