Історія України - Кормич Л.І. - ЗАХІДНА УКРАЇНА В ПЕРІОД МІЖ РОСІЙСЬКОЮ РЕВОЛЮЦІЄЮ І ПЕРШОЮ СВІТОВОЮ ВІЙНОЮ

Становище селянства Галичини. Перед Першою світовою війною найбільших національно-політичних успіхів досягла Галичина. Як відомо, Галичина в цей час була в складі Австро-Угорської імперії, яка утворилася в 1867р. Під її владою знаходилися всі західноукраїнські землі з населенням понад 6,5 млн. душ. (Вся ж Україна мала населення понад 24 млн. душ.) В Галичині панували польські і австрійські феодали, в Закарпатті — угорські, а в Буковині — румунські. Разом з іноземцями трудящих нещадно експлуатували й місцеві феодали та буржуазія.

Зростання капіталістичних відносин у цих задавлених колоніальним гнітом землях призводило до ще більшого розшарування і зубожіння селянства. Якщо феодали намагалися насильно захопити собі якомога більше селянських земель, то іноземна й місцева буржуазія їх скуповували. Внаслідок цього на західноукраїнських землях створився справжній "земельний голод". Боротьба за землю стає боротьбою за життєві інтереси. Трагедія селян, жахливість і безвихідь їх становища штовхали людей на злочин. Саме про це і повість Ольги Кобилянської "Земля".

В Австро-Угорщині крім жорстокої експлуатації посилювався ще й національний гніт. Незважаючи на діючу в країні конституцію, місцеве українське населення було фактично зовсім безправне і зазнавало всіляких знущань з боку цісарських урядовців, якими найчастіше були поляки. Це яскраво зображено у творі І. Франка "Свинська конституція": "Коли прийду до пана старости, або до пана судді, або навіть до автономічного виділу повітового, то все це чую те саме, що й перед 1848роком: "Чекай, хлопе! Геть звідси, хлопе!". Л коли я раз попробував бути премудрим і покликатися на свою рівність перед законом, то дістав позаушника, такого цупкого та дзвінкого, як і за отаманських часів... От так-то, друже мій, виглядає у нас свинська конституція!".

Все це привело до того, що багато обезземелених західноукраїнських селян і робітників шукало щастя, виїжджаючи до Америки, Австралії та інших далеких країн. Особливо великі поселення українців виникли на той час у Канаді, США, Бразилії, Аргентині та Австралії. З кінця XIX ст. і до початку Першої світової війни із західноукраїнських земель емігрувало до 800 тисяч чоловік. Саме тоді, наприклад, у західних провінціях Канади оселилося багато українців, які становили першу хвилю нашої еміграції. Незважаючи на складні умови при освоєнні земель, переселенці закріплювалися на цих місцях. Вони займалися сільським господарством, працювали у лісовій та металургійній промисловості. Кажуть, що тепер українці займають за кількістю населення третє місце після англійців і французів.

Розвиток капіталізму в Галичині. Розвиток капіталізму в другій половині XIX і на початку XX ст. в Україні йшов нерівномірно. На тих землях України, що входили до складу Росії, незважаючи на залишки кріпосництва, відносно швидко розвивалося капіталістичне виробництво як в промисловості, так і в сільському господарстві. Господарське життя тієї частини України, що знаходилася під владою Австро-Угорщини, цілком майже було сконцентроване в руках німецьких, австрійських, канадських капіталістів. Це стосується перш за все фабрично-заводської промисловості: головним чином нафтово-озокеритної, лісопильної та борошномельної. Правда, її частка в загальному народногосподарському балансі регіону була незначною. Характер господарства цього краю у своїй більшості був аграрним. Тому західноукраїнські землі були аграрно-сировинним придатком до промисловості розвинутих центральних і західних провінцій Австро-Угорської імперії, яка до того ж не мала колоній.

Зрозуміло, що українці не могли і не бажали миритися з таким станом справ. Історії відомий такий, наприклад, страйк, який провели влітку 1902 р. селяни Східної Галичини. Він охопив понад 100 тисяч селян з 450 сіл. Про нього досить докладно писали як газета РУП "Селянин", так і газета більшовиків "Іскра". В результаті цього страйку селяни добились задоволення своїх вимог. Проте плодами перемоги скористались поляки, бо завдяки споляченому Галицькому сеймові почалася колонізація українських земель польськими селянами на Поділлі, особливо на Тернопільщині.

А перед цим, весною 1902 р., у Львові розпочався страйк будівельників. До них приєдналися студенти, і вже в червні вони провели політичну демонстрацію на Стрілецькій площі, яку поліція і війська розігнали пострілами та шаблями.

Та найбільшого розмаху і особливо гострого політичного забарвлення набрали тут події під впливом революції 1905-1907 pp. в Росії. Першотравнева демонстрація 1905 р. у Львові, що охопила до 20 тисяч робітників міста, переросла у велику політичну подію. Висловлюючи свою солідарність з революційним пролетаріатом Росії, українські і польські робітники Львова несли транспаранти з лозунгами: "Геть царизм! Хай живе соціалістична Польська республіка! Хай живе соціалістична Україна!". Разом з тим робітники ставили політичні вимоги перед урядом Австро-Угорщини. Ці події добре висвітлені в газеті "Glos robotniczy". На жаль, це свідоцтво лише поодиноких випадків єднання українців і поляків.

Незважаючи на репресії і наступ реакції, на всіх західноукраїнських землях, як і в Австро-Угорщині в цілому, прокотилася велика хвиля страйків і демонстрацій за загальне виборче право. В грудні 1905 p., наприклад, у Береговому набрало гострого характеру заворушення робітників. Місцевий адміністратор писав, що спокій в Береговому йому вдалося зберегти тільки за допомогою великих військових сил. Він вимагав залишити війська в місті на довший час. Страйк охопив робітників Чернівців та інших міст. Великого розмаху набрали аграрні або "рільничі" страйки.

А в січні 1906 р. близько 300 страйків за участю майже 500 тисяч чоловік відбулося в Галичині.

Політичні здобутки українців Галичини на початку ХХст. Всі ці події і змусили цісарський уряд Австро-Угорщини оголосити 27 січня 1907 р. виборчу реформу, яка була кроком вперед до поширення виборчого права і на трудові верстви населення.

На основі нових виборів українці з Галичини й Буковини провели вже в 1907 р. біля 40 своїх депутатів (послів) до рейхстагу замість 8-10, як бувало раніше. Складаючи в парламенті одну групу, вони стали поважною силою, яка могла впливати на парламентське життя і з якою мусили вже рахуватися. Українські парламентські діячі, такі, як Євген Олесницький, Кость Левицький, Євген Петрушевич, придбали вплив і користувалися авторитетом в загальнодержавній політиці.

Всі свої досягнення українцям приходилося відстоювати у впертій боротьбі з місцевою польською адміністрацією і польськими політичними силами Східної Галичини. Українці і поляки в Східній Галичині на початку XX ст. знаходилися в стані неоголошеної війни. Про що свідчать хоча б замах на життя Івана Франка, вбивство галицького намісника графа А.Потоцького, вбивство українського студента Адама Коцка. Правда, завдяки тактовності і дипломатичному хистові митрополита Андрея Шептицького, вдалося тимчасово примирити українців і поляків.

На українсько-польську боротьбу в Галичині почала звертати увагу європейська громадськість, особливо в Німеччині. У зв'язку з цим один з лідерів революційного руху в Східній Галичині Михайло Грушевський, мабуть, і заявляв, що Україна "зв'язана тісно і безпосередньо з Західною Європою — Німеччиною в першу чергу".

Та найгострішу боротьбу довелось витримати українцям у самій Галичині за реформу виборчого закону для сейму, який вирішував усі справи внутрішнього життя краю. Після довгої і впертої боротьби прийшли до згоди вже на початку 1914 року.

Останні роки перед світовою війною приносили чимраз-то більші успіхи для цілого українського політичного і культурного руху. Українці в Галичині та в Буковині доходили до політичної зрілості, і було тільки питанням часу, коли вони добудуть собі усі права, забезпечені австрійською конституцією.