Історія України - Кормич Л.І. - ВИНИКНЕННЯ РУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. КОМУ МИ ЦИМ ЗОБОВ'ЯЗАНІ

Короткий зміст:

Виникнення Руської держави: кому ми цим зобов'язані. Форма державності. Феодальний спосіб ведення господарства. Утвердження Русі: Володимир Великий, введення християнства. Тип державності. Духовне життя Русі. Основні проблеми:

Головними ознаками державності в середньовіччі були: влада, відчужена від народу: розміщення населення не за племінним, а за територіальним принципом: збір данини для утримання апарату влади, успадкування влади князем. Варто зазначити, що на процес зародження, становлення та розвитку цих складових частин держави впливає цілий ряд соціально-економічних, політичних, культурних та інших факторів і тенденцій. Саме тому утворення держави не може бути короткочасним процесом. Він є тривалим, і складається з декількох періодів. Тому історики часто умовно ділять політичну історію Київської Русі на три періоди. Правда, як хронологічно, так і за змістом, ці періоди, наприклад у Б. Рибакова, О. Субтельного та інших істориків, не співпадають.

ВИНИКНЕННЯ РУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. КОМУ МИ ЦИМ ЗОБОВ'ЯЗАНІ

В заголовку "Повісті минулих літ" літописець Нестор поставив декілька запитань:

"Отькуду єсть пошьла Русьская земля? Кьто в Кьієвє нача пьрвєє кьняжіті? І отькуду Русьская земля стала єсть?".

А на думку Б. Рибакова і Л. Гумільова, в кінці V—першій половині VI ст. в Європі відбувається три взаємопов'язаних події. Вони безпо-середньо співвідносились з Київською Руссю і стали відповідями на запитання Нестора.

Першим був початок великого розселення слов'ян на південь, за Дунай, на Балканський півострів. Слов'янам вдалось відвоювати і заселити майже половину Візантійської імперії. Правда, це вже аж в IX ст. Тоді ж частина слов'ян перебралась навіть в Малу Азію. Причому колоністи йшли як з західного ареалу слов'янства, з боку склавінів, так і з східного, з боку антів. Величезний за своїми розмірами рух слов'ян на Дунай і в Подунав'я, в межиріччя Вісли і Одера змінив всю етнічну і політичну карту Європи. Крім того, було суттєво видозмінено історичний процес і на основній слов'янській території.

Другою важливою подією було заснування Києва на Дніпрі. Літопис передає стародавню легенду про трьох братів — Кия, Щека і Хорива та сестру їх Либідь. Вони побудували місто на Дніпрі в землі полян і нарекли його ім'ям старшого брата. Цей переказ був відомим ще з незапам'ятних часів вже і за життя Нестора. А оскільки Київ в той час суперничав з Новгородом, то літописці останнього вмістили в літопис легенду про Кия за 854 р. Це не відповідає дійсності, тому що в розпорядженні вчених сьогодні є незаперечні свідоцтва більш раннього часу виникнення переказу про заснування Києва в землі полян.

Одним з таких свідоцтв була і залишається "Історія Тарона" двох вірменських авторів — Зеноба Глака і Івана Маміконяна, написана у VIII ст. Автори включили в свою історію переказ про трьох братів — Куара, Мелтея і Хоревана, які побудували в якійсь країні Палуні місто. У вірменському запису співпадають з руською літописною і основа, і подробиці. Тут і мисливські угіддя, і місто на горі, і язичницькі святилища. Виявляється, що в тому ж VIII ст. арабський полководець Мерван воював з хазарами і йому вдалося дістатись "слов'янської ріки", тобто Дону. Там він захопив в полон 20 тисяч слов'янських сімей. Полонені були виведені в Закавказзя і розташовані по сусідству з Вірменією. Отже, переказ про заснування Київа трьома братами в землі полян був складений слов'янами приблизно в кінці VII — на початку VIII ст.

А М.Ю. Брайчевський стверджує, що Кий з братами і сестрою жив в кінці VI або на початку VII ст. Саме до цього часу відносяться вісті візантійських джерел про літописного Кия: в другій редакції "Чудес Дмитра Солунського", у Феофана Сповідника, у патріарха Никифора та у Іонни з Нікіу.

А завдяки вдалим розкопкам на початку і в другій половині XX ст. археологів Д. Мілєєва, Т. Мовчановського, М. Каргера і П. Тол очка знайдено залишки городища, про яке говориться в літописному переказі — "город Кия". Тобто була знайдена історична основа літописного переказу. Так фольклорна згадка про трьох братів і їх сестру та спорудження ними першого київського городища стала історичним фактом.

Показовим є стратегічне значення розташування Києва. Всі найбільші річки дніпровського басейну сходились до Києва. Басейн цих рік охоплював землі, де мешкали древляни, дреговичі, кривичі, радимичі і сіверяни. Загальна площа їх території складала біля чверті мільйона квадратних кілометрів. Шляхами сполучення в ті часи були в основному, ріки. А всі вони в місцях розселення слов'ян впадали в Дніпро вище Києва. Тому весь цей величезний простір, звідкіля слов'яни мігрували на південь або ходили на війну з сусідами, контролювався київськими князями.

Тоді як союз дулібів розпався в VI ст. під ударами аварів, інші слов'янські союзи племен вціліли і вели запеклу боротьбу з кочівниками за виживання. Очевидно, що такими були — союз племен русі (басейн ріки Рось) і союз племен полян (Київ і Чернігів). Об'єднавшись, ці два союзи стали згодом основою Руської держави.

І, нарешті, ми підійшли до відповіді на питання, чому наша прабатьківщина стала називатись "Русь". Акад. Б. Рибаков називає племена русів слов'янськими. Однак Л.Гумільов стверджує, що до приходу в Подніпров'я слов'ян цю територію населяли рус и або роси, етнос зовсім не слов'янський. При цьому він посилається на Ліутпранда Кремонського ( X століття), а той в свою чергу закликав у свідки греків, які звали Russos народ, відомий в Європі як Nordmannos. До того ж поселяв він цих росів поряд з хазарами і печенігами на півдні Русі.

Як вважає інший видатний російський історик М.І. Артамонов, побутові звички у слов'ян і русів були різними. Особливо це проявилось в характерних дрібницях, таких, як спосіб вмивання. Руси вмивались перед трапезою в спільному тазу, а слов'яни — зливали один одному на руки. Знову ж таки, руси голили голову, залишаючи "оселедця" на тім'ї, а слов'яни стриглися в "кружальце". Руси мешкали у військових селищах і отримували платню воєнними трофеями, частину яких продавали хазарським купцям. Слов'яни ж вели осілий спосіб життя і займались землеробством і скотарством. М.І. Артамонов підкреслює, а Л. Гумільов з ним погоджується, що автори X століття ніколи не плутали слов'ян з русами. Знову ж таки, руси відомі як самостійний етнос авторам VI ст. Йордану і Захарії Ритору. Мабуть, найточнішою є версія єпископа Адальберта, який назвав княгиню Ольгу царицею ругів. А руги були народом, західна частина якого загинула в Норіку і Італії в V ст., а східна втрималась в Східній Європі до X ст., залишивши у спадок слов'янам династію і назву держави.

Ця теорія дуже струнка і приваблива, але за нею виходить, що руси були єдиним плем'ям на нашій території, яке отримало свою назву не від місцевості, на якій проживало. А від чого? Адже решта місцевих племен отримала свою назву саме таким чином.

Процес виникнення і становлення Руської держави відбувався з першої половини IX по кінець X ст. Цей час пов'язаний з правлінням останніх представників династії давньоруських князів — Діра та Оскольда (Аскольда) (загинули близько 882 p.), і початком князювання в Києві династії Рюриковичів — Олега (882-912 pp.), Ігора (912-945 pp.), Ольги (945-964 pp.), Святослава (964-972 pp.).

Якими ж були основні події цього періоду? Археологи і історики називають декілька умов, за яких певне співтовариство людей отримує право називатись державою. Перша з них — це не менше п'яти тисяч осіб населення, які мають спільну релігію. Влада мусить мати адміністративний аппарат. Наступна з умов — писемність. Обов'язковим атрибутом державної влади є також великі будівлі у вигляді палаців і храмів. Необхідною умовою є структуризація населення. Воно мусить бути поділено за спеціальностями, щоб кожний робив все не тільки для самого себе і для сім'ї, а й на державу. Так поряд з жерцями і солдатами з'явились художники, філософи, зодчі, ремісники. Солдати в складі армії охороняли державу, а ремісники виробляли всі необхідні для проживання товари, а також створювали розвинуту інфраструктуру. Всім цим умовам відповідала держава східних слов'ян, про яку ми продовжуємо вести розмову.

У VIII-XI ст. на історичній арені з'являється новий осередок східнослов'янської державності — Руська земля. Розміри воєнних акцій та амплітуда її зовнішньополітичної діяльності були вражаючими — від участі в 852-853 pp. у відбитті арабського наступу в Закавказзі до численних знаменитих походів у 860 р. В середині IX ст. київським князем за спадком стає Оскольд (Аскольд) - прямий нащадок Кия, як стверджують вітчизняні і зарубіжні автори XV-XVI ст. Я.Длугош, М.Стрийковський. В епоху Оскольда, в середині і в другій половині IX ст. завершилось формування давньоруської феодальної держави. Зокрема видатний російський історик В.Ключевський стверджував, що руська держава була заснована завдяки діяльності Аскольда. За князювання Оскольда під час одного з його вдалих походів Русь прийняла хрещення на державному рівні. Правда, хрестилися тільки кн.Оскольд і частина верхівки суспільства — князі, дружинники і бояри, а народ не схвалив і не підтримав цієї ініціативи князя Оскольда. Справді, на цей час ще не визріли умови для активного масового поширення християнства. В результаті опір новій релігії не тільки низів, а й верхів став однією з причин усунення від влади Оскольда та його загибелі.

Загинув кн.Оскольд через підступність Олега, який, замаскувавши свою дружину під купецький караван, без перешкод підійшов до Києва. Виманивши кн. Оскольда і Діра за місто, Олег вбив їх і захопив Київ. Проф. І.Крип'якевич називає Олега "першою великою постаттю в історії київської держави". За однією з історичних версій, Олег був дружинником новгородського князя Рюрика, який послав його "збирати землі". Н.Полонська-Василенко вважає Олега сторонньою людиною, не зв'язаною ні з Рюриком, ні з Ігорем. Незважаючи на суперечливість версій появи на історичній арені Олега, всі історики визнають його військовий і державний хист.

Вбивство Оскольда і Діра та захоплення Олегом влади у Києві в 882 р. мало надзвичайно важливі наслідки. З одного боку, фактичне об'єднання Північної (Новгород) та Південної (Київ) Русі стало основою виникнення загальноруської держави. З іншого ж, — державний переворот, що стався, був початком антихристиянської, язичницької реакції.

Княжіння Олега в Києві дало підстави для виникнення у XVIII ст. теорії про норманське походження Руси її авторами були німецькі історики на російській службі. Вони скористались палімпсестами (записами в літописі "Повість минулих літ" на місці попередньо знищеного тексту). В цих нових записах саме і йшла мова про те, що варяги були запрошені на Русь керувати державою. Правда, німці зневажили тим фактом, що Руська держава вже існувала задовго до приходу в Київ кн.Олега.

Справді, варязьке походження правлячої династії Русі є очевидним. Так само незаперечним є і включення варягів до панівного стану держави. Однак твердження про те, що варяги прискорили процес державотворення на Русі, не витримує критики. Адже в ІХ-Х ст. феодальні держави виникли також в Чехії і в Польщі, хоча там варяги не появлялись. Тобто формування феодальної держави було типовим на той час для народів Східної і Центральної Європи. В цей же час держава виникла і на Русі. А вже через багато років після її виникнення на політичній арені Русі появились і варяги. Але помітного впливу на розвиток Руської держави вони так і не здійснили. Через це більшість вчених дотримується теорії природної еволюції соціально-політичних відносин в житті східнослов'янських племен, яка відкидає можливість занесення державності ззовні.

Руські князі ні на мить не припиняли своєї діяльності з активного розширення державних кордонів та централізація влади. В межах процесу державної консолідації в цей період можна чітко виділити два аспекти: завоювання та поширення впливу Русі на нові території (Олег підкорив землі древлян, сіверян, кривичів, радимичів, хорватів, уличів, фіно-угорські племена — чудь та мерю; Святослав — в'ятичів, ятвягів, хорватів, алан (осетин), касогів (адигів); перманентною була жорстока боротьба проти автономістських настроїв підкорених народів — придушення виступів древлян та уличів (Ігор), древлян (Ольга).

Завдяки цілій низці успішно проведених реформ в Руській державі була здійснена політика централізації. Кн.Ольга впорядкувала збирання данини, розділивши князівства між своїми синами.

Її син, кн.Святослав, перший Рюрикович з чисто слов'янським ім'ям, був за характером найбільшим варягом серед всіх київських правителів. Цей князь мав нехитру ідейну платформу, суть якої полягала в ствердженні приоритету меча і фізичної сили в порівнянні з розумом. Одного разу, поки він ходив воювати чужі землі, вороги (печеніги) вільно дійшли до стін Києва і ледве його не захопили. Добре, що дома була матір кн. Святослава — кн.Ольга, яка й організувала оборону Києва та відігнала кочовиків від його стін. Разом з тим кн.Святославу не можна відмовити в проведенні деяких вдалих державних заходів. Так, до прикладу, Святослав поклав початок адміністративній реформі, в результаті якої Русь опинилась у володінні однієї князівської династии.