Історія України - Світлична В.В. -
Четвертий період (1663-1668 рр.)

Поділ України між Московщиною та Польщею

Війни між Лівобережжям і Правобережжям за активної участі в них Польщі, Московщини, Туреччини і Криму набули затяжного, надзвичайно складного і трагічного характеру, супроводжувалися все більшим втручанням польського і московського урядів у внутрішнє життя України.

Врешті-решт, Московщина і Польща вирішили досягти компромісу за рахунок поділу українських земель. 30 січня 1667 р. вони уклали Андрусівське перемир'я на 13,5 років, за яким визнавалося входження Лівобережної України до складу Московщини, а Правобережної України - до складу Польщі, Київ на два роки залишався за Московщиною, Запорозька Січ мала перебувати під владою обох держав.

Прихід до влади П.Дорошенка. Возз'єднання українських земель

Про підготовку московсько-польського договору Україна не знала, в Андрусів не були запрошені ні І.Брюховецький - гетьман Лівобережної України, ні Петро Дорошенко, обраний замість П.Тетері гетьманом Правобережної України (1665-1676 рр.).

Боротьбу національно-патріотичних сил за об'єднання України очолив П.Дорошенко. Розуміючи, що Річ Посполита не надасть допомоги у реалізації його плану, він уклав союз із Кримом, пішов на зближення з Туреччиною. Багато уваги гетьман приділив переговорам з Московщиною про протекцію царя за умови об'єднання етнічних земель України, але переговори зазнали невдачі.

На початку лютого 1668 р. у Лівобережній Україні вибухнуло антимосковське повстання. П.Дорошенко, заручившись підтримкою значної частини населення Лівобережжя, усунув І.Брюховецького і об'єднав козацьку Україну. У червні 1668 р. Військова козацька рада обрала його гетьманом об'єднаної України.

Петро Дорошенко

Петро Дорошенко

З'явилася перспектива відродження возз'єднаної Української держави. Проте вкрай несприятливою була геополітична ситуація. Свою негативну роль відігравала і відсутність єдності в діях українських сил.

П'ятий період (1668-1676 рр.)

Московщина і Річ Посполита, не бажаючи втрачати свого впливу в Україні, виступили проти її возз'єднання в одній державі. Гетьман Правобережного козацтва П.Дорошенко опинився у війні на два фронти. Ворожу позицію щодо нього зайняло і Запорожжя, яке висунуло претендентом на гетьманство Петра Суховія, підтримуваного Кримом.

Для організації опору Польщі П.Дорошенко рушив на Правобережну Україну, а на Лівобережжі для боротьби з московськими військами залишив наказним гетьманом чернігівського полковника Дем'яна Многогрішного. Відбулося роз'єднання козацьких сил, яке негативно позначилося на розвитку подій.

Дем'ян Многогрішний, опинившись унаслідок наступу московських військ у скрутній ситуації, перейшов на бік Московщини і за її підтримки був обраний гетьманом Лівобережної України (1668-1672 рр.).

Українська держава знову розкололася на два гетьманства.

Лівобережжя

Д.Многогрішний, погодившись на входження України до складу Московщини, взяв курс на відновлення прав і кордонів Української держави періоду Б.Хмельницького. Гетьман відновив зв'язки з П.Дорошенком, надавши йому військову допомогу. Діяльність Д.Многогрішного не узгоджувалася з офіційною політикою московського уряду. Проти гетьмана була сфабрикована справа про "зраду", і після суду в Москві його заслали до Сибіру.

Новим гетьманом Лівобережної України було обрано лояльно настроєного до Московщини Івана Самойловича (1672-1687 рр.).

Правобережжя

П.Дорошенку довелося вести боротьбу за владу з різними претендентами: спочатку із П.Суховієм, ставлеником кримського хана, а потім із М.Ханенком, який чітко орієнтувався на Польщу і за її підтримки був обраний гетьманом Правобережної України (1670-1674 рр.).

Боротьба П.Дорошенка за збереження єдності України

Під тиском надзвичайно тяжких зовнішніх і внутрішніх обставин П.Дорошенко почав шукати опори у турецького султана.

У 1672 р. гетьман приєднався до Туреччини і розпочатої нею війни проти Польщі. Успішні дії турецьких і українських військ змусили польського короля 18 жовтня 1672 р. підписати Бучацький мирний договір, відмовившись від Правобережної України:

- Поділля відходило до Туреччини;

- Українська держава утворювалася в межах Брацлавського і Київського воєводств.

Порушення територіальної цілісності України не задовольняло П.Дорошенка. Крім того, Порта почала вимагати виплати данини, роззброєння козаків, зруйнування фортець, українське населення безжалісно грабувалося турецькими і татарськими військами.

Сподівання гетьмана на турецьку протекцію не виправдалися.

У 1673 р. П.Дорошенко пішов на переговори з Москвою. Він погодився повернутися під її протекцію за умов збереження цілісності козацької України, її прав і вольностей, надання надійної допомоги для боротьби з Туреччиною. Оскільки позиції сторін не узгоджувалися, переговори припинилися.

На початку 1674 р. московські війська разом з військом І.Самойловича оволоділи основними містами Правобережжя. І.Самойлович обирається гетьманом усієї України.

Москва усвідомлювала, що її спроба повернути Правобережжя під свою протекцію призведе до неминучої війни з Туреччиною. Та коли влітку 1674 р. турки і татари вступили на правобережні землі, московсько-українське військо залишило їх без захисту і втекло на Лівобережжя. Похід турецько-татарської армії на Правобережжя мав жахливі наслідки. Потік переселенців у Лівобережну Україну та Слобожанщину набув масового характеру. Правобережне населення звинувачувало П Дорошенка у всіх лихах і нещастях, які принесли з собою татари і турки.

Після відходу турецько-татарських сил активізував воєнні дії на Правобережжі польський король Ян Собеський.

У грудні 1674 р. П.Дорошенко пішов на переговори з поляками, погодившись на входження до складу Речі Посполитої, але за умови збереження цілісності України та на основі статей Галицького договору (згадайте його умови). Переговори зазнали невдачі.

Марно шукаючи протекції різних союзників, П.Дорошенко опинився у глухому куті. Його чекала неминуча поразка.

Капітуляція П.Дорошенка. Поразка визвольної боротьби

Починаючи з 1674 р. становище П.Дорошенка погіршується: правобережне населення, розчарувавшись у можливості виборення незалежності, відвернулося від гетьмана, його почали залишати соратники, родичі. Підвладна Дорошенкові територія скоротилася до Чигирина І його округ.

У жовтні 1676 р., коли до Чигирина підступили полки І. Самойловича і московські гарнізони, П.Дорошенко капітулював, присягнувши на вірність московському цареві. Гетьману не вдалося реалізувати державну ідею, за яку так наполегливо і послідовно боровся Б.Хмельницький.

Україна за гетьманування П.Дорошенка (1665-1676 рр.)

Україна за гетьманування П.Дорошенка (1665-1676 рр.)

Падіння гетьманства П.Дорошенка ознаменувало кінець Національно-визвольної війни та її поразку.

Була ліквідована українська державність на Правобережжі, й усі спроби її відновити зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Московщини. Незалежна соборна держава в межах етнічних українських земель існувала лише короткий період.

Від воєнних дій, голоду, епідемій, захоплення в ясир, переселення втрати становили 65-70% усього населення України, зазнали руйнувань міста і села, було завдано надзвичайно великої шкоди господарству.

Національно-визвольна війна 1648-1676 рр., незважаючи на поразку, мала велике історичне значення. Вона:

- зумовила виникнення ідеї утворення незалежної соборної української держави;

- привела до відтворення Української держави, частина якої на території Лівобережної України (гетьманщина) проіснувала на правах автономії у складі Московщини до 80-х рр. XVIII ст.;

- вплинула на розвиток національної самосвідомості українців;

- сформувала нову політичну еліту, яка стала на захист українських національних інтересів;

- збагатила традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення;

- сприяла розвитку української культури, перш за все усної народної творчості, літератури, літописання.

У ході тривалих війн за панування в українських землях між Московщиною, Річчю Посполитою, Туреччиною і Кримом, Україна виявилася роздробленою: Слобожанщина, Лівобережжя, Київ і Запорожжя перебували під владою Московщини; Правобережжя - під владою Речі Посполитої і частково Туреччини (Поділля). У складі Польщі залишилася Волинь і Галичина.

Розчленування українських земель було закріплено системою договорів між цими державами. Єдиний народ був розколотий і опинився у сферах впливу різних держав.

П'ятий період (1668-1676 рр.)
4.2. Козацько-гетьманська держава (сер. XVII - кін. XVIII ст.)
Україна за гетьманування Івана Мазепи (1687-1709 рр.)
Ліквідація російським царизмом української автономії
4.3. Становище Правобережної України під владою Польщі
Українська культура другої пол. XVII - XVIII ст.
Історичні джерела
Скарги послів Богдана Хмельницького, відправлених на сейм у Варшаву (липень 1648 р.)
Лист турецького султана Мухаммеда IV до Богдана Хмельницького (1655 р., Константинополь)
Із листа Богдана Хмельницького до князя Трансільванії Юрія Ракоці (22 березня 1656 р.)