Історія України: відповіді на екзаменаційні білети - Лазарович M.B. -
22. Народні виступи проти Речі Посполитої під проводом Криштофа Косинського та Северина Наливайка

Посилення кріпосницького та національно-релігійного гніту, експансія польської та литовської знаті на південні землі, які почали колонізувати "уходники" й запорожці, утиски козацької верстви викликали масове невдоволення в українському суспільстві. Як наслідок, наприкін. XVI ст. Україною прокотилася потужна хвиля народних виступів, рушійною силою якої стало козацтво. Це була боротьба за збереження особистої свободи, за вільну хліборобську працю.

Перше велике козацьке повстання 1591-1593 рр. було пов'язане з іменем Криштофа Косинського. Тривалий час він перебував на Запорізькій Січі, обіймав важливі військові посади, був обраний гетьманом. У 1591 р. білоцерківський старості Я. Острозький відібрав у нього маєток на Київщині, наданий королем за бойові заслуги. Особиста кривда, завдана Косинському, наклалася на глибокі соціально-економічні суперечності тодішнього життя та непослідовну політику польського уряду щодо козацтва. Наприкін. 1591 р. запорожці разом з реєстровцями під проводом К. Косинського прийшли під Білу Церкву — резиденцію і замок Я. Острозького і захопили її. Повстанців підтримали міщани та селяни навколишніх міст і сіл — усього бл. 5 тис. осіб. Ці події започаткували півстолітню козацьку війну проти Речі Посполитої, яка в сер. XVII ст. переросла у Національно-визвольну революцію.

Поступово повстанський рух набув значної сили і протягом 1692 р. охопив Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства. На визволеній території старшина приводила до присяги Війську Запорізькому селян, міщан і шляхту та запроваджувала форми козацького устрою. Тобто боротьба одночасно велася за соціально-економічні права й поширення козацьких порядків на нові землі.

Для боротьби з повстанцями було зібрано шляхетське ополчення під командуванням київського воєводи К.-В. Острозького. На початку лютого 1593 р. під м. П'ятка на Житомирщині відбулася вирішальна битва, у якій погано озброєне повстанське військо в умовах суворих морозів і нестачі харчів майже тиждень відбивало ворожі атаки, втративши до З тис. убитими. Великих втрат зазнала й шляхта, а тому змушена була піти на укладення перемир'я. За його умовами К. Косинський зобов'язався скласти гетьманські повноваження, повернутися на Запоріжжя й не вчиняти бунтів, козаки мали повернути все награбоване майно, а селяни, що пристали до повстання — повернутися до своїх панів.

Проте козацтво не склало зброї. Уже в травні 1593 р. К. Косинський на чолі двотисячного козацького загону вирушив із Запоріжжя під Черкаси, де взяв в облогу замок місцевого старости О. Вишневенького. Останній почав з повстанцями переговори, під час яких К. Косинського було підступно вбито. Але й по смерті ватажка козаки не припинили облоги Черкас, змусивши О, Виш ненецького підписати договір, за яким вони отримали право вільного відходу на Запоріжжя та на волості, їм поверталося відібране у них майно тощо.

Не минуло й року, як в Україні спалахнуло нове грізне повстання 1594—1596 рр., яке очолив виходець із Гусятина на Тернопільщині Северин Наливайко. У молоді роки він перебував на Запоріжжі, згодом, як сотник надвірної хоругви, служив у князя К.-В. Острозького. Але після битви під П'яткою покинув службу, очолив козацький відділ, що діяв проти турків на Нижньому Дністрі.

Влітку 1594 р., повернувшись з успішного походу в Молдавію, С. Наливайко розмістив своїх людей на постій у маєтках брацлавської шляхти, вимагаючи стадій (грошей на утримання війська) або забираючи продовольство й фураж силою. У жовтні 1594 р. наливайківці й брацлавські міщани прогнали місцеву шляхетську адміністрацію, захопили Брацлаві проголосили його "вільним козацьким містом". Це, по суті, стало початком повстання.

Приблизно тоді ж на допомогу наливайківцям прибув загін запорожців на чолі з гетьманом Григорієм Лободою, представником козацької реєстрової старшини. Об'єднане військо, що налічувало бл. 12 тис. осіб, спершу зробило кілька походів у Молдавію, а з весни 1595 р. цілком зосередилося на боротьбі зі шляхетським режимом. Наприкін. 1595 — ш поч. 1596 р. повстанці вже контролювали все українське Правобережжя та Південно-Східну Білорусь Особливе занепокоєння у польського уряду викликали звістки про наміри повсталих створити на визволеній території незалежну від Польщі Українську республіку на чолі з князем.

Придушення повстання доручили одному з най кращих полководців того часу С. Жолкєвському Невдовзі в урочищі Гострий Камінь біля Трипіллі відбулася одна з вирішальних битв, після якої повстанці почали відступ, маючи намір сховатися зі московським кордоном. Але їх просування гальму вав величезний обоз приблизно з 7—9 тис. жінок, дітей, старих. У травні 1596 р. на р. Солониця під Лубнами повстанці потрапили в оточення переважаючих сил противника. Майже 2 тижні вони героїчно оборонялися. Декілька великих штурмів табору не дали полякам нічого. Тому С. Жолкєвський вдався до підступності, демонстративно проводячи переговори лише з Г. Лободою і поширюючи різні чутки. У результаті козаки звинуватили останнього в зраді к стратили. Новим гетьманом було обрано запорізького старшину К. Кремпського.

На початку червня у розташування Жолкєвського прибули свіжі підкріплення і важкі облогові гармати. Протягом кількох днів поляки вели безперервний обстріл табору. Загинули сотні людей, ще більше було поранено, почалися повальні пошесті, бракувало боєприпасів. Тому було вирішено задовольнити польські вимоги. Проте повстанців це не врятувало — раптовим нападом беззахисний табір було розгромлено. Тільки К. Кремпському з частиною козаків вдалося прорватися на Запоріжжя. Керівників повстання після страшних тортур було страчено у Варшаві.

Солоницький погром вплинув на внутрішній розкол козацтва, який виявився ще у відносинах між прихильниками Наливайка і Лободи. У козацькому середовищі виникли дві течії: радикальна, яку представляло незаможне козацтво, що прагнуло до покращення свого становища шляхом негайних і рішучих дій проти польського панства, та поміркована, до якої належали матеріально забезпечені козаки, схильні до компромісів та мирного розширення своїх прав і привілеїв у Речі Посполитій.

23. Козацько-селянські повстання першої половини XVII ст.
24. Культура України XIV — першої половини XVII ст.
25. Причини та передумови національно-визвольних змагань українського народу під проводом Богдана Хмельницького
26. Ліквідація польсько-шляхетського режиму в Україні в 1648—1649 рр. Становлення Української національної держави
27. Воєнні дії між Україною і Польщею в 1650—1653 рр. Білоцерківський договір. Битва під Батогом
28. Українсько-московська угода 1654 р., її причини та наслідки
29. Розвиток Української національної революції в 1654-1657 рр.
30. Загострення кризи української державності у 1657—1663 рр. Гетьманування Івана Виговського та Юрка Хмельницького
31. Розчленування України на Лівобережну та Правобережну. Павло Тетеря та Іван Брюховецький
32. Боротьба гетьмана Петра Дорошенка за незалежність і територіальну цілісність Української держави