Історія України - Юрій М.Ф. -
3. Зміни в устрої українських земель

У1434 р. польський король видав привілей, за яким Руській землі та Поділлю надавалося польське право - були утворені Руське та Подільське воєводства у складі Польського королівства.

Київська та Волинська землі в 40-60-ті рр. XV ст. були князівствами. Волинське князівство ліквідоване після смерті Свидригайла в 1452 р. Після смерті київського князя Семена Олельковича (1471 р.) литовський уряд не визнав права брата покійного зайняти київський престол, було утворено Київське воєводство. У1566 р. утворені Волинське та Брацлавське воєводства.

Шляхта, яка складала значну частку населення Польщі, не могла займати службові посади в Литві, а, отже, й здобувати там маєтки, тому вона прагнула до злиття Польщі й Литви в одну, державу. Король Сигизмунд-Август II, який був одночасно й литовським князем, не мав спадкоємця. Якби після його смерті довелось обирати нового короля, то Литва могла б обрати собі когось іншого великим князем. Польські пани наполягали, щоб король скликав весною 1569р. спільний сейм. Литовським панам не вдалось відстояти незалежність. Обидві держави об'єднались в одну - Річ Посполиту (польською вимовою "Реч Посполита", що означало Республіка), яка складалась з двох частин - "Корони" та "Князівства". За королівським привілеєм Волинське, Київське та Брацлавське воєводства були включені до складу Корони. Проте ще довго ці території зберігали особливі риси: "руську" мову як офіційну, тут діяв і далі "Литовський Статут", інші законодавчі акти Великого князівства Литовського.

Воєводства поділялися на повіти. Так, Подільське воєводство в першій половині XV ст. складалося з восьми повітів, а на початку XVII ст. їх залишилось всього два. У першій половині XVI ст. Київське воєводство складалось з семи повітів.

Воєводства та повіти були передусім адміністративно-судовими одиницями. Адміністративно-судові посади за значущістю розмішувалися наступним чином: воєвода, каштелян, гродський староста, земський суддя тощо. До компетенції воєвод належало вирішення економічних, військових та політичних питань. Воєвода входив до складу сенату - вищої палати польського сейму. Каштелян відповідав за збір шляхетського ополчення.

Органом виборного шляхетського судочинства були земські суди. На своїх засіданнях вони розглядали переважно майнові справи. У земських книгах, які велись судами, записувались не лише рішення суду, але й фіксувались різноманітні документи (наприклад, королівські привілеї).

Гродові (або гродські) старости в Польському королівстві були представниками королівської адміністрації на місцях. Посада старости поєднувала управління королівськими землями (староством), судочинство в карних справах, а також поліційні функції. Старостинський уряд діяв у межах повіту. З XVI ст. канцелярії гродських або старостинських судів отримали право вписувати документи до гродських книг.

4. Місцеве самоврядування

Широко розвинутим у містах і селах України було місцеве самоврядування. На чолі сільської общини здавна стояв отаман (у документах на Поділлі - ватаман). У XVI ст. отаманів частіше призначали пани, а не обирала громада. Отаман був представником сільської громади перед паном та владою. Конфлікти між селянами розбирав обраний громадою копний суд.

Правовою основою міського ладу було "руське" (українське) право, яке розвинулось з правових актів Київської Русі. Міська громада була самоправною, сама чинила суд над своїми членами. Один з найдавніших документів, що стосується самоврядування на "руському" праві (з тих, що дійшли до нашого часу), належить 1467 року, коли подільський воєвода підтвердив привілеї української громади Кам'янця, які були надані їй раніше. У1491 році король Казимір III надав привілей кам'янецьким українцям, згідно з яким вони отримали право "обирати війта свого народу та релігії та усувати його з посади, коли б він утискував міщан. Королівський привілей звільняв українську громаду з-під влади воєвод, каштелянів, старост та інших урядовців. Війт був головною посадовою особою в громаді, він мав право суду "в усіх справах на підставі руських прав, з правом меча", тобто міг засуджувати навіть до смертної кари. Війт керував роботою Ради (або магістрату), до якої обиралось 8-12 чоловік.

З кінця XIV ст. українські міста стали отримувати від польських королів або феодалів (у випадку, якщо місто було приватною власністю) так зване "магдебурзьке право", на зразок того, що було в містах Німеччини. Одним з перших магдебурзьке право отримав Кам'янець-Подільський -згідно з вішаним в 1374 р. привілеєм князя Олександра Коріатовича. В 1432 р. це право було надано Луцьку, в 1431 р. - Кременцю. Протягом XVIІ -XVIII ст. магдебурзьке право отримали майже всі міста Руського, Подільського та Волинського воєводств. Найпізніше воно поширилось на сході України - Київ отримав його у 1497 р., Чигирин - у 1592 р., Канів - у 1600 р., а Вінниця - лише в 1630 році.

Кодекси магдебурзького права та інші правові акти визначали форми правління і суду в містах. У Львові та Кам'янці-Подільському, де було різноетнічне населення, магдебурзьким правом у ХУ-ХУІІ ст. користувалась лише польська громада. В інших містах міську общину складали всі мешканці-християни (у євреїв було власне самоуправління - так званий кагал).

Влада належала виборному магістрату, який поділявся на дві колегії - Раду (адміністративний орган) та Лаву (судовий орган). У невеликих містах ці колегії правили нероздільно. Раду очолював бурмистр, який протягом кварталу керував діяльністю адміністрації. Роль бурмистра по черзі виконували райці. Лавою керував війт. Цю посаду можна було здобути шляхом купівлі. Деякі міста викупили посаду війта, а де цього не було, війт виконував не тільки судові, але й адміністративні функції. Посада війта приносила значні прибутки та надавалася лише шляхтичам. Лава виносила вироки у будь-яких справах, після чого вони не підлягали оскарженню.

4. Місцеве самоврядування
5. Розвиток феодалізму
6. Розвиток сільського господарства
7. Ремесла та промисли
8. Торгівля
9. Духовне життя
10. Вихід козацтва на історичну арену.
Селянсько-козацькі повстання
Татарські напади
Ценора