Історія України - Світлична В.В. -
Історичне значення Київської Русі

В історії Київської Русі можна виділити чотири якісно відмінних періоди. Зміст і особливості цих періодів наведено нижче.

І період

Охоплює князювання

Олега (882-912 рр.) Ігоря (912-945 рр.) Ольги (945-964 рр.) Святослава (964-972 рр.) Це період швидкого територіального зростання Русі і поступової консолідації держави.

Князі об'єднали майже всі східнослов'янські племена, підпорядкували собі найважливішу торговельну артерію по Дніпру. Консолідації племен сприяла боротьба з кочівниками і Візантійською імперією. Відповідно східний і південний напрямки були головними в зовнішньополітичній діяльності київських князів.

За князювання Олега та Ігоря до складу держави увійшли поляни, сіверяни, древляни, кривичі, радимичі, уличі, ільменські словени, а також неслов'янські племена - чудь і меря. Здійснюючи походи на схід - до Каспію та проти Візантії, князі зміцнювали кордони держави та забезпечували Русі ринки збуту.

Київська Русь за князів Ігоря, Ольги та Святослава (912-972 рр.)

Київська Русь за князів Ігоря, Ольги та Святослава (912-972 рр.)

Дружина Ігоря - Ольга, в зовнішній політиці віддавала перевагу дипломатії. Вона здійснила податкову реформу (першу на Русі), чітко визначивши розміри дані та місця її збору. Ольга першою серед великих київських князів прийняла християнство.

Син Ігоря і Ольги - Святослав збільшив територію держави, поширивши владу на в'ятичів, що мешкали в межиріччі Волги й Оки. Князь здійснював надзвичайно активну зовнішню політику, приєднавши території Дунайської Болгарії та Північного Кавказу (пізніше ці території були втрачені). Святослав розгромив Хозарський каганат, але місце хозарів зайняли більш войовничі печеніги.

II період

Охоплює князювання

Володимира Великого (985-1015 рр.) Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.)

Це період економічного та культурного розквіту Київської держави, досягнення нею вершини політичної могутності.

За князювання сина Святослава - Володимира - загалом завершилося формування території Київської Русі. її площа стала найбільшою в Європі.

Адміністративна реформа Володимира, про яку вже згадувалося, зміцнила систему державної влади.

Володимир забезпечив захист Русі від печенігів, зміцнивши прикордонні землі системою валів та укріплених містечок.

Надзвичайно важливим було запровадження Володимиром у 988 р. християнства, обумовлене необхідністю укріплення єдності Русі, князівської влади, підняття міжнародного авторитету держави, її зближення з високорозвиненою Візантією. Прийняття християнства сприяло розвитку давньоруської культури, входженню Русі в сім'ю європейських народів.

Пам'ятник Володимиру Великому в Києві

Пам'ятник Володимиру Великому в Києві

Після смерті Володимира Великого між його синами спалахнула міжусобна боротьба, в якій переміг Ярослав, прозваний у народі Мудрим.

Однією з найбільших заслуг Ярослава вважається запровадження на Русі першого збірника законів - "Руської правди".

Завдяки підтримці Ярослава зростала церква, стрімко розвивалася культура. Він заснував Києво-Печерську Лавру, збудував багато церков, серед яких був і Софійський собор, зведений у Києві на честь перемоги над печенігами.

Русь за часів князювання Володимира та Ярослава (978-1054 рр.)

Русь за часів князювання Володимира та Ярослава (978-1054 рр.)

Ярослав Мудрий зміцнив стосунки Русі з європейськими державами, правителі яких вважали за честь мати шлюбні зв'язки з київською династією. Дружина Ярослава була шведською принцесою, троє його синів одружилися з європейськими принцесами, а три доньки вийшли заміж за французького, угорського і норвезького королів. Тому не дивно, що історики називають Ярослава Мудрого тестем Європи.

Правління Ярослава Мудрого було апогеєм могутності Русі.

Пам'ятник Ярославу Мудрому в Києві

Пам'ятник Ярославу Мудрому в Києві

III період

Період феодальних міжусобиць, які розгортаються після смерті Ярослава Мудрого.

Найбільш відомі князі - Володимир Мономах (1113-1125 рр.) Мстислав (1125-1132 рр.)

Це період поступового політичного ослаблення Київської Русі. Вступивши в смугу феодальних міжусобиць, Русь фактично розпалася на окремі князівства.

Деякий час єдність руських земель підтримував тріумвірат старших синів Ярослава - Ізяслава, Святослава і Всеволода. Брати спільно вирішували державні справи (видавали закони, ходили в походи, переміщали молодших братів із одного уділу в інший). Прагнення Ізяслава, Святослава і Всеволода збільшити власні володіння за рахунок молодших Ярославичів викликало незадоволення Ярославичів і породило усобиці в кін. XI ст. Після поразки 1068 р. на річці Альті у битві з половцями тріумвірат розпався, що призвело до посилення міжусобної боротьби. З метою ЇЇ усунення і об'єднання сил проти половецької загрози у 1097 р. в Любечі князі зібралися на свій перший з'їзд. Учасники з'їзду закріпили володіння уділами, що склалося на той час і проголосили принцип спадкового наслідування - "Хай кожен володіє отчиною своєю".

Проте припинити міжусобиці ні цей, ні наступні з'їзди не змогли.

Онук Ярослава Мудрого - Володимир Мономах, зайнявши великокняжий престол, припинив усобиці і об'єднав 3-4 території Русі, відродив її престиж. Володимир Мономах здійснював успішні походи проти половців, які зайняли місце печенігів, і зупинив їх натиск на Русь.

Талановитий та досвідчений політик, Володимир Мономах зумів тримати удільних князів у покорі, ліквідувати гостроту соціальних суперечностей у суспільстві.

Син Володимира Мономаха - Мстислав - продовжував централістичну політику батька, та після його смерті Русь вступає в смугу роздробленості.

Які ж причини зумовили роздробленість Київської Русі?

- Відсутність тісних економічних зв'язків за умов панування натурального господарства.

Розвиток і піднесення удільних князівств І земель, що сприяло зростанню місцевого сепаратизму і загостренню міжкнязівських взаємин.

Посилення ролі боярства, яке ставило місцеві інтереси вище загальнодержавних.

Зміна торговельної кон'юнктури. Західна Європа почала торгувати безпосередньо з Близьким Сходом, а торгівельна артерія "із варяг у греки" занепадає.

Роздробленість, що охопила Русь, отримала назву феодальної, оскільки вона була закономірним наслідком еволюції феодальних відносин (розвиток феодального землеволодіння - вотчин, посилення влади удільних князів і бояр).

Роздробленість кваліфікують також як політичну, бо вона викликала зміни в державному устрої Русі, а саме - децентралізацію системи управління. Київський князь утратив контроль над удільними князівствами, влада в яких зосередилася в руках місцевих князів.

Централізована форма державної влади змінилася на поліцентричну.

Роздробленість, спричинивши політичне ослаблення Київської Русі, все ж не призвела до занепаду економічного і культурного життя князівств і земель.

IV період (1132 - 1237-1241 рр.)

Кількість князівств, на які розпалася Русь, збільшилася за цей час з 15 до 50.

В князівствах формуються місцеві князівські династії:

Ольжичі, Ростиславичі, Мономаховичі, Мстиславовичі та інші. Це період поліцентризації Київської Русі, який продовжувався до монголо-татарської навали 1237-1241 рр.

Зміна державного устрою не означала, що Київська Русь припинила своє існування, адже:

- по-перше, розпад держави відбувався протягом тривалого періоду, і політична єдність Русі втрачалася поступово;

Ч по-друге, зберігалися такі елементи загально-руської держави, як її кордони, єдине законодавство, система церковної організації, спільна боротьба князівств із зовнішнім ворогом;

по-третє, надзвичайно сильними були об'єднавчі тенденції політичного життя. Князі, змагаючись за політичне лідерство, прагнули до відновлення єдності і консолідації Київської держави.

Проте, будь-які спроби припинити міжусобні чвари, відновити єдність Русі, реставрувати самодержавну владу київського князя були невдалими.

Найбільш помітна роль у політичному житті Русі періоду роздробленості належала Новгородській землі, Полоцькому, Смоленському, Володимиро-Суздальському, Чернігівському, Переяславському, Волинському та Галицькому князівствам.

Саме Волинське та Галицьке князівства поступово почали відігравати роль консолідуючого центру давньоруських земель. Історія Галицького і Волинського князівств буде розглянута далі, а зараз зазначимо, що волинський князь Роман Мстиславович у 1199 р. об'єднав Волинь і Галичину, створивши сильне Галицько-Волинське князівство. У 1202 р. до своїх володінь він приєднав Київ, поширив кордони князівства від Карпат до Дніпра. Смерть Романа Мстиславовича під час походу в 1205 р. призвела до розпаду

Завершальний етап розвитку Київської держави (до сер. XII ст.)

Завершальний етап розвитку Київської держави (до сер. XII ст.)

його держави і зруйнувала плани князя об'єднати під своєю владою всю Південну Русь.

Сину Романа Мстиславовича - Данилу Галицькому - вдалося у 1238 р. відродити могутнє Галицько-Волинське князівство і відновити процес консолідації давньоруських земель.

Та все ж таки, Давньоруська держава так і не змогла вийти із кризи. її еволюційний розвиток був насильно перерваний монголо-татарською навалою 1237-1241 рр.

Монгольські полчища Батия захопили землі Русі (безпосередньо українські землі були захоплені впродовж 1239-1241 рр.), пограбували їх, винищили сотні тисяч людей. На тривалий час руські землі потрапили під владу Золотої Орди - держави монгол --татар.

Золота Орда

Наприкінці 1237 р. розпочався наступ монголо-татарських військ під проводом хана Батия на руські землі. Протягом 1237- 1238 рр. Північно-Східна Русь була завойована і спустошена. Весною 1239 р. монголо-татари захопили Переяслав, зруйнували і спалили його. Того ж року така ж доля спіткала й Чернігів - "місто взяте й спалене вогнем", як сказано в літописі. Восени 1240 р. монголи підступили до Києва і взяли його в облогу. Понад 10 тижнів тривав штурм укріплень міста. Нарешті впала остання твердиня киян - град Володимира, монголо-татари вдерлися в київський дитинець, останні захисники трималися в Десятинній церкві. Від ударів стіни храму завалилися, поховавши під руїнами останніх воїнів-захисників Києва. 6 грудня 1240 р. монголо-татари остаточно захопили місто і повністю зруйнували його, а "люди от мала до велика все убеша мечем", - зазначив суздальський літописець.

Після взяття Києва монголо-татари вирушили на Галицько-Волинську "землю". Незважаючи на героїзм воїнів, волинські міста Кам'янець, Ізяслав, Колодяжин, Луцьк, Володимир були взяті і поруйновані. Під Галич монголо-татарські орди підійшли з'єднаними силами і після триденної облоги взяли його штурмом. У 1241р. монголо-татари вийшли на західні рубежі Русі, вдерлися на територію Польщі і Угорщини. Зустрівши опір на чеських і польських землях, ослаблені війська хана Батия у 1242 р. повернулися на схід. У пониззі Волги монголо-татарські феодали заснували державу - Золоту Орду (із столицею у м. Сарай). Руські землі не входили до складу заснованої монгольськими ханами у пониззі Волги держави, а перебували у васальній залежності від неї. Ясна річ, ця обставина мала вплив на економічний, політичний, культурний розвиток об'єднаних раніше у складі Київської Русі земель.

Київський період в історії України завершився.

Історичне значення Київської Русі

Київська Русь відіграла велику роль в українській та світовій історії.

- Вперше об'єднала всі східнослов'янські племена в одну державну організацію, а також поклала початок державності у багатьох неслов'янських народів (угро-фінське населення Півночі, Поволжя).

- Сприяла формуванню у східних слов'ян більш прогресивних соціально-економічних структур, розвитку культури (виникла писемність, право, бібліотеки, храми і т.д.).

- Зміцнила обороноздатність східнослов'янського населення, захистивши його від фізичного знищення з боку кочівників.

- Підняла авторитет східних слов'ян у Європі, про що свідчать широкі міжнародні зв'язки Київської Русі, шлюбні союзи з королівськими династіями Західної Європи.

- Сприяла захисту Європи від кочових орд Сходу.

В історичній науці існує проблема спадщини Київської Русі.

Концепція російського історика М. Погодіна: Київська Русь - початковий етап історії Росії; наступницею Київської держави стала Московська держава.

Концепція українського історика М. Грушевського: історія та культура Київської Русі творилися, в першу чергу, українцями, адже основною територією формування держави слугувала Середня Наддніпрянщина з центром у Києві, де споконвіків жив український народ, нікуди з них не переселявся, створивши тут свої звичаї, мову, літературу, мистецтво. Спадкоємцем Київської Русі є український народ, а наступником Київської держави стало Галицько-Волинське князівство.

Концепція радянських істориків: спадок Київської Русі - спільний здобуток трьох народів - українського, російського і білоруського;

У сучасній історичній науці це питання залишається дискусійним, тісно пов'язаним з політичними інтересами.

Українські історики у новітніх наукових дослідженнях ("Історія України: Нове бачення"--. Гуржій, Я. Ісаєвич, М. Котляр, -. Моця та інші. - К., 1996, "Історія України" - За заг. ред. В. Смолія. - К., 1997), осмислюючи вітчизняну історію з сучасних позицій, доходять висновку, що Київська Русь дала початок трьом народам - українському, російському і білоруському, стала витоком державності і культури кожного з них. А історики В. Шевчук та М. Тара-ненко ("Історія української державності". - К., 1999), погоджуючись у цілому з цим висновком, водночас зазначають, "що українці мають все ж таки більше підстав, щоб претендувати на історичну спадщину Київської Русі".

2.2. Галицько-Волинське князівство (XII-XIV ст.)
Етапи історичного розвитку Галицько-Волинського князівства
Виникнення назви "Україна"
Походження національної символіки
Культура України давньоруського періоду
Язичницький період
Християнський період
Писемність. Література
Освіта. Наука
Мистецтво