Історія України - Литвин В.М. - Нова Січ

Звістка з України про закриття Малоросійської колегії та відновлення на Лівобережжі гетьманства вселила неабиякий ентузіазм запорозьким козакам, котрі вже майже двадцять літ перебували поза межами Запорожжя і воліли туди повернутися. Надію на позитивне вирішення питання російським урядом вселяло й те, що офіційний Петербург у цей час посилено готувався до війни з Туреччиною і могла знадобитися допомога запорожців, які добре знали степ і могли бути незамінними для російського командування при проведенні розвідувальних і диверсійних операцій на кордонах з Кримським ханством і Османською імперією.

Уже в травні 1728 р. січовики самочинно прибули на Запорожжя і лише потому відправили до Петербурга чолобитну на ім'я імператора Петра II, де просили вибачити їм усі попередні провини та дозволити проживати на місці старих запорозьких вольностей, на Чортомлику. Але скликана з цього приводу Верховна таємна рада ухвалила рішення: запорожців у межі земель, підвладних імператору, не впускати, мотивуючи це небажанням ускладнювати стосунки з турецьким султаном. Кошеві нічого більше не залишалось, як знову облишити Запорожжя. Щоправда, цього разу місцем облаштування Січі було обрано не урочище Олешки, а місцевість на р. Кам'янка, де вже стояв Кіш у 1710-1711 рр.

Між запорожцями, які перебували на Кам'янці, та офіційним Петербургом велося жваве листування щодо можливостей прийняття Січі під зверхність імператора. Російське командування обнадіювало запорожців позитивним вирішенням справи, але просило зачекати до початку російсько-турецької війни. ЗІ серпня (с. с.) 1733 р. уряд імператриці Анни Іоаннівни надіслав на Січ грамоту, якою "всемиловестивейше отпушал" запорожцям усі їхні попередні провини перед російською короною та дозволяв повернутися на землі Вольностей Запорозьких. Наприкінці березня 1734 р., коли між Росією і Туреччиною стосунки загострилися до вибухонебезпечної межі, запорозькі козаки повернулися на Запорожжя та облаштували неподалік від Чортомлика так звану Нову Січ на півострові (поблизу нинішнього с. Покровського Нікопольського р-ну), що зі сходу та півночі омивався правим рукавом Дніпра і р. Підпільною, піднімаючись над нею на 5-12 метрів, а з півдня і заходу межував зі степом.

Улітку 1734 р. в Лубнах було укладено угоду між російською військовою адміністрацією та запорожцями, у відповідності з якою останні визнавали себе підданими російській імператриці та зобов'язувалися у військовому відношенні підлягати київському генерал-губернаторові. Натомість російська влада вибачала їм усі їхні провини; зобов'язувалась щорічно виплачувати царську платню в розмірі 20 тис. руб.; а також дозволяла розпоряджатися землями, що традиційно перебували в їх руках, - від верхів'їв р. Самари до р. Бугу зі сходу на захід, і від р. Тясмин і р. Орелі до ногайських володінь - з півночі на південь. Офіційно визнані російською владою споконвічні володіння січового товариства саме відтепер отримали свою офіційну назву Вольності Війська Запорозького, що існувала до ліквідації Січі урядом Катерини II в 1775 р.

Згідно з відомостями реєстру 1736 р., проведеного за наказом російського генерал-фельдмаршала фон Мініха, загальна кількість боєздатного Війська Запорозького Низового сягала шести тисяч осіб. Саме на їх плечі й ліг тягар ведення війни з Туреччиною, що розпочалася у квітні 1735 р.

Трохи згодом, на середину XVIII ст., на Запорожжі проживало вже близько 20 тисяч козаків. Особливістю функціонування Нової Січі було те, що територія Вольностей Війська Запорозького була поділена на вісім політико-адміністративних округ - так званих паланок. На правому березі Дніпра існували Бугогардівська, Інгульська і Кодацька, на лівому - Протовчанська, Орельська, Самарська і Кальміуська, а вздовж гирла Дніпра - Прогноїнська паланка. У паланках січовики вели власне фермерське господарювання на так званих зимівниках (хуторах), там же існувала і своя паланочна старшина, яка, однак, обиралася на Січі та була підзвітна Кошу.

Відносний спокій, що в часи Нової Січі запанував між запорожцями та кримчаками, вигідне розташування земель Вольностей Війська Запорозького на перетині торговельних шляхів, сприятливі кліматичні умови та справедливі соціальні відносини, що не знали взаємин позаекономічної залежності, забезпечили краю надзвичайно швидкі темпи народної колонізації та бурхливий розвиток економіки. На відміну від своїх попередниць, Нова Січ являла собою не лише військово-політичну організацію, а й ефективний господарський механізм.