Історія України - Світлична В.В. -
Згортання демократії

Поворот до неосталінізму

Сподівання прогресивної громадськості на продовження процесу десталінізації не виправдалися.

В епоху Брежнєва відбулася часткова реанімація елементів сталінізму:

- відновлено "престиж" Сталіна;

o- порушувалися громадянські права і свободи;

- демократична активність людей визнавалася за інакомислення;

- здійснювалися незаконні репресії при збереженні в суспільстві атмосфери "помірного" страху.

У 1967 р. у структурі КДБ було створено спеціальне "п'яте управління" по боротьбі з "ідеологічними диверсіями", а в дійсності - з інакомисленням. Знижувалася соціальна активність населення, зростала соціальна апатія.

Політика зросійщення та жорсткого централізму

Адміністративно-командна система робила все, щоб виключити із суспільних відносин національний чинник.

Цьому підпорядковувалися гасла про зближення і злиття націй, про утворення нової історичної спільності - радянського народу. На практиці це означало тотальне зросійщення України. Українська культура й українська мова опинилися в критичному стані, постало питання про існування українського народу.

Будь-яка спроба українського керівництва діяти без вказівок із Москви розцінювалася як націоналізм і нещадно каралася. Перший секретар ЦК КПУ П.Шелест (1963-1972 рр.), який проявляв наполегливість у захисті інтересів республіки в певних сферах, зокрема у визначенні інвестицій в її економіку, у мовній і культурній сферах, був усунутий з посади за звинуваченням у "м'якості" до українського націоналізму та потуранні економічному "місництву".

Наступником П.Шелеста став В.Щербицький (1972-1989 рр.); вищим орієнтиром якого були інтереси і настрої союзних верхів, а не населення України.

З 1970 р. КДБ республіки очолив В.Федорчук, ініціатор особливо жорстких політичних репресій (КДБ України мав репутацію найбрутальнішого в СРСР).

Новим секретарем ЦК КПУ з питань ідеології став В.Маланчук, під кураторством якого в Україні було встановлено тотальний ідеологічний контроль, розгорнулася шалена боротьба з "українським буржуазним націоналізмом".

Спираючись на допомогу Маланчука та Федорчука, Щербицький здійснив "чистку" КПУ, виключивши із неї близько 37 тис. членів.

Партійно-державне керівництво України взяло курс на зміцнення тоталітарної системи.

Узаконення необмеженої влади КПРС

Конституція СРСР 1977 р. і Конституція УРСР 1978 р., у яких говорилося про демократизацію політичної системи, розширення прав і свобод радянських громадян, рівність націй, розходилися з реальним життям. Конституція формально узаконила необмежену владу комуністичної партії, оголосивши ЇЇ "ядром політичної системи суспільства".

Політичне життя в СРСР у цілому і в республіці зокрема дедалі більше набуває закритого характеру, наростає диктат. Усередині партії зростає прірва, що відділяє партійну верхівку від основної маси комуністів.

У цих умовах як протест проти антинародних дій партійно-державного апарату, проти обмеження національного життя в Україні набирає силу дисидентський рух (дисидент - від лат. "незгодний").

Дисидентський рух в Україні

Дисидентський рух виник в Україні в сер. 50-х рр. і був загальноукраїнським явищем: охоплював різні соціальні прошарки населення всіх регіонів республіки.

Дисидентський рух ставив за мету вільний розвиток української культури і мови, забезпечення громадянських прав і був проявом національно-визвольного руху.

Слід підкреслити, що більшість дисидентів не виступала проти радянської влади і прагнула мирних форм діяльності. Українські дисиденти були реформістами, а не революціонерами.

Ядро українського дисидентська склали вже відомі Вам "шістдесятники" - поети Л.Костенко, В.Симоненко, М.Вінграновський, критики І.Дзюба, І.Світличний, Є.Сверстюк, художниця А.Горська, перекладач М.Лукаш. Згодом до них приєдналися В.Стус, В.Голобородько, Ігор та Ірина Калинці, брати Горині, генерал П.Григоренко та інші.

Етапи дисидентського руху

- Сер. 50-х рр. - 1968 р. - зародження дисидентства, його ідеологічне та організаційне оформлення.

На цьому етапі основним проявом дисидентства стали протести, звернення на адресу керівників країни, які стосувалися національної проблеми, репресій проти інакодумців, проблем демократизації. Поширилася безцензурна література - "самвидав" і "тамвидав". У "самвидаві" циркулювали такі визначні твори, як "Інтернаціоналізм чи русифікація" І.Дзюби, "Приєднання чи возз'єднання" М.Брайчевського, "Собор у риштуванні" Є.Сверстюка, "Репортаж із заповідника ім. Берн" В.Мороза. Самвидавча література була головним джерелом інформації дисидентського руху, пробуджувала патріотичні почуття, національну самосвідомість.

З метою переходу до організованих форм боротьби утворюються легальні групи дисидентів.

У 1959 р. на Львівщині виникла Українська робітничо-селянська спілка на чолі з Л.Лук'яненком, яка вимагала виходу України зі складу СРСР згідно з Конституцією.

Україна мала "стати абсолютно ні від кого незалежною самостійною державою з широко розвиненим соціалістичним державним устроєм".

За доносом групу заарештували, Л.Лук'яненка засудили до страти, а через 73 доби вирок замінили 15-річним ув'язненням.

У1967 р. органами КДБ була викрита підпільна організація "Український національний фронт", що діяла з 1964 р. на західноукраїнських землях. Учасники УНФ ставили за мету утвердження самостійної Української держави, розробили програму перебудови суспільства на демократичних засадах.

-" 1968-1976 рр. - піднесення дисидентського руху і тимчасовий вихід його із підпілля.

Активізації діяльності дисидентів сприяли:

- інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 р., що викликала хвилю обурень і протестів;

- видання протягом 1970-1974 рр. у Львові самвидавчого журналу "Український вісник", головним редактором якого був В.Чорновіл. Журнал сприяв організації і консолідації дисидентського руху;

- нарада з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р. Радянський Союз підписав Гельсінський Акт, який передбачав гарантію громадянських прав і свобод у країнах-учасницях наради. У 1976 р. в Україні для сприяння і контролю за реалізацією Гельсінського Акта була створена Українська Гельсінська Група, яку очолив письменник М.Руденко. Це була перша легальна дисидентська організація. її членами стали 37 осіб - усі найбільш активні дисиденти того часу: В.Чорновіл, Л.Лук'яненко, В.Стус, І.Кандиба, Ю.Шухевич та ін. Влада вчинила погром групи. 23 особи були заарештовані і позбавлені волі. У неволі загинули В.Стус, Тихий, Ю.Литвин. Розгром групи і репресії призвели до спаду активності дисидентського руху.

- 3 середини 80-х рр. - з початком перебудови - діяльність дисидентів активізується, створюються умови для національно-державного відродження.

Цей етап дисидентського руху буде висвітлено далі - при огляді суспільно-політичного життя України в період перебудови.

Завдяки самовідданій діяльності українських дисидентів визрівала ідея про необхідність утворення власної незалежної держави, про необхідність кардинальних перетворень у всіх сферах життя радянського суспільства.

Дисидентський рух в Україні
9.4. Україна в період перебудови (1985-1991 рр.)
Проведення економічних реформ
Реформа політичної системи
Аварія на Чорнобильській АЕС
Відродження національно-визвольних процесів
Розпад СРСР та утворення СНД
Історичні джерела
З Постанови ЦК КП(б)У "Про журнал "Вітчизна"
Із програми КПРС, прийнятої XXII з'їздом партії