Історія України - Лазарович М.В. - Наростання політичної кризи

Ситуація в Україні з кожним днем погіршувалася. Розхитане війною економічне життя занепадало. Голод примарою ходив по Росії і зачепив Чернігівщину. Продовольчих запасів було мало. Петроград вигрібав з України все, що можна було. І цим обмежувалася його продовольча політика. Податків ніхто не платив. Селянство, змучене війною, революцією, розорялося. Суд, поліція не функціонували. З фронту масово втікали солдати, посилюючи безладдя в країні. Центральна Рада й Генеральний секретаріат ніяк не могли вирватися з тенет Тимчасового уряду, нерозв'язаними залишалися економічні, земельні, воєнні питання.


Свідченням того, що налаштованість Центральної Ради на федерацію з Росією в середині 1917 р. вже не відповідала революційному піднесенню значної частини суспільства, став збройний виступ Українського полку ім. гетьмана П. Полуботка, сформованого наприкінці червня з солдатів-українців, які чекали відправлення на фронт. Прагнучи радикальним способом розірвати зачароване коло, в яке потрапила українська влада, а з нею і все суспільство, близько 5 тис. полуботківців у ніч з 17 на 18 липня захопили частину центру Києва й закликали Центральну Раду проголосити державну незалежність. Проте в ході вуличних боїв повсталі зазнали поразки від військових частин, відданих УЦР. У результаті, полк було розформовано і вислано на фронт, а керівників виступу ув'язнено і звинувачено військовою прокуратурою у "спробі відокремлення України від Росії". Патріотично налаштованих військових було звільнено лише в 1918 р.

Восени 1917 р. на арену політичної боротьби в Росії активно вступила найрадикальніша частина російської соціал-демократії — більшовики. Вони висунули ідею переростання демократичної революції у т. зв. соціалістичну. Спочатку більшовики хотіли добитися цього мирним шляхом, але після невдалої спроби підняти на поч. липня 1917 р. повстанця в Петрограді і таким чином захопити владу — взяли курс на збройну боротьбу і встановлення диктаторської влади, яку вони завуальовано називали диктатурою пролетаріату.

Революційний запал, у якому було багато утопічного і жорстокого, наростав. Визріла революційна криза. Процеси, що відбувалися в країні, забезпечили більшовикам підтримку пролетарських мас, особливо в індустріальних центрах. Потужна агітація і пропаганда, що закликали до "експропріації експропріаторів", дали результати. У ніч з 6 на 7 листопада в результаті збройного перевороту влада в Петрограді перейшла до рук більшовиків (з 1927 р. свій прихід до влади вони стали називати Великою жовтневою соціалістичною революцією), які мали тепер більшість у радах. Тимчасовий уряд було повалено.

На думку західних істориків, надзвичайно потужну організаційну та пропагандистську діяльність більшовиків у Росії, порівняно з діяльністю всіх інших партій, разом узятих, фінансував німецький уряд, зацікавлений, щоб у країні, яка була одним із чільних представників Антанти, не припинялася революція. Зокрема, Р. Пайпс оцінював загальну суму фінансування російського більшовизму еквівалентом в 9 т золота.

В Україні ситуація розвивалася неоднозначно. Події у Петрограді підтримали робітники кількох українських міст, особливо Донецького басейну. В інших містах, зокрема в Києві, народ підтримував політику партій, які входили в Центральну Раду. Вороже до більшовицького перевороту в Петрограді поставилися штаб Київського округу і підпорядковані йому війська. Вони могли виступити проти революції і проти українства. Тому 7 листопада було утворено "Крайовий комітет для охорони революції на Україні", куди увійшли представники військових організацій Центральної Ради, Київської ради робітничих і солдатських депутатів та всіх партій, які до них належали. Центральна Рада виступила зі зверненням до громадян України, у якому пояснювала, що це громадське новоутворення потрібне, щоб запобігти відновленню царського самодержавства.

Наступного дня після повалення Тимчасового уряду відбулося засідання Малої Ради, де було прийнято відозву про повстання більшовиків. У ній підкреслювалося: "Визначаючи, що влада яку державі, так і в кожнім окремім краю повинна перейти до рук усієї демократи", вважаючи недопустимим перехід усієї влади до рук Рад робітничих і солдатських депутатів, які являються тільки частиною організованої революційної демократії, Українська Центральна Рада через це висловлюється проти повстання в Петрограді".

Здобувши всю повноту влади в Росії, більшовики в Україні, на Дону й Кубані зазнали поразки. У Києві 11—13 листопада 1917 р. дійшло до збройного зіткнення штабу Київського військового округу, який продовжував підтримувати Тимчасовий уряд, більшовицьких військових частин і українського полку, сформованого з делегатів III Всеукраїнського військового з'їзду, що підтримував Центральну Раду. Боротьба закінчилася поразкою штабу, який виїхав на Дон, і придушенням більшовицького повстання. Після від'їзду з Києва вірних Тимчасовому уряду військ уся влада перейшла до Центральної Ради. З різних місць України на її адресу надходили заяви зі словами підтримки. У відозві до населення Центральна Рада закликала до спокою, порядку й підпорядкування українській адміністрації. Тоді ж уряд України поповнили нові генеральні секретарі, які представляли УСДРП і УПСР.

Третій Універсал Центральної Ради
Посилення більшовицької загрози
Війна Радянської Росії проти України
Четвертий Універсал Центральної Ради
Брестський мир
Розпуск Центральної Ради
12.2. Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського
Переворот 29 квітня
Внутрішня політика
Зовнішньополітична діяльність
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru