Історія України - Світлична В.В. -
Ліквідація російським царизмом української автономії

Українська політика Петра І. Перша ліквідація гетьманства

Після перемоги в Полтавській битві Петро І розпочинає низку заходів по ліквідації автономного устрою України. Ось лише деякі з них:

- у 1709 р. цар призначив до І.Скоропадського свого резидента, який мав контролювати діяльність гетьмана;

- у 1720 р. було вперше офіційно заборонено українську мову;

- у 1722 р. створюється Малоросійська колегія, яка розділила владу з гетьманом;

Павло Полуботок

Павло Полуботок

- з 1724 р. - після смерті наказного гетьмана Павла Полуботка (1722-1724 рр.) - Лівобережною Україною правила лише Малоросійська колегія;

- вільна торгівля фактично скасовується. Українцям забороняється займатися торгівлею з іншими країнами, крім Росії.

Останні гетьмани - Д.Апостол та К.Розумовський

Після смерті Петра І (1725 р.) російські імператори намагалися обмежити українське самоврядування. Але зі зміною імператорів і міжнародної ситуації політика "залізної руки" щодо України інколи дещо пом'якшувалася.

Так, у 1727 р. царський уряд, ураховуючи можливість війни з Туреччиною, вирішив відновити посаду гетьмана. Ним став Данило Апостол (1727-1734 рр.).

За короткий час гетьман навів порядок у фінансах, насамперед у податковій системі, сформував державний бюджет у розмірі 144 тис. крб. річних і в розвитку економіки зробив ставку на соціально активну буржуазну верству суспільства, тим більше, що й власне багатогалузеве господарство розвивав у такому ж напрямі.

З гетьманського відома у Глухові в 1728 р. відбулася розширена нарада українських купців, на якій обговорювалися питання торговельної політики уряду Гетьманщини й розв'язання нагальних купецьких проблем. Низкою універсалів гетьман оберігав українських купців від конкуренції іноземних, у тому числі й російських. Було організовано кредитування купців, відстрочено сплату за векселями, підготовлено проект вільної торгівлі в Гетьманщині.

У 1729-1730 рр. влада провела генеральне слідство про маєтності, яке виявило неконтрольоване роздавання сіл у приватне володіння й катастрофічне зменшення кількості вільних селян. Усі маєтності були поділені на шість категорій - рангові, надані за заслуги, ратушні, вільні, спірні та монастирські. Незаконно одержані старшиною, шляхтою, монастирями, містами і російськими чиновниками села й хутори поверталися до свого попереднього статусу. У зв'язку з цим значна частина селян поліпшила своє матеріальне й соціальне становище. Права землевласників на маєтності й підданих, визнані генеральним слідством, зміцнювалися. Була зроблена спроба покінчити із землеволодінням російських вельмож і чиновників. Гетьман видав старшині спеціальний універсал, щоб вона спонукала російських землевласників спродувати свої маєтки в Україні за прийнятною ціною.

Д.Апостол добився передання судових справ у відання місцевих судів. Генеральному суду поверталися функції вищої судової інстанції, хоч нею фактично продовжував залишатися російський монарх. Тим самим підривалась незалежність українського судочинства й посилювалася влада центру. Гетьманська інструкція 1730 р. чітко визначила компетенцію різних судових установ та їх чисельний склад. Гетьман планував створити новий єдиний кодекс законів для всієї Гетьманщини.

При всій своїй реформаторській діяльності гетьману не вдалося вберегти козаків, селян і міщан від примусових робіт і виконання військового обов'язку далеко від домівок. Але в цілому за гетьманування Д.Апостола внутрішнє життя України стабілізувалося. Прості люди відчули себе заможнішими від зловживань властей і багатих землевласників, старшина отримала назад старі маєтності, а торгівці дістали нові можливості для занять ремеслами, промислами й торгівлею.

Після смерті Д.Апостола російський уряд 16 років не дозволяв обирати гетьмана. У 1750 р. за рішенням імператриці Єлизавети Петрівни (1741-1761 рр.) було обрано останнього гетьмана козацької України Кирила Розумовського (1750-1764 рр.). Цей крок імператриця зробила під впливом старшого брата Кирила Розумовського - Олексія. Його, простого козака, за гарний спів взяли до придворної капели, де на нього звернула увагу Єлизавета. Олексій Розумовський став її фаворитом, а з 1742 р. - чоловіком.

К.Розумовський докладав багато зусиль для розширення автономії Української держави, добивався спадковості гетьманства. Але в умовах централістичних прагнень Російської імперії подальший розвиток української автономії був неможливим.

Остаточне скасування української державності

У 1762 р. престол зайняла Катерина II, прибічниця централізму, яка низкою заходів остаточно знищила автономний устрій України:

- у 1764 р. ліквідовано гетьманство, вся повнота влади зосередилася в руках Малоросійської колегії;

- у 1775 р. знищено Запорозьку Січ. ЇЇ землі були роздані царським фаворитам, вельможам, генералам. Доля запорозьких козаків склалася по-різному: 25 тис. козаків згодом переселено на Кубань, 5 тис. запорожців отримали політичний притулок у Туреччині і заснували там Задунайську Січ (1775-1828 рр.), значна кількість запорожців отримала статус селян;

- у 1781-82 рр. ліквідовано поділ України на полки і створено губернії;

- у 1783 р. запроваджено кріпосне право в Україні. Цього ж року було ліквідоване українське козацтво як стан. Замість козацьких полків створювалися полки російської регулярної армії. Козаків перевели в селянський стан, а приблизно 10 тис. заможних козаків отримали грамоти дворян і офіцерські чини в російській армії.

Місія Василя Капніста

У відповідь на наступ царизму на українську державність, скасування її автономії серед патріотично налаштованої української старшини виникла думка вдатися до іноземної інтервенції. Речником цієї групи виступив відомий на той час громадський діяч і літератор Василь Капніст. У 1791 р. він таємно їздив до Берліна, де просив допомоги у Прусії проти московського абсолютизму. Однак ця спроба виявилася невдалою.

Таким чином, у результаті політики російського царизму в Україні було ліквідовано гетьманство, Запорозьку Січ, полковий військовий і адміністративно-територіальний устрої. Україна стала звичайною провінцією Російської імперії.

Українському народу через несприятливі політичні умови, через недостатню внутрішню консолідацію не вдалося зберегти свою державність. Але збереглася в Україні державно-національна традиція, ідея незалежної соборної української держави, і цілі покоління боролися і вмирали за цю ідею.

Приєднання до Росії південних регіонів України та Криму

У результаті перемоги Росії в російсько-турецьких війнах у 1783 р. Кримське ханство було ліквідоване, і всі його території ввійшли до складу Російської імперії. Почалася активна колонізація південних земель України, які отримали назву Новоросії. Прагнучи якомога швидше заселити й освоїти ці землі, уряд Катерини II сприяв переселенню сюди сербів, німців, молдаван, вірмен, греків та інших народів. Українці та росіяни на кін. XVIII ст. складали 80% переселенців зазначених областей.

Виникли нові міста - Олександрівськ (Запоріжжя, 1770), Херсон (1778), Севастополь (1783), Катеринослав (1787), Миколаїв (1789), Одеса (1794).

Вихід до Чорного моря, освоєння Півдня сприяли економічному розвитку Росії та України. Україна поступово перетворюється на житницю Європи.

4.3. Становище Правобережної України під владою Польщі
Українська культура другої пол. XVII - XVIII ст.
Історичні джерела
Скарги послів Богдана Хмельницького, відправлених на сейм у Варшаву (липень 1648 р.)
Лист турецького султана Мухаммеда IV до Богдана Хмельницького (1655 р., Константинополь)
Із листа Богдана Хмельницького до князя Трансільванії Юрія Ракоці (22 березня 1656 р.)
Із листа Богдана Хмельницького до шведського короля Карла Густава (16 листопада 1656 р.)
З літопису Григорія Грабянки
З указу Катерини II про ліквідацію гетьманства та утворення Малоросійської колегії (10 листопада 1764 р.)
З таємної настанови Катерини II П.О.Румянцеву (листопад 1764 р.)