Історія України - Литвин В.М. - Початок комуністичних перетворень

Як тільки більшовики заволоділи Україною, вони негайно включили її в орбіту комуністичного проекту. 11 січня 1919 р. з'явився декрет українського уряду про порядок націоналізації промислових підприємств. За кілька місяців було одержавлено цукрову промисловість, великі шахти, металургійні і машинобудівні заводи.

Керівництво націоналізованими підприємствами здійснювали УРНГ та її главки - Укрголовліс, Укрголовцукор, Укрголовспирт та ін. У березні 1919 р. УРНГ створила в Харкові Гірничопромислове відділення, яке керувало вугільною, металургійною, хімічною й електротехнічною галузями промисловості.

На початку 1919 р. рядом декретів Раднаркому була запроваджена продовольча монополія держави. Уже в першому декреті від І І січня вона була поширена майже на всі види продовольства та сільськогосподарської сировини, хоча найголовніший об'єкт реквізицій становили зерно і фураж. Розміри вилучення зерна залежали від двох чинників: потреб держави у продовольстві та сировині й спроможності органів наркомпроду (у розпорядженні якого знаходилися й збройні загони) реалізувати доведені до губернії, повіту, волості й села обсяги здачі продовольства. Комуністичний розподіл продукції замість купівлі-продажу і продовольча розкладка були запроваджені в Україні одним декретом ВУЦВК "Про загальнодержавний облік та розподіл продуктів і предметів домашнього господарства" від 12 квітня 1919 р.

Виступаючи у березні 1919 р. на засіданні Петроградської Ради, Ленін переконував аудиторію в тому, що на Україні гігантські запаси хліба, які, однак, не вдасться легко взяти без створення відповідного апарату зі зброєю в руках. Більшовицький вождь передбачав, що коли ці дві умови буде дотримано, то до 1 червня 1919 р. з України можна буде дістати 50 млн пудів зерна. Загалом же, на його думку, надлишок зерна в українському селі складає нібито аж 500 млн пудів.

Відповідно до вимог вождя і практики, яка вже склалася в радянській Росії, весною 1919 р. почалася організація походу робітничого класу в українське село. Похід здійснювався шляхом створення продовольчих загонів. За неповними даними, в цих загонах налічувалося у першій половині 1919 р. 5 тис. робітників. їм на допомогу прибували пролзагони з Росії. У 87 російських продзагонах налічувалося понад 2,5 тис. робітників.

З січня 1919 р. в Україні утворювалися сільські й волосні комітети бідноти, яким надавалася до відновлення сільрад вся повнота влади. Після створення мережі рад комбіди були підпорядковані волосним та повітовим виконкомам, але зберігали свою владу. Вони здійснювали розкладку на місцях, причому 10 % зібраного хліба залишалося в їх розпорядженні як винагорода за працю.

Проте спроби розколоти селянство, нацькувати бідноту на заможних ("куркулів") далеко не завжди увінчувалися успіхом. Незважаючи на всі зусилля, до липня 1919 р. створити мережу комбідів вдалося тільки в половині українських сіл. Часто вони створювалися, але не діяли. Захищаючи свій хліб, селяни організовувалися в повстанські загони, тепер уже анти радянського спрямування. У 1919 р. в Україні вдалося заготовити не більше 8 млн пудів хліба. Близько половини цієї кількості становило зерно, вивезене з поміщицьких маєтків.

Відновлення радянської влади в Україні збіглося із декларованим у прийнятій VIII партійним з'їздом комуністичній програмі поворотом в аграрній політиці РКП(б) - створення "великого соціалістичного господарства" у вигляді радгоспів і комун. Полігоном у насадженні комуністичного виробництва була обрана Україна, оскільки тут ще залишалося відновлене або збережене П.Скоропадським поміщицьке землеволодіння. Поміщицьку землю не треба було видирати у селян "з м'ясом", її вимагалося інакше розподілити, ніж це було зроблено в Росії у 1918 р.

Основні засади аграрної політики, затверджені в резолюціях III з'їзду КП(б)У (1-6 березня 1919 р.), були повністю переписані з декрету ВЦВК від 14 лютого "Про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства". Резолюція з'їзду не залишала місця для сумнівів щодо того, якою є лінія партії: "Найголовнішим завданням земельної політики є перехід від одноосібного господарства до товариського. Радянські господарства, комуни, громадський обробіток землі та інші види товариського землекористування є найкращими засобами для досягнення соціалізму в землеробстві; через те одноосібне господарство слід розглядати як тимчасове і відживаюче".

26 травня 1919 р. ВУЦВК ухвалив "Положення про соціалістичний землеустрій", фактично ще раз продублювавши російський законопроект. Таким чином, земельна політика в Україні була спрямована на усуспільнення й одержавлення сільського господарства. Селянське індивідуальне господарство отримало лише 5-6 млн десятин поміщицької землі, а 10 млн - до зрівняльного розподілу не потрапили. Більша частина цієї землі просто гуляла, бо радгоспи і комуни не мали змоги її обробити. Подібна політика одразу ж викликала сильне обурення селянства, яке переросло у збройний спротив радянському режимові.