Історія України - Світлична В.В. -
Розвиток багатопартійної системи в Україні

1990 рік увійшов в історію України як рік становлення багатопартійності. Розвитку багатопартійної системи сприяла сукупність соціально-економічних і політичних чинників: зростання політичної активності народу;

- розвиток національної самосвідомості;

- ліквідація ст.6 Конституції СРСР, послаблення ідеологічної і політичної цензури;

ліквідація економічного монополізму, поява нових суспільних груп на основі формування нових форм власності;

- критичний стан суспільства, пошуки шляхів виходу з кризи.

Основні функції партій

Партії є одним із базових інститутів сучасного суспільства, без якого неможливе функціонування представницької демократії. Як посередник між владою і народом, між державою і суспільством партії виконують такі найважливіші функції:

- акумулюють настрої і бажання людей;

- трансформують ці настрої у відповідні принципи і вимоги;

- генерують нові ідеї з удосконалення суспільного життя, формують суспільну думку, стимулюють активність громадян у політичному житті;

- відбирають людей, професійно придатних до роботи в органах влади, готових прийняти на себе політичну відповідальність.

Класифікація партій в Україні

Україна, відійшовши від тоталітарної од непартійності, впала в іншу крайність - у гіпертрофовану багатопартійність, що призвело до створення мультипартійної політичної системи.

На сьогодні в Україні існує понад 100 політичних партій. За характером політичної орієнтації їх традиційно поділяють на праві, ліві і центристські. Серед останніх розрізняють правий центр, центр і лівий центр. Не дивлячись на велику кількість утворених партій, для більшості з них характерні малочисельність, відсутність чітких позитивних програм, чітко сформульованих ідеологічних концепцій, слабкість організаційних структур.

Внутрішньополітична ситуація

Вибори до Верховної Ради 1998 р.

У березні 1998 р. відбулися чергові вибори до Верховної Ради. Вони проводилися за змішаною мажоритарно-пропорційною системою.

У виборах узяли участь 30 політичних партій та виборних блоків. Лише 8 із них подолали необхідний чотиривідсотковий бар'єр і отримали певну частку депутатських місць. Серед них Комуністична партія України, Народний Рух, Народно-демократична партія, "Громада", "Партія Зелених", Соціал-демократична партія (об'єднана), Аграрна і Прогресивна соціалістична партія. 30,3% депутатських мандатів отримали позапартійні.

Головою Верховної ради 14-го скликання було обрано Ткаченка.

Вибори Президента України 1999 р.

Вибори Президента відбулися у жовтні-листопаді 1999 р. Із 13 кандидатів на посаду Президента (Базилюк, Н.Вітренко, М.Габер, Ю.Кармазін, В.Кононов, Ю.Костенко, Л.Кучма, Є. Марчук, Мороз, В.Онопенко, Ржавський, П.Симоненко, Г.Удовенко) у другий тур вийшли діючий президент Л.Кучма (отримав 36,49% голосів виборців) і лідер КПУ П.Симоненко (отримав 22,24% голосів виборців).

Вибори віддзеркалили ситуацію в українському суспільстві: показали, що немає явного поділу України на Схід і Захід. Діючий Президент отримав голоси і на Сході, і на Заході, як і інші кандидати;

- виявили невдоволеність своїм становищем значної частини громадян, які найбільше страждають від економічних негараздів;

- засвідчили живучість стереотипів комуністичного мислення в суспільстві.

У другому турі переконливу перемогу отримав Л.Кучма, набравши 56,25% голосів виборців. За П.Симоненка проголосувало 37,8% виборців. Л. Кучма переміг у більшості регіонів України і отримав на 1,5 млн. голосів більше, ніж на виборах 1994 р.

Зміни у Верховній Раді

Вибори довели, що альтернативи реформам немає. Однак їх не схвалювало правляче у Верховній Раді ліве крило. Протистояння між Президентом, виконавчою та законодавчою гілками влади почало набувати деструктивного характеру. Реакцією на політику Ткаченка та його однодумців стало утворення 13 січня 2000 р. нової парламентської структури - парламентської більшості. Представники 11 фракцій, груп та позафракційні депутати об'єдналися, аби припинити протистояння гілок влади. Координаційну раду більшості очолив Л.М.Кравчук. Протистояння між лівою меншістю і, умовно кажучи, правоцентристською більшістю призвело до розколу парламентського корпусу і роздільних засідань парламенту: одне - у сесійній залі, друге - у приміщенні "Українського дому". 21 січня на засіданні

Верховної Ради 242 депутати проголосували за зміни Регламенту і прийняли рішення про відкликання Ткаченка та А.Мартинюка з посад голови парламенту і першого заступника. А 1 лютого вже 255 народних депутатів обрали спікером парламенту І.Плюща. З 8 лютого реорганізований парламент продовжив роботу у сесійній залі.

Але створення парламентської більшості без зміни конституційних форм утворення уряду, без ідентифікації більшості виявилося справою вкрай складною. Ситуативний характер більшості був очевидним з моменту її створення: занадто різними були устремління і цілі політичних сил, що ввійшли до її складу. Тому кризова ситуація, що спіткала парламентську більшість на початку 2001 р. видається цілком логічною та закономірною. Практично ж розвал утвореної у лютому 2000 р. більшості стався на початку квітня 2001 р. при спробі законодавчо закріпити статус парламентської більшості та укласти політичну угоду між Верховною Радою та урядом В.Ющенка.

Вибори до Верховної Ради України 2002 р.

Чергові парламентські вибори у березні 2002 р. відбувалися за новою редакцією Закону України "Про вибори народних депутатів України". У результаті цієї виборчої кампанії перше місце посів блок "Наша Україна" - 23,53% голосів, друге - Комуністична партія України

- 20,04%, третє - блок "За єдину Україну!" - 11,96%, четверте - блок Юлії Тимошенко - 7,21%, п'яте - Соціалістична партія України

- 6,92%, шосте - СДПУ(-) - 6,24%. Усі інші 27 партій і блоків не подолали 4-відсотковий бар'єр. Головою Верховної Ради було обрано лідера блоку "За єдину Україну!" В.Литвина.

Одночасно з виборами до Верховної Ради відбулися вибори до органів місцевого самоврядування.

Конфігурація парламенту з точки зору присутності у ньому політичних сил, партій та блоків, які подолали 4-відсотковий бар'єр, виявилася досить складною. Завдання полягало у створенні професійної, дієздатної парламентської більшості, налаштованої на конструктивну співпрацю з Президентом та виконавчою владою. 8 жовтня 2002 р. на засіданні Верховної Ради було заявлено про формування постійно діючої парламентської більшості, до якої увійшли дев'ять фракцій і груп. Про опозиційність заявили чотири фракції - "Наша Україна", Блок Юлії Тимошенко, фракції Комуністичної та Соціалістичної партій.

Парламентська більшість отримала можливість сформувати коаліційний уряд. Прем'єр-міністром став узгоджений кандидат Віктор Я ну ко в ич. 7 грудня 2002 року за участю Президента України було підписано політичну угоду між Верховною Радою і Кабінетом Міністрів про співпрацю і солідарну відповідальність. Підписаний документ став першим кроком у відпрацюванні нової управлінської моделі - парламентська більшість плюс коаліційний уряд. Більшість мала взяти на себе всю повноту відповідальності за діяльність парламенту, за законодавче забезпечення кожного кроку уряду. У свою чергу, новий уряд мав стати єдиною командою, яка буде відповідально співпрацювати з більшістю.

Проте наприкінці 2002 р. у парламенті розпочалося політичне протистояння, що зруйнувало чимало планів уряду і створило перешкоди для вирішення багатьох соціально-економічних питань.

Необхідність подальшого реформування політичної системи України

Після президентських виборів 1999 р. Президент України Л.Кучма заявив про необхідність змін до Основного Закону. Саме з цією метою у 2000 р. був ініційований всенародний референдум, головним результатом якого мало стати створення коаліційного уряду і право Президента на розпуск парламенту. 5 березня 2003 р. Президент України у телевізійному зверненні до українського народу наголосив на необхідності проведення в Україні політичної реформи. її метою є: законодавче закріплення рішень, що приймаються на всеукраїнських референдумах; перехід від президентсько-парламентської моделі державного устрою до парламентсько-президентської; вдосконалення механізму отримання та противаг у системі владних відносин; чітке визначення владних повноважень та компетенції, що дозволить позбутися дублювання на всіх рівнях владних структур та розроблення механізмів відповідальності всіх інституцій влади за результати своєї діяльності; запровадження широкого дієвого самоврядування на засадах Європейської хартії місцевого самоврядування; проведення змін у виборчій системі України, які б забезпечили політичну стабільність через політичну відповідальність за результати діяльності у владних структурах на центральному, регіональному та місцевому рівнях тих сил, що виграють виборчі перегони; забезпечення ефективної державно-регулятивної діяльності у сфері економіки з одночасним вирішенням соціальних потреб населення.

Президентські вибори 2004 року.

Помаранчева революція Загальна кількість кандидатів на посаду президента досягла 25 чоловік. Серед них були як відомі політики (В.Ющенко, В.Янукович, Мороз, А.Кінах, П.Симоненко), так і кандидати, про яких широкі верстви населення нічого не знали.

Кандидатом від влади на посаду президента став прем'єр-міністр України, лідер Партії регіонів Віктор Янукович. Його кандидатуру підтримала СДПУ(-) та інші колишні учасники блоку "За єдину Україну", окрім Партії промисловців і підприємців України. Програма В.Януковича головну увагу приділяла прискоренню розвитку економіки, вирішенню соціальних проблем, підвищенню рівня заробітної плати і пенсії. Значна увага приділялася в програмі розширенню взаємовідносин з Росією, підвищенню статусу російської мови.

Головним супротивником Віктора Януковича став кандидат від блоку "Наша Україна" Віктор Ющенко. Ще у липні 2003 р. "Наша Україна" проголосила гасло "Так Ющенко" та прийняла на озброєння жовтогарячий прапор як символ блоку. Успіху В. Ющенка сприяв союз з Блоком Юлії Тимошенко. Програма В.Ющенка проголошувала "Десять кроків назустріч людям": 1) створення 5 млн нових робочих місць; 2) забезпечення пріоритетного фінансування соціальних програм; 3) збільшення бюджету шляхом зменшення податків і виведення економіки із "тіні"; 4) рішуча боротьба з корупцією; 5) створення безпечних умов для життя людей; 6) захист сімейних цінностей і прав дітей; 7) сприяння зміцненню моральних цінностей і поверненню кращих традицій вітчизняній освіті; 8) надання допомоги українському селу; 9) підвищення боєздатності армії, перетворення її до 2010 року в професійну; 10) проведення зовнішньої політики в інтересах народу України.

Кандидати на посаду президента опинилися в дуже нерівних умовах проведення передвиборчої агітації. В агітації за В.Януковича був задіяний адміністративний апарат - від Адміністрації Президента до голів сільських рад. Державний телеканал "УТ-Г, регіональні державні телеканали, великі телевізійні канали "Інтер", "1 + 1", "ІСТУ", "Україна", які знаходилися у руках прихильників В.Януковича, формували позитивний імідж цього кандидата. Інформація ж про інших кандидатів була недостатньою і не завжди об'єктивною. Зростанню популярності прем'єр-міністра сприяло значне підвищення урядом пенсій.

За результатами першого туру виборів, який відбувся 31 жовтня, з невеликим відривом лідирував В.Ющенко, на другому місці був В.Янукович. Другий тур виборів мав відбутися 21 листопада.

Союз з "Нашою Україною" уклали Блок Юлії Тимошенко, Соціалістична партія України, Партія промисловців і підприємців України. Коаліція "Сила народу", що виникла, проводила активну агітацію за В.Ющенка. Мороз, Ю.Тимошенко, А.Кінах проводили мітинги в різних містах України, збільшилася кількість політичної реклами за В.Ющенка на телебаченні.

Під час проведення другого туру голосування 21 листопада представниками коаліції "Сила народу", спостерігачами від ЄС та США були зафіксовані масові порушення. У ніч з 21 на 22 листопада були зафіксовані затримки із надходженням інформації від територіальних виборчих комісій до ЦВК, що вказувало на можливе перекручування результатів голосування. Після 1-ї години ночі В.Ющенко заявив, що відбувається фальсифікація результатів виборів.

Вранці 22 листопада ЦВК оголосив попередні результати голосування: з невеликим відривом лідирував В.Янукович. Лідери коаліції "Сила народу" висунули вимогу до ЦВК не оголошувати офіційних результатів голосування і закликали людей до мирних акцій громадянської непокори. Мітинги протесту охопили Київ і більшість великих міст України. В Києві почалося будівництво наметового табору. Опозиція заблокувала урядові будівлі. Армія не втручалася в хід подій. Служба безпеки України заявила про те, що громадяни мають право на політичну волю і відкинула ідею застосування сили.

24 листопада голова ЦВК С.Ківалов оголосив офіційні результати другого туру виборів. В.Ющенко звернувся до Верховного суду з позовом на дії ЦВК і вимогою визнати результати виборів 21 листопада такими, що не відповідають закону.

На нараді, що відбулася 27 листопада, Л.Кучма відмовився задовольнити вимогу В.Януковича оголосити в країні надзвичайний стан і силою розблокувати урядові споруди. 28 листопада Рада національної безпеки й оборони також прийняла рішення про незастосування сили.

На початку грудня на засіданні Верховного суду України скарга прихильників В. Ющенка була задоволена. Суд наполіг на скасуванні результатів другого туру через численні порушення і неможливість здійснити точний підрахунок голосів. Переголосування було призначено на 26 грудня.

На виборах 26 грудня перемогу здобув В.Ющенко, хоч 12 мільйонів чоловік проголосували за В.Януковича. 23 січня 2005 року відбулася інавгурація президента Віктора Ющенка, а 5 лютого Верховна Рада затвердила Юлію Тимошенко на посаді прем'єр-міністра. Нова політична еліта проголосила курс на демократичні перетворення і європейську інтеграцію.

Ставлення до подій 2004 р. в українському суспільстві неоднозначне, оцінки - протилежні. Одним із найбільших досягнень помаранчевих подій стало за початкування в Україні реальної публічності політичних процесів. Однак надзвичайно важливою проблемою залишається пошук шляхів до взаєморозуміння та подолання розколу суспільства.

Влітку 2005 року між представниками політичних сил посилились розбіжності щодо принципів проведення урядової політики. Це призвело до відставки уряду у вересні 2005 р. з ініціативи Президента. На чолі нового уряду став Ю.Єхануров.

Парламентські вибори 2006 р. та позачергові парламентські вибори 2007 р.

26 березня 2006 р. вперше в Україні вибори до Верховної Ради проходили за суто пропорційною системою. Тріумфаторами кампанії стали Партія Регіонів (32,14% голосів) та Блок Юлії Тимошенко (22,29% голосів). Блок "Наша Україна" отримав 13,95% голосів. З великим відривом від лідерів до парламенту пройшли Соціалістична партія України (5,69%) та Комуністична партія України (3,66%). Проте саме вони разом з Партією Регіонів утворили Антикризову коаліцію та взяли участь у формуванні уряду. Головою Верховної Ради України став лідер СПУ Мороз, Прем'єр-міністром - лідер Партії Регіонів В.Янукович.

В умовах загострення політичної кризи в Україні навесні 2007 р. Антикризова коаліція заявила про намір забезпечити коаліції 300 голосів, що дало б їй можливість приймати закони, долаючи вето Президента, й змінювати Конституцію. Таке порушення балансу стримання й противаг влади не міг допустити Президент, який видав поспіль чотири укази про розпуск парламенту та призначення позачергових виборів народних депутатів. Урешті-решт унаслідок переговорів та політичних домовленостей 30 вересня 2007 р. відбулися позачергові вибори Верховної Ради України. Переможцями виборів стали: Партія Регіонів (34,37%), Блок Юлії Тимошенко (30,71%), Блок "Наша Україна-Народна Самооборона" (14,15), Комуністична партія України (5,39%), Блок Литвина (3,96).

Нова парламентська більшість (Блок Юлії Тимошенко та Блок "Наша Україна-Народна Самооборона") переформатувала виконавчу владу, Прем'єр-міністром України стала Ю.Тимошенко.

Президентські вибори 2010 р.

Центральною виборчою комісією було зареєстровано 18 кандидатів на посаду Президента України. Переможцями першого туру президентських виборів (17 січня) стали Віктор Янукович (35,32% голосів виборців) та Юлія Тимошенко (25,05% голосів виборців) Третє місце з результатом 13,5% посів Сергій Тігіпко. За ним розташувався Арсеній Яценюк з результатом 6,96%. П'ятим став чинний глава держави Віктор Ющенко - 5,45%. У другому турі перемогу отримав В.Янукович, набравши 48,95% голосів виборців. За Ю.Тимошенко проголосувало 45,47% виборців. Новий уряд очолив М.Азаров.

Внутрішньополітична ситуація
10.2. На шляху до економічної незалежності. Становище в соціальній сфері
Економічна криза
Програма нової соціально-економічної стратегії
Основні підсумки економічних та соціальних перетворень
Проблеми економічного будівництва. Невирішеність соціальних питань
Україна в умовах світової фінансової кризи
Загальна характеристика соціальних зрушень в українському суспільстві
10.3. Духовне життя суспільства
10.4. Зовнішня політика України