Історія України - Юрій М.Ф. -
7. Ремесла та промисли

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

Міста були центрами ремісничого виробництва. Тут працювали ремісники різних фахів - усього дослідники відзначають існування в містах України близько 120 ремісничих спеціальностей.

Ремісники об'єднувались в особливі організації - цехи - зі своїми статутами, виробничими посадовими особами. Цех мав судову владу над своїми членами, обкладав їх податками, в разі потреби створював власне ополчення для оборони міста. Члени цеху поділялися на три категорії: майстри, підмайстри, учні. Для переходу учня в підмайстри, а підмайстра в майстри потрібно було не лише продемонструвати певне вміння, але й внести суму в касу цеху та влаштувати частування. Посадовими особами цеху були цехмістри (звичайно їх було два), "столові" (помічники цехмістрів), писар.

Спочатку цехи об'єднували ремісників різних фахів. Згодом їх кількість зростала. Якщо у Львові в XIV ст. було всього 4 цехи, то в 1425 році - вже 10, а в 1579 р. - 20. У кінці XVI ст. до львівського кравецького цеху належали 73 майстри, а до цехів бляхарів та годинникарів -лише по 4. Довгий час львівські цехи вважалися зразковими . Цехи з інших міст запозичували у них свої статути. Статути вимагали від майстрів виробляти товари певної якості, зокрема й для бідних. У статутах передбачались провини, за які члени цеху сплачували штраф грошима або воском: вештання по місту, гра в карти, пияцтво тощо.

Королівська влада регулювала цехове виробництво. У 1592 p. у грамоті київським ремісникам король наказав: щоб ніхто з ремісників другого ремесла не робив, щоб кожний пильнував одне ремесло, яке добре вивчив; штрафувати партачів за присудом цехмістрів тощо (назва "партач" походить від латинського виразу, що означав "поза братством", тобто поза цеховим товариством). Державні урядовці двічі на рік встановлювали ціни на ремісничі вироби (відбувалась так звана таксація), коли в столиці воєводства збирались воєвода, староста, магістрат та цехмістри. Ніхто, крім членів цеху, не мав права торгувати виробами даного ремесла в місті. Партачів могли заарештувати, а вироби їх конфіскувати.

Не лише в містах, але часто й за поселеннями були розповсюджені промисли. Деякі з них були тимчасовим або неосновною є правдою селян чи міщан (наприклад, рибальство). Інші обслуговувались спеціальними групами людей. Так, бортництвом (збирання дикого меду) займались спеціальні "бортні" села. Найважливішими промислами були ті, що виробляли продукти: млиновий (виготовлення різних сортів борошна, крупи), винокурний (ґуральництво, броварництво, медоваріння) та пов'язаний з ним корчемний.

Різні промисли зосереджувались у лісах: бортництво, полювання, деревообробка тощо. Прибутковим було спалювання дерев для виробництва поташу, який використовувався для відбілювання і фарбування тканин, в миловарінні, виробництві скла. До важливих промислів належали також солеваріння (в Карпатах та на солоних озерах Північного Причорномор'я), видобування руди з болот і озер сиродутним способом тощо.

8. Торгівля

У середньовіччі торгівля відбувалась в умовах численних обмежень (регламентацій). Шляховий примус полегшував контроль над торгівлею, забезпечував збирання мит, тому що купецькі каравани могли рухатися лише по визначених у королівських та князівських указах шляхах.

Відома з 1343 р. так звана "татарська дорога", що вела з Німеччини через Краків, Львів, Кам'янець, Київ в Орду. Нею зі Сходу везли шовкові тканини й прянощі, із Заходу - ремісничі вироби. У 1375 р. Олександр Коріатович надав привілей краківським купцям на торгівлю цією дорогою з Кам'янцем. З кінця XIV ст. вона втрачає своє значення.

Розвиток шляхів торгівлі перебував у центрі уваги законодавців. Так, у 1565 р. на сеймі було ухвалено спеціальну постанову " Про склади й старі шляхи". Регулювалась навіть ширина доріг - "для ввозу і прогону биків" у 1569 р. юна була встановлена не меншою за 10 ліктів.

Право складу зобов'язувало купців виставляти для продажу оптом товари, які ввозились з-за кордону, втому місті, яке цим правом володіло, на 3,7,10, а то й більше днів. Ще в грамоті князя Любарта в 1379 р. вказувалося на склади, які здавна існували, - у Луцьку, Володимирі та Львові для купців, які прямують до "поганського краю". У вересні 1634 р. польський король надав Києву право складу всіх товарів, У1635 р. відразу сім міст України отримали право складу волоських вин, прісного меду, солі та інших товарів.

Мито за ввіз товарів чи проїзд якоюсь територією збирали митні комори та прикоморки. Митні комори часто бралися в оренду приватними особами. Перед тим, як вступити в свої права, відкупщики вносили до державної скарбниці авансом більшу частину передбачуваної суми збору.

Ярмарки відбувалися безперервно протягом року. Рух товарів між ярмарками охопив усі українські землі. На Поділлі та Волині на ярмарках збували надлишок хліба (в другій половині XVI - першій половині XVII ст. особливого значення набула торгівля волами). Багато риби продавалось у Львові, Києві, Каневі, Черкасах. З ярмарок у Новгороді-Сіверському та Сосниці розвозили по всій Україні хутра.

Вчені налічують близько 20 професій, представники яких пов'язані з торгівлею і посередницькими операціями: вантажники, візники, карвасарщики (утримувачі заїздів), купці, перекупники, коломийці (торгівці сіллю) тощо.

Для сходу України основною була торгівля з Російською державою. Важливе місце займала торгівля з Молдавією - основним предметом торгівлі була велика рогата худоба. Переважне значення мав транзит через Молдавію на Схід. У торгівлі зі Сходом (Туреччина, Персія) головну роль відігравали купці-вірмени, які жили в Кам'янці-Подільському. З Волині та навіть Київщини везли на захід продукти лісопереробки, в першу чергу, поташ.

Купців з України або їх агентів можна було зустріти на ярмарках Польщі, Угорщини та інших країн Західної Європи: в Торуні й Гданську, у Венеції та Болоньї, у Флоренції та Амстердамі тощо.

8. Торгівля
9. Духовне життя
10. Вихід козацтва на історичну арену.
Селянсько-козацькі повстання
Татарські напади
Ценора
Хотинська війна
Продовження турецько-татарської агресії
Козацькі повстання 20-30-х рр
Тема 9. Повстання під проводом Б. Хмельницького
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru