Історія України - Світлична В.В. -
Характеристика національно-визвольного руху в Україні XIX ст.

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

Наддніпрянська Україна

Національно-визвольний рух започаткувала патріотична інтелігенція, яка прагнула зберегти від вимирання українську мову, історію, культуру.

Культурницька діяльність української інтелігенції

У 1798 р. Іван Котляревський видав поему "Енеїда", вперше уживши українську народну мову як літературну.

Це була епохальна подія: вона поклала початок відродженню української мови, перетворенню її на літературну.

Справу І.Котляревського продовжили "Харківські романтики" - літературне об'єднання 20-40-х рр., створене студентами Харківського університету Левком Боровиковським, Амвросієм Метлин-ським, Олександром Корсуном та іншими.

Ідейним натхненником "харківських романтиків" був народознавець, письменник, режисер Григорій Квітка-Основ'яненко. Видавши у 1834 р. "Малоросійські повісті", він довів, що українською мовою можна писати й високохудожні прозові твори.

Активізації літературної творчості українською мовою сприяв професор Харківського університету (пізніше його ректор) Петро Гулак-Артемовський.

Наприкінці XVIII ст. - поч. XIX ст. помітно посилюється інтерес до української історії. Слава найвизначнішого твору вітчизняної історіографії цього періоду належить анонімній "Історії Русі в". Тривалий час вона поширювалася у рукописних списках і лише в 1846 р. вийшла друком. Автор, намагаючись відновити історичну справедливість, доводить, що Україна має власну історію, захищає право українського народу на свободу і державу. Патріотична спрямованість "Історії Русів" зумовила її широку популярність і справила значний вплив на розвиток української історичної науки.

Слід відзначити і першу узагальнюючу працю з історії України Дмитра Бантиш-Каменського (1822 р.), п'ятитомну "Історію Малоросії" Миколи Маркевича (1842-1843 рр.)

У другій пол. XIX ст. великий вплив на розвиток історичної науки справили Микола Костомаров, Володимир Антонович, Олександра Єфименко, Дмитро Багалій. Наприкінці XIX ст. почалася дослідницька діяльність Михайла Грушевського.

Поряд із літературними й історичними дослідженнями важливою формою діяльності інтелігенції було вивчення українського фольклору. Вагомий внесок у його популяризацію зробили Микола Цертелєв, Михайло Максимович (перший ректор Київського університету), Микола Костомаров, Ізмаїл Срезневський, Йосип Бодянський.

Культурницька діяльність української інтелігенції справила значний вплив на піднесення національної свідомості народу, на активізацію процесів національного відродження.

Опозиційність масонських лож

На поч. XIX ст. після війни 1812 р. з Наполеоном, яка, як уже зазначалося, радикалізувала суспільство, в Україні виникають перші таємні організації - масонські ложі. Найбільше значення мала

Полтавська ложа "Любов до істини" (1818-1819 рр.), серед членів якої були Іван Котляревський, Григорій Тарнавський, Семен Кочу-бей і в якій сповідувалася ідея відокремлення України від Росії.

На її базі у 1821 р. утворилося таємне "Малоросійське товариство" на чолі з предводителем дворянства Переяславського повіту Полтавської губернії Василем Лукашевичем. Члени товариства виступали за державну незалежність України.

Масонські ложі започаткували організований опозиційний царизму рух в Україні.

Діяльність декабристів

У 20-ті рр. XIX ст. в Україні засновуються таємні декабристські організації:

- "Південне товариство" (182 ї-1825 рр.) з центром у Тульчині, очолюване полковником П.Пестелем.

- "Товариство об'єднаних слов'ян" у Новограді-Волинському (1823-1825 рр.) на чолі з офіцерами - братами Борисовими.

Членами декабристських організацій були переважно російські дворяни, офіцери, діячі літератури. Основні вимоги - ліквідація самодержавства та кріпосного права. Серед декабристів не було єдності у вирішенні національного питання. "Південне товариство" виступало за "єдину і неподільну" Росію, не визнаючи за українським та іншими народами Російської імперії права на самовизначення; "Товариство об'єднаних слов'ян" передбачало створення федерації слов'янських народів, однак воно не розглядало Україну об'єктом цього федеративного союзу. Після невдалого повстання в грудні 1825 р. декабристські організації були розгромлені.

На поч. 40-х років XIX ст., із відкриттям університету, центром національно-визвольного руху став Київ.

Кирило-Мефодіївське товариство

У 1845-1847 рр. у Києві діяла перша суто українська таємна політична організація - Кирило-Мефодіївське товариство (братство). Нараховувала 12 осіб, серед них - Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Василь Білозерський.

Програмні завдання організації викладено в "Законі божому" ("Книзі буття українського народу") та "Статуті...".

Основні цілі братства:

- ліквідація самодержавства і кріпосного права; - національне визволення України;

- утворення на демократичних засадах федерації слов'янських народів із центром у Києві.

Програмні документи наголошували на мирному характері перетворень, досягненні стратегічних завдань через освіту та виховання, поширення літератури, залучення до своїх рядів нових членів.

Поміркована програма братства викликала критичне ставлення Т.Шевченка та радикально налаштованих братчиків, які поділяли його революційно-демократичні погляди.

За доносом члени братства були заарештовані і засуджені до різних строків ув'язнення та заслання.

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства була першою спробою української інтелігенції перейти від культурного до політичного етапу боротьби за національне визволення України.

Т.Г.Шевченко - ідейний натхненник українського відродження

Тарас Шевченко

Тарас Шевченко

Значну роль у національному відродженні відіграв поет, художник, мислитель Т.Г.Шевченко, який мав найбільший вплив на українців. З виходом у 1840 р. "Кобзаря" за українською мовою остаточно затверджується статус літературної, "рівної серед рівних". Своєю творчою та громадською діяльністю Т.Шевченко пробудив національну свідомість українців, сприяв розгортанню ними боротьби за своє соціальне і національне визволення.

Перший етап громадівського руху

Наприкінці 50-х рр. XIX ст. почали організовуватися напівлегальні гуртки - Громади. Перша Громада виникла в Києві в 1859 р. на базі таємного гуртка "хлопоманів" (від польського "хлоп" - селянин). Очолив її історик, пізніше професор Київського університету Володимир Антонович. Громадівський рух, названий властями "українофільством", набув значного поширення. Громади виникли в Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі, Катеринославі та інших містах. Гуртки об'єднували представників різних прошарків суспільства з різними політичними поглядами. їх діяльність мала, в основному, культурно-просвітницький характер (відкриття недільних шкіл, пропаганда художньої і наукової літератури, вивчення української мови, історії, етнографії тощо).

Серед найактивніших учасників громадівського руху були композитор Микола Лисенко, письменник і драматург Михайло Старицький, письменники Олександр Кониський, Володимир Самійленко, Панас Мирний, історик Михайло Драгоманов, соціолог Сергій Подолинський, етнограф Павло Чубинський, засновник української статистичної науки Олександр Русов.

Було створено керівний центр Громад усієї України, до якого увійшли В.Антонович, П.Чубинський, О.Русов.

Громади підтримували зв'язки з представниками національного руху Західної України.

Культурно-просвітницький рух Громад викликав тривогу серед урядових кіл. У 1863 р. міністр внутрішніх справ Валуєв видав вищезгаданий горезвісний циркуляр. Проти громадівців прокотилася хвиля репресій, і в другій половині 60-х рр. громадівський рух пішов на спад.

Діяльність "Основи"

У 1861 р. у Петербурзі члени Кирило-Мефодіївського товариства Т.Шевченко, М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський, які з'їхалися сюди після заслання, заснували журнал "Основа". Журнал установив зв'язки з Громадами, знайомив читачів із життям українського народу.

Він діяв до 1862 р. і став першим українським журналом у Російській імперії, сприяв пробудженню національної свідомості української інтелігенції, розкиданої по всій імперії.

Польське повстання 1863-1864 рр. і його відгуки в Україні

Певний вплив на розвиток українського руху справило польське визвольне повстання 1863-1864 рр., спрямоване проти російського самодержавства. На заклик повстанського комітету про підтримку відгукнулися українські революційні демократи, члени заснованої

Миколою Чернишевським всеросійської революційної організації "Земля і Воля". Серед них був і уродженець Сумщини А.Потебня, брат відомого вченого-мовознавця Потебні. Революційні демократи розповсюджували серед населення Правобережної України листівки на підтримку визвольної боротьби проти царської Росії, брали участь у діях повстанських загонів.

Однак, масової підтримки з боку української громадськості повстання не знайшло, оскільки польські повстанці не визнавали за Україною права на власну державу (їх метою було відновлення Польщі в територіальних межах 1772 р., тобто з включенням земель Правобережної України).

Другий етап громадівського руху

На початку 70-х рр. після деякого послаблення контролю за внутрішнім життям українського суспільства громадівці активізують свою діяльність. Київська громада мала власний друкований орган "Киевский телеграф".

Активізації українського руху сприяв заснований у 1873 р. в Києві Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Відділ залучив до своєї діяльності велику кількість інтелігенції (понад 200 дійсних членів), зібрав і видав величезний матеріал з історії, економіки, культури рідного краю.

Громади, хоч і утримувалися у своїй більшості від політичної діяльності, все ж таки не влаштовували владу. Із прийняттям у 1876 р. Емського акту діяльність Громад була заборонена, закрився Південно-Західний відділ Російського географічного товариства.

Частина громадівців виїхала за кордон. Серед них був і Михайло Драгоманов, який упродовж 1878-1882 рр. видавав у Женеві перший український журнал за кордоном "Громада".

М.Драгоманов (1841 - 1895 рр.) - мав значний вплив на український національний рух, організатором і ідеологом якого він виступав. М .Драгоманов розробив так звану концепцію громадівського соціалізму. Основу справедливого суспільного устрою українського народу він вбачав у федералізмі - в існуванні децентралізованих, політично вільних і самостійних громад, об'єднаних для спільної праці на спільній землі, фабриці чи заводі. На Його думку, справжня демократія можлива лише за умови ліквідації приватної власності на землю,

Михайло Драгоманов

Михайло Драгоманов

фабрики і заводи, за відсутності соціального і національного гноблення. Обстоюючи право українського народу на національне самовизначення, М.Драгоманов не закликав до створення незалежної України. Будучи поборником дружби і рівності усіх народів, учений виступав за автономію України в рамках федеративної демократичної Російської держави.

Виникнення політичних організацій та партій

Наприкінці ХІХ ст. відбувається політизація національно-визвольного руху. Першою політичною організацією на цьому етапі стало "Братство тарасівців", яке діяло впродовж 1891-1893 рр. Його засновниками були українські студенти М. Махновський, І.Липа, В.Шемет. Організація мала прибічників у різних містах України, що надало її діяльності загальноукраїнського характеру. "Тарасівні" ставили за мету реалізацію основних ідей Тараса Шевченка, досягнення повної незалежності Української держави. І хоч тогочасне українське суспільство у своїй більшості не поділяло ідеї самостійної України, діяльність "Братства" підготувала сприятливий грунт для поширення державницько-самостійних настроїв.

Першою політичною партією в Наддніпрянській Україні стала утворена в 1900 р. у Харкові Революційна українська партія (РУП). Засновники - Д.Антонович, М.Русов, Д.Матусевич та інші. Одне із відділень РУП знаходилося у Львові, де діяла партійна друкарня. Спочатку за програмний документ партії використовувалася брошура М.Міхновського "Самостійна Україна", в якій обґрунтовувалася ідея української державної самостійності. Згодом РУП відмовилася від цієї ідеї і висунула вимогу національно-культурної автономії України в межах Росії. Взагалі, партія не мала чітких програмних вимог, що призвело до її розколу на поч. XX ст.

Українці у загальноросійському визвольному русі

В Україні як складовій частині Російської імперії поруч з українським національно-визвольним рухом розгортався і загальноросійський революційний рух. Вище вже згадувалося про такі його прояви, як діяльність масонських організацій, декабристський рух, діяльність революційних демократів 60-х рр. Наступним етапом загальноросійського революційного руху стала діяльність революційних народників 70-80-х рр., представлених, переважно, різночинною інтелігенцією.

Програма керівного органу народників - організації "Земля і Воля", створеної у 1876 р., передбачала захоплення влади шляхом насильницького перевороту, здійснення демократичних перетворень, передачу землі, фабрик і заводів у народну власність. Економічною й адміністративною одиницею нового суспільства вважалася селянська община.

Народники 70-х рр. розгорнули широку пропаганду серед селянства (так зване "ходіння в народ") з метою викликати протест проти влади і збройні бунти.

У 80-тих рр. відбулася радикалізація народницького руху. Частина народників, об'єднавшись у 1879 р. в організацію "Народна Воля", зосередила діяльність на політичному терорі. 1 березня 1881 р. в результаті терористичного акту народовольців загинув імператор Олександр II. У відповідь уряд посилив репресії, розгромивши гуртки і групи народників, засудивши до страти їх керівників та активних учасників. Серед них були українці Софія Перовська, Микола Кибальчич, Андрій Желябов, Дмитро Лизогуб, Володимир Малинка. Не дивлячись на жорсткі репресії, народницький рух не припинявся до кінця 80-х рр. XIX ст.

Стосунки між національно-визвольним і загальноросійським революційним рухами були неоднозначними. З одного боку, єднанню рухів сприяла їх спрямованість проти самодержавства на соціальні перетворення. Але ж, з іншого боку, нехтування інтересів української справи відштовхувало від загальноросійських революційних організацій учасників українського визвольного руху.

Західна Україна
5.2. Соціально-економічна модернізація України
Особливості капіталізації економіки Наддніпрянської і Західної України
Соціальні зміни, спричинені модернізацією економіки
5.3. Україна на початку XX ст.
Активізація революційно-визвольної боротьби
Україна в революції 1905-1907 рр.
Столипінська аграрна реформа в Україні
Україна в роки Першої світової війни (серпень 1914 - листопад 1918 рр.)
Культурний розвиток України на поч. XX ст.
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru