Історія України - Юрій М.Ф. -
5. Західноукраїнські землі у 1-й половині XIX ст.

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

17 лютого 1830 р. у Варшаві вибухнуло повстання проти російського панування в Польщі. Нагадуючи про недавнє існування незалежної польської держави, повстанці опиралися на широкі верстви населення. Найбільш радикальні керівники повстання (зокрема, президент "Патріотичного товариства" Лелевель) вимагали проведення соціальної реформи. Того ж дня було утворено Національний уряд. Його програма передбачала відновлення польської держави в межах 1772 року.

У своєму зверненні до населення Правобережної України сейм закликав до участі в повстанні. На Правобережжя з Польщі був посланий корпус на чолі з генералом Ю.Дверницьким. Місцеве польське дворянство досить активно долучилося до повстання. У лютому 1831 р. на Київщині відбулася нарада польських поміщиків, які прийняли рішення про підготовку до збройного повстання: Висловлювались побажання, щоб поміщики дали селянам свободу.

На засіданні шляхти Київщини та Поділля 10 березня 1831 р. у с. Михайлівка Вінницького повіту було вирішено обрати шляхтича В.Тишкевича керівником повстання, виробити план спільних Дій та негайно почати формувати збройні загони. Головнокомандуючим повстанським військом обрали відставного генерала Б. Колишко.

Корпус генерала Дверницького 2 квітня вступає до містечка Дружкополь. Не отримавши очікуваної підтримки від місцевої шляхти й зазнавши відчутної поразки під Боремлем, генерал вирішив пробитись на Поділля, де сподівався отримати підтримку. Але під тиском царської армії корпус був змушений перейти кордон з Австрійською імперією, де його інтернували.

Деякі загони повстанців на Волині продовжували вести боротьбу й навіть спромоглися 19 квітня захопити Ковель. Довго втримати місто їм не вдалося. Частина їх була розбита, а частина прорвалася до фортеці Замостя. На кінець травня зазнав поразки й загін у Овруцькому повіті Волинської губернії.

У середині квітня повстання вибухнуло в Подільській губернії: Центрами повстання стали Ольгопольський і Ушицький повіти. Головною базою, де готувались сили повстанців, стало с. Красносілка

Гайсиновського повіту. Чисельність повстанців не перевищувала 1200 осіб. 2 травня під містечком Дашів війська генерала Колишко були розбиті царськими військами. Повстанці почали відходити на захід. У бою під селом Бебехами повстанці зазнали остаточної поразки.

Наприкінці квітня повстання розпочалося і на Київщині. Там виступала шляхта Тарашанського, Радомишльського, Махнівського, Липовецького та Уманського повітів. Останні виступи відбувалися до середини літа, але вони швидко були придушені. У вересні 1831 р. царські війська вступили до Варшави.

5. Західноукраїнські землі у 1-й половині XIX ст.

Після поділів Польщі 1772 та 1795 рр. територія Руського, Белзького та частина Подільського воєводств опинилась під владою Австрійської імперії. Територія Буковини відійшла до Австрії 1775 року, Закарпаття потрапило під її владу ще в XVII ст.

Галичина була найбільшою з українських земель, що перебували у складі Австрійської монархії. Разом з польськими землями юна була об'єднана в "Королівство Галичини і Лодомерії" з центром у Львові. (Лодомерія - викривлена латинська назва Волині, походить від міста Володимира-Волинського), тому для власне українських земель почали вживати назву Східна Галичина. Населення Східної Галичини на 1846 рік становило трохи більше ніж 3 млн осіб. Нараховувалось 56 місті 138 містечок. Найбільшим містом був Львів (населення близько 70 тисяч чоловік).

Край значно поступався у своєму економічному розвитку іншим частинам імперії, зокрема, на початок 40-х років XIX ст. там існували лише 50 підприємств, з яких 34 були у Львові. На початку століття поблизу Борислава було споруджено першу в Європі нафтопереробну установку. На землі домінувало велике поміщицьке землеволодіння - в середньому на один маєток припадало 440 га землі, у той час як у селянських господарствах ця цифра становила 6 га.

Невдоволення існуючими порядками спричинювало масові виступи селян. Широкого розмаху отримав рух опришків у 1810-1825 рр. під проводом-Юра Оженюка, Дмитра Марусяка та ін. Австрійський уряд надіслав на придушення повстання значні сили, запроваджено було польові суди. В 30-ті роки заворушення знову охоплюють значні території. Найзначнішим був виступ селян на Чортківщині в 1838р., приводом до якого стада чутка про обмеження панщини.

Буковина була однією з найвідсталіших провінцій Австрії. Спочатку вона була об'єднана з Галичиною, згодом відокремлена в окрему провінцію - герцогство. До Буковини належали етнічно українські території (т.з. Панічна Буковина) та населені румунами землі. Австрійський уряд вважав їх за один народ, адже і ті й інші були православними, а пани тут були переважно румунами. На 1851 рік її населення (включаючи Південну Буковину) не перевищувало 380 тис. чоловік. Основу економіки складало землеробство, в горах селяни займались скотарством; полюванням, сплавом лісу. >На селянах були важкі повинності, такі, як будівництво шляхів сполучення; земельний податок, військова служба (тривала 14 років). Найбільшим містом було Чернівці.

У1843-1844 рр. у Північній Буковині вибухнуло повстання, причиною якого стала заборона селянам користуватися лісами. Очолили повстання Лук'ян Кобилиця, Іван Галиця, Микита Повидапі. Уряд направив проти них військові підрозділи, які взяли в полон Л.Кобилицю і ще декілька сот селян. Кобилиця був обраний буковинцями до австрійського рейхстагу. Коли в Австрійській імперії спалахнула революція, він повернувся на Буковину, де утворив кінний загін селян, який виступив проти румунських поміщиків. Власті кинули війська проти повстанців. В одній із сутичок Лук'ян Кобилиця був захоплений у полон і закатований.

Закарпаття в цей час адміністративно підпорядковувалось Угорщині. Населення регіону на середину століття нараховувало 300 тисяч чоловік. Промисловість краю знаходилась у зародковому стані. На підприємствах і рудниках було зайнято 1 % від усього населення. Налічувалось лише 9 міст і 20 містечок (міщан було ледь 50 тис: осіб). Найбільшим містом був Ужгород - 6,8 тис. чоловік.

На Закарпатті найбільшої гостроти набули виступи селян у селах Заріччя у 1820 р. і Туц у 1826 р. Відгуки повстання у Словаччині призвели в окремих селах Береговського округу (жупи) до виступу селян, які відмовилися здавати "дев'ятину" та виходити на панщину.

Суспільне та культурне життя.

Австрійська влада розуміла значення церкви в житті тогочасного суспільства і всіляко підтримувала її. Ще в 1774 р. імператриця Марія-Тереза проголосила про своє бажання покінчити з усім, що могло дати привід уніатам вважати себе гіршими від римо-католиків. Своїм декретом вона навіть заборонила вживання самого слова ауніати у приватних і офіційних справах, воно було замінено словом "греко-католик". Були відкриті навчальні заклади для підготовки греко - католицького духовенства у Відні та Львові, а 1808 року відновлено галицьку митрополію.

Перший після відновлення митрополії митрополит Антон Ангелович (1808-1814) продемонстрував свою відданість австрійському імператору, коли в 1809р.. під час захоплення Львова польськими військами, на вимогу замінити в літургії ім'я Франца на Наполеона він відповів відмовою, за що був ув'язнений. Пізніше австрійський імператор нагородив Його хрестом Леопольда.

Багато уваги приділяв освіті митрополит Михайло Ливицький (1816-1858). Тільки за період 40-х-на початку 50-х років у Львівській єпархії було відкрито 1 тисячу початкових шкіл. Цікавим є такий факт: в 1831 р. митрополит віддав розпорядження семінаристам відвідувати лекції з агрономії. У семінаріях була введена українська мова. Великим просвітницьким центром був Перемишль, в якому 1818 року засновано Дяковчительський інститут, у 1829 р. єпархіальну друкарню, а в 1845 р. - семінарію.

На початку 1830-х років з молодих студентів виділяється група активних діячів просвітництва. Очолив її 21 - річний Маркіян Шашкевич (1811-1843). Група, до якої також входили Яків Головацький (1814-1888) та Іван Вагилевич (1811-1866); дістала назву "Руська трійця ". Основним своїм завданням вони вважали піднесення української мови до рівня літературної. Видавались альманахи "Русалка Дністровська" (1837), "Вінок русинам на обжинки" (1846-1847). На їх сторінках друкувалися статті з історії, філології, народної творчості. В 1841-1842 рр. в одному з чеських журналів Я.Головацький надрукував нарис "Мандрівка по Галицькій та Угорській Русі", де засуджував тогочасні порядки, розповідав про трагічний стан селянства.

6. Кримська війна

Кримська війна стала тим рубежем, після якого неможливо було Жити по-старому, країна потребувала змін. Війна була спричинена протиріччями між інтересами великих європейських країн на Близькому Сході, зокрема, у Туреччині. Безпосереднім приводом для початку війни стали російсько-французькі суперечки в Палестині: кому будуть належати ключі від Віфлеємського храму. Туреччина не прийняла пропозиції російського уповноваженого князя Меншикова. У відповідь Росія в 1851 р. розірвала дипломатичні відносини і ввела свої війська в Дунайські князівства.

На початку війни турецький флот був сконцентрований у бухті Синоп на південному березі Чорного моря. 30 листопада 1853 р. ескадра чорноморського флоту під керівництвом віце-адмірала Нахімова розбила його вщент. У полон було взято командуючого - Осман-пашу. Налякані перспективою повного розгрому Туреччини у війну на її боці втручаються Франція та Англія, а також маленьке Сардинське королівство.

Наприкінці 1853 р. у Чорне море увійшла ескадра Англії і Франції. 22 квітня 1854 р. 19 лінійних суден і 10 пароплаво-фрегатів союзного флоту бомбардували Одесу. Мужньо оборонялась у порту батарея під командуванням Щоголева.

Небезпека стала загрожувати Криму. Його обороняла 37-тисяч-на армія під командуванням Меншикова. 14-17 вересня англо-французький флот висадив у Євпаторії 62-тасячну армію, яка розпочала марш на головну базу Чорноморського флоту - Севастополь. Проте союзники помилились, обійшовши місто та розташувавши на південь від нього свій табір (шпигуни викрали схеми оборони міста, згідно з якими російське командування планувало головні укріплення спорудити на північній околиці Севастополя).

25 вересня місто було блоковано. За наказом Меншикова 5 старих лінкорів і 2 фрегати було затоплено на вході в Ахтіарську бухту. Облога Севастополя тривала 349 днів. Обороною міста командував адмірал В.Корнілов, інженерними роботами - Тотлебен. 17 жовтня союзники почали перший штурм, тільки за один день було скинуто на місто понад 50 тисяч ядер.

Під час оборони моряки та солдати проявили небачений героїзм. Найхоробрішим з хоробрих називали Петра Кішку, уродженця Подільської губернії, який був учасником 18 вилазок, на його рахунку було 9 "язиків". Під час війни тільки одна Полтавська губернія виставила 9,5 тис. ополченців.

5 вересня 1855 р. союзники почали генеральний штурм-міста, спрямувавши головній удар на Малахів курган. Висадивши в повітря укріплення, оборонці перейшли на північну частину міста.

30 березня 1856 р. у Парижі був підписаний мирній договір, згідно з яким Росії заборонялося тримати на Чорному морі військовий флот, устя Дунаю і Південна Бессарабія були передані Молдавському князівству, а воно в свою чергу передавалось під протекторат Туреччини.

6. Кримська війна
Тема 13. Україна після реформи 1861 р.
1. Реформи 60- 70років XIX ст.
2. Економічний розвиток
3. Суспільно-політичне життя
4. Революція 1905-1907рр.
5. Україна в 1907-1914pp. Аграрна реформа
Тема 14. Україна в роки першої світової війни
1. Початок війни
2. Війна і українці
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru