Історія України - Світлична В.В. -
Із "Поученія" Володимира Мономаха

Після кременецької ж війни [хана] Куремси Данило здійняв війну проти татар. Порадившися з братом [Васильком] і з сином [Львом], послав він [воєводу] Діонісія Павловича [і] взяв [город] Межибоже. А потім Данилові таки люди і Василькові пустошили Волохів, а Львові - Побожжя і людей татарських.

Коли ж настала весна, послав [Данило] сина свого Шварна на Городок, і на Сімоць, і на всі [тамтешні] городи. І взяв він Городок, і Сімоць, і всі городи, що піддались татарам, Городеськ і [городи] по [ріці] Тетереву до Жедечева. Але возвягляни обманули Шварна: узявши тивуна [його], вони не дали йому тивунити, і Шварно прийшов [назад], узявши городи всі. А вслід за ним прийшли білобережці, і чернятинці, і всі болохівці [з покорою] до Данила.

Прислав також Миндовг [посла] до Данила: "Я пришлю до тебе Романа і новгородців, щоби він пішов до Возвягля, [а] звідти й до Києва". І призначив він строк [збору] коло Возвягля.

У рік 6766 [ 1258]. Данило тоді з братом [Васильком] рушили до Возвягля з великою силою, ждучи вісті од Романа і Литви. І стояв [Данило] на [ріці]

Корчику днину, ждучи вісті од них, і пішов до Возвягля. Раніш послав він сина свого Шварна, щоб він оточив город і щоб ніхто ж не втік із них.

Воїв же було з ним п'ятсот, і городяни, бачивши мало ратників із князем, сміялися, стоячи на городській стіні. Але назавтра прийшов Данило із силою-силенною війська, із братом своїм [Васильком] і з сином Львом. І коли побачили [це] городяни, то страх напав на них, і не видержали вони, і здалися. І [Данило] город запаболив, а людей вивів і оддав їх на поділ - то брату своєму, а то - Львові, інших - Шварнові. І пішов він до себе додому, взявши город.

Коли ж Роман прийшов до города [Возвягля], то литовці, кинувшись на город, не побачили нічого, тільки самі головні [та] псів, що бігали по городищу. І [литовці] досадували і плювали, кажучи по-своєму "Янда", призиваючи богів своїх Андая і Диверикса і всіх богів своїх споминаючи, тобто бісів.

Потім Роман поїхав услід за отцем, узявши із собою трохи людей, а інших пустив додому. Данило ж і Василько раді були [йому]. А Лев поїхав до себе додому.

Литва тим часом, роздумавши [їхати додому], пустошила [землю Данилову], бо держали вони гнів [на нього]. Отож, поїхавши, пустошили вони довкола Луцька, а [цього] Данило не відав, ні Василько. Тоді князі, що служили в Данила, і Василькові люди - [тисяцький] Юрій [Домажирич], Олекса [Орішок] двірський та інші - поїхали на них. Але коли вони їхали на них, то ті примчали насупротив до притоки, і кінники зітнулися. [Литовці] не видержали і повернули навтікача, а вони, рубаючи їх і колячи, ввігнали їх в озеро. Десять мужів хапалися за одного коня, думаючи, що "кінь винесе нас", і при цім тонули, бо ангел їх топив, посланий богом. І натонуло в озеро трупів, і щитів, і шоломів, так що місцеві жителі велику користь мали, виволікаючи їх.

Велика ж проти Литви була січа. Побідники славили Бога і святую владичицю Богородицю, і послали вони здобич Данилові й Василькові, і обрадувалися Данило й Василько божій помочі, що [була] проти поганих....

У рік 6767 [1259]. А потім [хан] Куремса рушив на Данила і на Василька; несподівано він приїхав. Василько тоді збирався [на війну] у Володимирі, а Данило - у Холмі, [і] вони послали [гінців] до Льва, щоби він поїхав до них.

Куремса ж, не перейшовши [ріки] Стиру, послав людей до [города] Володимира. А коли в'їхало військо противників до города, вийшли на них піші городяни і билися з ними кріпко, і вибігли вони з города, прибули до Куремси і розповіли, що городяни кріпко борються з ними.

Данило ж і Василько все одно збиралися удвох, маючи намір битися з татарами. Але прилучилось ото за гріхи [наші] загорітися Холмові через окаянну бабу - та про це ми потім напишемо: про спорудження города, і прикрасу церкви, і про велику загибель його, так що всі жалкували, - і полум'я було таке, що 30 всеї землі [Холмської] заграву [було] видіти. Навіть і 30 Львова дивлячись, було видно ['її] по белзьких полях од палахкотіння сильного полум'я. І люди, бачачи [це, думали], що город був запалений татарами, і повтікали в лісові місця, і тому вони не могли зібратися. Данило тоді зустрівся з братом і втішав його, що над бідою, посланою Богом, не слід поганськи тужити, а на Бога надіятися і на нього возложити печаль, - як воно й сталося...

У рік 6769 [1261]. Настала тиша по всій землі, то в ті дні весілля було у Василька-князя у Володимирі-городі. Став він оддавати дочку свою Ольгу за Андрія-князя Всеволодовича до Чернігова, і був тоді [тут] брат Васильків Данило-князь з обома синами своїми, і зі Львом і з Шварном, і інших князів багато, і бояр багато.

І коли була ж веселість немала у Володимирі-городі, то прийшла тоді вість Данилові-князю і Василькові, що Бурондай іде, окаянний, проклятий, і опечалилися цим обидва брати вельми. Він бо прислав був [посла], так кажучи: "Якщо ви єсте мої спільники - зустріньте мене. А хто не зустріне мене - той ворог мені".

Отож Василько-князь поїхав назустріч Бурондаєві зі Львом, синівцем своїм. А Данило-князь не поїхав із братом - він бо послав був замість себе владику свого холмського Іоанна.

1 поїхав Василько-князь зі Львом і з владикою назустріч Бурондаєві, узявши дари многі і пиття, і зустрів його коло [города] Шумська. І прийшов Василько зі Львом і з владикою перед нього з дарами, а він великий гнів положив на Василька-князя і на Льва, а владика стояв у страху великому. А потім сказав Бурондай Василькові:"Якщо ви єсте мої спільники - розмечіте ж городи свої всі".

Лев розкидав [городи] Данилів і Стіжок, а звідти пославши [воїв], Львів розметав. Василько ж, пославши [воїв], Крсм'янсць розметав і Луцьк.

Тим часом Василько-князь послав із Шумська владику Іоанна вперед до брата свого Данила. 1 владика, приїхавши до Данила-князя, почав йому розповідати про те, що сталося, і про Бурондаїв гнів сказав йому. Данило тоді, убоявшися, втік у Ляхи, а з Ляхів побіг в Уфи.

Із "Поученія" Володимира Мономаха

Найперше, задля Бога і душі своєї, страх майте Божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть начаток всякому добру.

Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на Господа, заволодіють землею. Бо іще трохи - і не стане нечестивого, шукатиме він місця свого - і не знайде [його]. Акроткії унаслідують землю [і] радуватимуться у тривалому мирі. Підстерігає грішний праведного і скрегоче на нього зубами своїми. Господь же посміюється над ним, бо бачить, що прийде день Його ...

Тож, Бога ради, не лінуйтеся, я благаю вас, не забувайте трьох діл тих, бо не є важкі вони....

Якщо вам Бог зм'якшить серце, то сльози свої пролийте за гріхи свої, кажучи: "Як ото блудницю, і розбійника, і митника ти помилував єси, [Господи], так і нас, грішних, помилуй". І в церкві се дійте, і [спати] лягаючи. Не пропустіте ж ні одної ночі. Якщо ви при силі, [хоч раз] поклонітесь до землі, а коли вам стане немічне - то тричі. І сього не забувайте, не лінуйтеся, бо тим нічним поклоном і співом [молитви] чоловік побіждає диявола, і що за день людина согрішить, то сим ізбавляється [од гріха]. Навіть і на коні їздячи, [коли] не буде [у вас] ні з ким діла [і] якщо інших молитов не умієте ви мовити, то "Господи, помилуй" благайте без перестану потай - бо ся молитва єсть ліпша од усіх. [Молітеся краще], ніж думати нісенітницю, їздячи.

Усього ж паче - убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину.

Ні правого, ні винного не вбивайте [і] не повелівайте вбити його; якщо [хто] буде достоїн [навіть] смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської.

Паче всього - гордості не майте в серці і в умі. А скажімо: "Смертні ми єсмо, нині живі, а завтра - у гробі. Се все, що Ти нам, [Боже], дав єси, - не наше, а Твоє, [його] нам поручив Ти єси на небагато днів". І в землі не ховайте [нічого], - се нам великий єсть гріх.

Старих шануй, як отця, а молодих - як братів.

У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладайтесь на тивуна, ні отрока, щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.

На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і [на] ніч лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе вборзі, не розгледівши [все] через лінощі, бо знагла людина погибає.

Лжі бережися, і п'янства, і блуду, бо в ньому душа погибає і тіло.

А куди ви ходите в путь [за даниною] по своїх землях, не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм [людям], ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете - напоїте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде-чи простий, чи знатний, чи посол, - якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом. Вони бо, мимоходячи, прославлять чоловіка по всіх землях - або добрим, або лихим.

Жону свою любіте, але не дайте їм [жінкам] над собою власті.

3. ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКА ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (XIV - перша пол. ХVІІ ст.). ВИНИКНЕННЯ КОЗАЦТВА
3.1. Українські землі у складі Великого князівства Литовського
3.2. Від Литовсько-Руської до Польсько-Литовської держави
Кревська унія 1385 р.
Українські землі за князювання Вітовта (1392-1430 рр.)
Українські землі у другій третині XV - першій пол. XVI ст.
Люблінська унія 1569 р.
Брестська церковна унія
Братства
Загарбання українських земель Угорщиною, Молдавським князівством, Московською державою